Вірність

Надворі було холодно. Сипав дрібний сніжок. Олена поверталася додому після вечірніх зборів, на які запросила її подруга по роботі. Цього вечора вона присвятила своє життя Господу. На серці було легко та вільно. Тяжкий гріховний вантаж був знятий люблячою рукою Спасителя. Олена поспішала додому, щоб якнайшвидше розповісти про все своєму чоловікові; вона була впевнена, що Вова її підтримає і зрозуміє, а наступного разу піде разом із нею на служіння. Переступивши порого рідного будинку, вона відразу ж поспішила до кімнати, де вже біля телевізора відпочивав після робочого дня її чоловік.
-Вова, ти не повіриш, як я сьогодні щаслива!
- Тобі, що зарплату підняли? - Відриваючи погляд від екрану ліниво промовив чоловік.
-Та ні,-розсміялася Олена і обійняла чоловіка.-Я сьогодні ходила до церкви. Ти уявити не можеш, як там добре; скільки любові та добра, скільки уваги... Я прийняла Господа у своє серце.
Вова насупив брови: тінь невдоволення пробігла його обличчям. Він грубо відштовхнув від себе Олену і сказав:
Ти більше не підеш туди!
-Але чому?
-Мені ще бракує дружини сектантки. Ти, що хочеш, щоб з мене жартували хлопці на роботі?
-Так, ні, я думала, що ти будеш радий, що ми разом зможемо піти в неділю на збори. Я...
-Досить, Олено. Розмова завершена. Я більше не хочу говорити про це. Мені добре й так, навіщо щось міняти. Іди краще готуй вечерю. Через твою церкву ти забула про найважливіше: про вечерю для чоловіка.
Олена повільно підвелася і пішла на кухню готувати їжу. Сльози так і котилися по щоках; закусивши губу вона ледве стримувала ридання. Пізно ввечері, коли Вова вже міцно спав, Олена вийшла надвір і почала вдивлятися у темряву. Сніг йшов не перестаючи, було холодно, але ще холодніше було на серці молода християнка. Вона тільки починала свої перші кроки з Господом, а тут одразу такі випробування...
-Ні, Господи! Я сьогодні пережила зустріч з Тобою і тепер не бажаю повертатися до колишнього життя. - Крізь потік сліз промовила Олена. Допоможи мені Ісус, допоможи вистояти. Зміни серце Вови...

Минула зима... Задзвеніла весняна крапель, по доріжках побігли струмки з снігу, що танув. Олена тішилася настанням тепла. Вона вже готувалася до водного хрещення і з нетерпінням чекала на цей знаменний день. Все було добре. Вона зміцнювалась у пізнанні Господа, заглиблювалася у читання Євангелії; навчалася і вчилася долати труднощі та спокуси.
Все було добре, тільки відчуження між нею і чоловіком зростало з кожним днем ​​все більше і більше. Вова і слухати не хотів про Бога, а щоб сходити з дружиною до церкви навіть не могло бути й мови. Все частіше став прикрикувати на дружину, затримуватись з друзями після роботи та випивати. Олена й плакала й умовляла його, але Вова стояв своєму.
-Кинь свою церкву і все буде так, як і раніше. Я ж тебе люблю, але не впокорюся, що ти стала віруючою.
-Вово, як же я відмовлюся від Христа, коли Він пробачив мені мої гріхи?!
-Тоді не чекай від мене кращого звернення. Або Бог чи я...
-Вова, навіщо ти так. Я тільки сьогодні хотіла тобі сказати, що збираюся прийняти водне хрещення...
Що-о-о. Хіба ти не зрозуміла, що я не хочу, щоб ти ходила в цю секту? Я забороняю тобі це робити.
-Я прийняла рішення і відступати не буду.
-У день, коли ти приймеш хрещення, ти розтанешся зі своїм життям. - Вова грубо відштовхнув дружину і вийшов на вулицю.
Олена зайшла до кімнати, зачинила за собою двері і опустилася навколішки.
-Господи, Ти бачиш все ... Від Тебе ніщо не приховано ... Допоможи мені ...
Вона і не помітила, скільки часу простояла в молитві на колінах, але на серці стало легко і спокійно. Всемогутній Господь обійняв її Своєю рукою і втішив, як люблячий Батько...

За день до хрещення Вова посварився з Оленою і пішов з дому зі словами: -
Завтра твій останній день життя, молись сильніше...
Цього вечора додому він не повернувся. . Усю ніч Олена провела в молитві, тільки під ранок трохи задрімала.
Настав недільний день. Природа почала прокидатися купаючись у перших сонячних променях. Весело щебетали пташки; з сусіднього двору долинав спів півня. Олена підвелася з ліжка і схилилася на молитву.
-Господи, я в Твої руки вручаю моє життя, мого чоловіка і прошу Тебе, благослови цей день. Нехай збудеться все те, що ти написав заздалегідь.
З цими словами вона встала, одяглася і вирушила на річку, де мало відбутися хрещення.
На березі річки зібралося безліч народу: віруючі та невіруючі. Вітерець тихенько грав листям на деревах і пустотливо пробігався по волоссю. Зникав ніжний плескат води.
Почалися збори: пролунала коротка молитва, проповідь пастора та спів хору. Здавалося; самі небеса нахилилися до землі і благословляли тих, хто вирішив укласти завіт із Господом. Після коротких зборів всі підійшли до води, почалася найважливіша частина заходу.
Олена з великим хвилюванням увійшла у воду в білому платті; вона виглядала як наречена. Її обличчя світилося неймовірною радістю та щастям.
-Сестра Лено, чи віриш ти, що Ісус Христос є Син Божий?-прозвучало питання пастора.
-Вірю! - голосно відповіла молода християнка.
-Чи обіцяєш ти служити Йому з чистою і доброю совістю?
-Обіцяю!-Так само твердо і голосно пролунала відповідь.
-На підставі твоєї віри і твоєї обіцянки, хрищу тебе в Ім'я Отця і Сина і Святого Духа...
На секунду води зімкнулися над головою Олени... З берега долинав спів хору...
Після хрещення всі повернулися до церкви, де було багато молитов, радості і перше в житті хлібопереломлення для заповітів з Господом.
Додому Олена повернулася лише увечері. Біля хвіртки її зустрів із злісною усмішкою Вова.
-Ну, що, хрестилася?
-Так, Вова.-сказала тихо Олена.
Не довго думаючи, Вова схопив дружину за волосся і потяг за сарай, де він зазвичай рубав дрова на зиму. Там біля колодки стояла вже заздалегідь приготована ним сокира.
-Ну Що, страшно? Я ж тебе попереджав... Даю тобі ще один шанс, щоб схаменутися. Або Бог чи я...
-Ні, Вова, Бог пробачив мені мої гріхи, Ісус пролив Свою безневинну кров за мене на хресті, я не можу відмовитися від Нього навіть зараз. Я вибираю Бога...
Олена заплющила очі і почала чекати удару... Раптом вона відчула, як ослабла Вовина рука і він відпустив її волосся, за яке тримав весь цей час. З іншої руки вивалилася сокира, а вона сама опустилася біля неї навколішки.
-Ліна, дорога! Якщо ти залишилася вірною Богові навіть у таку хвилину, то не зміниш і мені. Ми тепер разом молитимемося Господу...

Об'явл. 2:10 Не бійся нічого, що тобі треба буде зазнати. Ось, диявол буде вкидати з-поміж вас у в'язницю, щоб спокусити вас, і будете мати скорботу днів десять. Будь вірний до смерті, і дам тобі вінець життя.