Прощена неділя

Все потихеньку заспокоїлося. І в душі настав світ. До всього, що раніше боляче поранило, Ольга стала ставитись по-іншому. Більш смиренно.
Не викликала у душі відторгнення дійсність.
Ще кілька років тому така думка приводила Ольгу збентежено. Одна думка про те, що може залишитись однією, лякало, ніби за нею ховалася безодня. Тому вона терпіла, зносила глузування, нерідкі побої, пиятики. Була мета. треба дітей піднімати. А як без опори? І хоч хитка аж надто опора те, - самого треба постійно підтримувати, але . чоловік. Батько сімейства. Дівчата виросли, створили свої сім'ї. Заради них терпіла. Не було ні теплоти, ні довіри. Була відповідальність. І вона покірно тягла цю ношу.

І раптом все звалилося. Хитка огорожа, на яку не можна було спертися, але за яку можна було сховатися від людської поголоски. звалилася.

А якщо розібратися, наодинці вона завжди була, нікого поряд і не було. Тіло тлінне, а до душі він ключик навіть і не намагався підібрати.
І вік уже до п'ятдесяти років підкрадається. Якось непомітно. Колись було роки рахувати. Три дівчата. тільки око та око за ними потрібне.

Ось і у кафе давно не сиділи з подругою. Навіть у цьому собі відмовляла, поспішаючи з роботи додому. Прийде, а вечері нема. знову скандал буде. Та й питання гидкі посипляться: Знову десь із кимось?
За молодістю такі нападки боляче поранили. Пояснення чи виправдання не приймалися. Виправдовуєшся. отже все-таки винна - улюблене вираження чоловіка. Як у молодості тяжко таки було.
Навіть до зради подруга підштовхнула.
- Ну, що ти все терпиш? Він же тебе не цінує, принижує. Інші чоловіки є. Он як заглядаються на тебе. Спробуй, може щастя жіноче відчуєш.

Що ж тепер журитися? Сталося. Неприємно потім було. Довго під душем стояла. все намагалася бруд змити. Плакала. А потім зрозуміла. не її це. Не того складу вона жінка. Комусь міняти коханців входить у звичку, а її заганяє у прірву, душа противиться цьому. Значить таки не тієї натури, ярлик якої намагається причепити чоловік, - цієї думки вона зраділа і, покаявшись, заспокоїлася. Блуд він і є розпустою. Не варто душу травмувати.

- А, ось ти де. Вітання. Знову сірою мишкою прикидаєшся. Тепер ти вже нікуди не поспішаєш? Жінка вільна.
Оля зніяковіло посміхнулася.
- Вже замовила щось? Я така голодна. Все зі своїм розбираюся. Енергії йде багато. Відчуваю, як аура тріщить по швах.
- Що в тебе тріщить?
- Добре Добре. Я знаю, що ти не приймаєш такого. Це не твоє.
- Не моє, а чи не християнське. Ти ще знову за реінкарнацію заведи розмову і яке ти життя зараз мешкаєш.
- А що тут казати. сьому.
- Марине, живемо ми один раз. Потім умираємо, а потім суд. На суді перед Господом, що будеш говорити? Ось цю брехню? Адже ти хрещена і вже в дорослому віці, а в таку темряву вдарилася.
- Гаразд, не ця тема мене зараз хвилює. Мій благовірний-невірний теж у кризу середнього віку вдарився. Стукнув дверима і пішов. Сказав. Усе. Тепер ділитимемо майно. А нам є що ділити. Ех, шкода.
- А його не шкода?
- Його? А чого його шкодувати? Ти ось все життя свого шкодувала, заганяла себе, а тепер одна залишилася. А я іншого знайду.
- А тобі не здається, що ти заганяєш себе в глухий кут, з якого немає виходу? Зруйнувати легко, а ось зберегти навіть те, що розвалюється. можна, хоч і важко звичайно. Ти спробуй подивитися на ситуацію збоку. Забери емоції та забудь бажання йому досадити. І, будь ласка, заспокойся. У тебе вже очі сіпається. Щось твоя дихальна гімнастика та йога не допомагають. У таких ситуаціях прощення одне в одного треба просити.
- А я ж ходила до церкви. І біля ікони стояла, допомоги у неї просила.
- Так треба ж до церкви з покаяним серцем йти. Гордим Бог чинить опір. Адже ти не журилася, а швидше вимоги висувала, чи не так? Хочу, щоб так і так і більше ні як . Своїм хочу руйнування несеш у сім'ю. Я твого не виправдовую, ні. Але поговорити щось з ним не можу, а ось тобі можу сказати. Ти слухай, а потім роби висновки. Ти в нього коли востаннє прощення просила?
Брови Маринки здійнялися в здивованому обуренні.
- Ні, не відповідай, знаю, що один одного стоїте. Ніхто один одному поступитися не готовим. Горді непомірно. Ну і що ти комусь доведеш своєю гордістю? Милосерднішого треба бути. Чуєш, слово якесь - миле і серце поєднується. Добре, що прощає серце.

Від почуттів защипало в носі. Маринка сиділа, уткнувшись носом у тарілку, і сором'язливо скидалася на сльози. Достукалася таки, - подумала Ольга, - слава Господу.
У сумочці у Маринки ожив телефон, гидким голосом дорога, чоловік дзвонить, вимагаючи відповіді на дзвінок.
- Так. Звичайно. Я готова. Як скажеш, – стримуючи сльози та без емоцій відповіла Маринка.
Піднявши на подругу очі, сповнені болю і сліз, прошепотіла:
- Наполягає на переговорах з майнових питань. Нині під'їде. Вибач, я піду.
Серце Ольги стислося від співчуття. Ну що ж це я? До милосердя закликаю, а сама боляче роблю подрузі. А їй то геть, як боляче.
- Пробач, Маріш, адже я не зі зла. Ти тільки спокійніший, гаразд? І мені подзвони, коли звільнишся, гаразд?
Маринка кивнула:
- Ага.

Увечері сиділа Ольга, розмірковувала, чекала на дзвінок. Не дочекалась. Подзвонила сама. Мобільник мовчав. Квартирний телефон не відповів. Тривога вкрадалася в душу, щеміло і без того хворе серце. Господи, - благала, - допоможи їм пережити ці випробування, зберегти сім'ю.
Десь усередині, з якимось внутрішнім жаром, з незрозумілим бажанням, вона мріяла, уявляла, як було б добре почути від Маринки, що вони помирилися.

Доброе серце й багата уява малювало картину за картиною, від кожної такої думки душа розчулювалася і в захопленому захопленні народжувалась думка: Боже, як було б добре... жіночого достатку доніс по телефону:
- А ми завтра до Єгипту відлітаємо. Другий медовий місяць, - безглуздо захихотіла вона в трубку.
- От і славно, встигла кинути у відповідь Ольга, але в слухавці вже пікали короткі гудки.

Зрозуміло, - не до мене, - блаженно посміхаючись, прошепотіла Ольга, обіймаючи подушку і засинаючи щасливим сном людини, яка допомогла Господеві створити, хай не велике, але диво на землі, - поєднання двох люблячих сердець.