Магазин щастя

Понеділок - день важкий, і дякувати Богові, що він колись закінчується. Я тяглася з роботи, на душі було приблизно так само, як і на небі – похмуро, похмуро та сльота. Мрячив нудний дрібний дощик, який логічно довершував безрадісний день. На довершення всього, коли я звернула на вулицю, що веде до рідного будинку, виявилося, що пройти неможливо, - вулиця була перекрита, там щосили кипіли ремонтні роботи. Дорожники дбайливо натягли кольорову стрічку та повісили табличку: "Виходу немає". Хоча, власне, і входу також не спостерігалося. Це було жорстоко: ліворуч – довжелезний паркан школи, праворуч – паркан поліклініки. Залишалося тільки вибрати: ліворуч чи праворуч.

Я подумки чортихнулася і поплелася навколо школи. Ніколи я не ходила такою кривою стежкою. І тому ніколи не бачила цього магазинчика. Він був розташований у торці звичайного житлового будинку, а назва його одразу вразила мою уяву: він називався Магазин Щастя.


"Цікаво, що може продаватися в такому магазині?" - зачаровано подумала я.
В цей час дощ бризнув з подвоєною силою, тому я з полегшенням пірнула в магазинчик. Двері м'яко зачинилися за мною, і мелодійний дзвін дзвіночка викликав вібрацію десь у мені, в самій глибині. Немов хтось там засміявся. І від цього народилося якесь радісне хвилювання, ніби ось-ось мало статися щось приємне.

Увійшовши, я мимоволі зупинилася. Чесно кажучи, я опинилася в деякому збентеженні. Магазинчик був якийсь дивний і найбільше нагадував занедбаний склад, сповнений різного мотлоху. Між стелажами та прилавками, торкаючись і розглядаючи різний товар, блукали покупці. І панувало якесь радісне пожвавлення. До виходу поспішала бабуся, що сяє, як святковий ліхтарик. Порівнявшись, вона посміхнулася і підморгнула мені.

- Вибачте, а що тут продають? - Запитала я.
- Як що? - здивувалася бабуся. – Що написано, те й продають. Щастя, дитинко!
– Щастя! - А в якому вигляді?
- А в якому вибереш, люба! Метрами щастя, кілограмами щастя, та й щастя поштучно!

Напевно, я виглядала безглуздо, бо старенька засміялася.
- Та ти не сумнівайся, дівчинко, товар якісний! Я тут незмінний покупець. Тобі сподобається! І бабуся під дзвін дзвіночка вислизнула з крамниці.

А до мене вже поспішав продавець у синій форменому одязі та з бейджиком на грудях. На бейджику було написано: "Михайло, Продавець Щастя".

– Прошу вибачити за невелику затримку, стільки покупців, море роботи! – вибачився продавець щастя Михайло. - Ви в нас, я дивлюсь, уперше?
– А ви пам'ятаєте всіх покупців в обличчя? - Здивувалася я.
- Звичайно! Адже вирішивши якось бути щасливою, людина зазвичай стає нашим постійним покупцем щастя, – пояснив Михайло.
- А що у ваших товарах такого особливо щасливого? - З деяким сумнівом запитала я.
- Ах, я вас зовсім заговорив! - схаменувся Михайло. - Дозвольте мені провести вам невелику екскурсію і показати, так би мовити, товар обличчям.

Він підхопив мене під лікоть і потяг до прилавків.

- Зверніть увагу! Чарівні калейдоскопи! Надають яскравості життя! Постійна зміна вражень, феєрія фарб, безліч різноманітних комбінацій!
- Але ж це просто іграшка! - Запротестовала я.
- А ви, зрозуміло, вважаєте, що життя – серйозна штука? - Запитав Михайло.
- Ще якась серйозна! – підтвердила я.
- Якби дорослим можна було грати, як дітям...
- То грайте! - Запропонував Михайло. - Хто ж вам, дорослій людині, може заборонити?
- Ну, у мене обов'язки, робота і таке інше, - похмуро заперечила я.
- А ви в це грайте! Для початку покладіть у сумочку калейдоскоп. І коли нудно, сумно чи зовсім заробилися, приділіть йому хвилинку часу. І побачите, як життя заграє яскравими барвами.
– Я подумаю, – дипломатично сказала я.
- Тоді продовжимо! - Запропонував Михайло. - Я продемонструю вам у дії пристрій для запуску мильних бульбашок. Подивіться! Подивіться! Які вони різні! І як вони лопаються!
- Ну і що? - не зрозуміла я.
- Та як же?! - радісно вигукнув Михайло. - Всі ваші проблеми лопаються як мильні бульбашки. Легко! Гарно! Радо! Хіба не щастя?
- Якби вони так легко лопалися в житті, - зітхнула я.
- Більшість наших проблем сильно роздуті. Прямо як ці бульбашки. Навчіться ставитися до проблеми, як до мильної бульбашки, - подивіться на неї, помилуйтеся її переливами, формою, розміром і дозвольте їй луснути! Ось так! - і він випустив ще серію райдужних бульбашок.

Цей Михайло говорив дивні речі. Але чомусь мені хотілося йому вірити! Було в ньому щось таке... переконливе.

- Ну гаразд, можливо, в цьому щось є, - погодилася я. - Але повірити в те, що калейдоскоп та мильні бульбашки – і є щастя, я не можу. Ви вже вибачте.
- Тоді ходімо до відділу тканин! У нас чудовий відділ тканин, – анітрохи не засмутився Продавець Щастя. - Вперед, назустріч щастю!

Я поспішила за ним до наступного прилавку. Там справді спостерігалося неймовірне розмаїття тканин найнеймовірніших кольорів. Продавець відділу якраз обслуговував жінку середніх років.

- У вас є якийсь веселенький ситчик? - Запитувала вона.
- Звичайно, мадам! Ось, погляньте! - радісно повідомив продавець, розкидаючи перед нею ніжно-зелений ситець, на якому були зображені смішні зайчики, що танцювали. Винятково веселенький! Давайте разом посміємось! І засміявся першим, а за ним і жінка. Вони заливались веселим сміхом, явно задоволені одне одним і життям. Я теж мимоволі посміхнулася.

- Я пошию собі веселенький фартух і кухонні рукавички! І коли готуватиму обід, смішники потраплятимуть у їжу. І вся моя сім'я буде веселитися! - Вирішила дама.

Я мимоволі залюбувалася її обличчям, воно було ніби підсвічене зсередини, а в очах у куточках губ все ще танцювали смішочки.

- Іноді достатньо оточити себе приємними речами, щоб життя стало таким самим приємним, - пояснив Михайло.
- Так просто? - Не повірила я. - Але ж це такі дрібниці?
– Ну, власне, життя і складається з дрібниць, – довірливо сказав Михайло. - І щастя будується теж із дрібниць. Ми ж говоримо: "Дрібниця, а приємно!" А уявляєте, що буде, коли приємних дрібниць стане багато?
- Ну так, уявляю! - Усміхнулася я. – Це буде щастя!
– Ви вже зрозуміли суть нашого товару! - захопився Михайло. - Але це ще не все! Ходімо ж, ходімо! Я хочу показати вам нашу новинку! Велика Книга Щастя! Щойно вчинила!

У книжковому відділі було багато всього, але Михайло не дав мені розглянути книжки. Він одразу засунув мені в руки симпатичний томик у яскравій обкладинці. Я розкрила його навмання і дуже здивувалася. Там нічого не було! Тобто майже нічого: нагорі сторінки було написано: "Сьогодні був найщасливіший день у моєму житті!" А внизу сторінки: "А завтра буде ще краще!" Сама ж сторінка була чистою - просто розлиняна, як зошит для першокласника. Я гортала сторінку за сторінкою – вся книга була такою.

- Ну як вам? - гордовито спитав Михайло.
— Але ж тут нічого не написано! - обурилася я.
- Ну звичайно! – підтвердив Михайло. У цьому й суть! Ви писатимете її самі.
- Як сама? - Здивувалася я. - Я ж не вмію!
– Сьогодні це так. Завтра все може змінитися, – загадково сказав Михайло. - Ви дозволите вам прочитати невелику лекцію?
- Так, звичайно, - я була зовсім заінтригована.
- Кожен наш день наповнений різними подіями, і одні нам подобаються, а інші – ні. Як не дивно, ми чомусь запам'ятовуємо саме погані події, а добрі – ні, бо вони нам здаються у порядку речей. В результаті наше щастя дуже затьмарене! Ви зі мною згодні?
- Так, правда, - зізналася я. - Іноді якась дрібниця може зіпсувати цілий день.
- Велика Книга Щастя пропонує піти прямо протилежним шляхом! - Записувати до неї лише щасливі події. Щонайменше п'ять за день! Більше – можна, менше – ні.
- Та де я наберу стільки щасливих подій за день? - Запротестовала я.
- А ось дозвольте не погодитися, насправді це легко, ви просто ще не куштували, - заперечив продавець щастя. - Звичайно, у перші дні доведеться перебудовувати своє мислення на нову хвилю. Але ви швидко увійдете у смак, адже це так приємно! Ви спробуйте, спробуйте зараз! Що у вас сьогодні було щасливого?
- Я не знаю, - зникла я. - Якийсь важкий був день.
– Ви сьогодні отримували травми?
- Ні, що ви, - злякалася я.
- Ну ось, вже щастя! Так і запишемо, – зрадів Михайло. - Ви сьогодні щось втрачали?
- Так, втратила документ, але потім знайшла серед паперів, - підтвердила я.
- О, але ж це щастя! Адже правда? – продовжував навчання Михайло.
- Щоправда, - погодилася я. - Щастя, що він знайшовся!
- Ну, тепер самі, у вас уже виходить, - підбадьорив мене Михайло.
- Ну, сьогодні собачку смішну бачила. Така кудлата-кудлата, і в пальтішці! Як у цирку. І господиня в неї така сама! Теж кудлата! Вони схожі!
- Ну ось! Чудово! У вас чудово виходить! – похвалив Михайло.
- А ще я сьогодні нарешті доробила звіт. Втомилася, але закінчила! - похвалилася я.
– Це – чотири, – порахував Михайло. - Залишився п'ятий епізод. Отже?
- То що ж було потім? - думала я. – Потім був дощ. І я йшла додому, а там дорогу ремонтують. І я пішла в обхід... Так! Потім я зайшла у ваш чудовий магазинчик! - Вигукнула я. – Запишіть!
- Охоче, - застрочив Михайло, - задоволений тим, що ви вважали за можливе включити це до списку щасливих подій. Отже, п'ять епізодів записано! Ваша Велика Книга Щастя вже пишеться!
- І так кожного дня? - Запитала я. - А коли закінчаться сторінки?
- До того часу ваш розум вже звикне фіксувати щасливі події автоматично, і не по п'ять подій за день, а набагато більше, - пообіцяв Михайло, - І ваше життя буде просто виконане щастям!
- Дякую, - подякувала я. Мабуть, я візьму цю Книгу Щастя.
- Прийміть її в дар від нашого магазину, - витончено нахилив голову Михайло. - Ми завжди даруємо що-небудь новому покупцеві.
- Яке щастя! - Зраділа я. - Спасибі вам!
– Ну, от уже й шостий пункт у вашому сьогоднішньому Щасті, – посміхнувся Михайло.
- Так, звісно! І ще я придбаю пристрій для лопання проблем та калейдоскоп для збільшення яскравості життя! Це щастя сім та вісім! – випалила я.
- Я дуже радий! Вам запакувати у фірмовий пакет?
- Так, будь ласка, - попросила я, все ще посміхаючись.

Пакет теж був дуже симпатичний - помаранчевий, у великий білий горох. На ньому було написано: "Ми приречені бути щасливими!"

Напис мені сподобався. Михайло проводжав мене до виходу. На дверях була велика гарна табличка: "Вихід є!"

І табличка мені теж сподобалася.

– У нас такі таблички на всіх дверях, – повідомив Михайло. – Щоб не забувати, що вихід є завжди! Дякую за покупки. Заходьте ще до нас.
– Я обов'язково зайду, – пообіцяла я. - Хочу покопатись і в інших товарах.
- О, ми завжди раді постійним покупцям! - Зрадів Михайло.
- До вас, мабуть, ходить все наше місто? – поцікавилася я.
- На жаль немає! - засмучено сказав продавець щастя. - Як не дивно, усі кажуть, що хочуть бути щасливими, але далеко не кожен прагне хоч щось для цього зробити. Але ми працюємо над цим! Удосконалюємо асортименти, упаковку, рекламу. Тож ви завжди знайдете для себе щось нове та цікаве. До побачення! І щастя вам!

Мелодично брязнув дзвіночок, і я вийшла надвір. Душа моя співала. Я йшла додому і люди затримували на мені погляди. Напевно, через мій помаранчевий пакет. А може тому, що я ніяк не могла розлучитися з посмішкою. А може, я зараз сяяла, як та бабуся, що зустрілася мені біля входу. І це теж було щастя, – "дев'ять", – машинально зазначила я. Треба не забути записати у мою Велику Книгу Щастя...