Охорона

Під парканом старого занедбаного заводу, серед кущів, що рясно розрослися, і бур'яну сиділа група підлітків. Вони наводили чималий страх на оточуючих, хуліганили і, відчувши свою силу та безкарність, зовсім розперезалися.
Черговою забавою стало третирування дівчини, яка нещодавно приїхала і оселилася у бабусі, в заводському селищі. Щодня вона проходила повз, і найкращою розвагою для них було кидати їй услід непристойні слова. Вони всі чекали на реакцію, але вона їх ніби не чула, проходячи повз, не повертала голови. Це злило. Інші заводські дівчата парирували словами, але це був лише привід. на такі слова вже були в запасі брудні примовки, сальні шпильки, які почувши у відповідь, жертва губилася, покривалася червоними плямами і, згоряючи з сорому, стрімголов линула додому, під регіт підлітків, що розперезалися.
А ця мовчить. Чи не порядок. Горда означає.
- Чуєш, Мітяй, мені мама сказала, що вона сирота, жила в місті, та мати в неї померла, от і перебралася до баби Насті.
- Кльово. Значить, захисників немає, - спльовуючи на землю, пробурмотів Мітяй. Він ще пам'ятав, яку прочуханку він отримав від сусіда, за те, що вони просто пожартували над його дочкою.
- Треба переходити до радикальних заходів, - відкидаючи далеко в кущі бузку, порожню банку з-під пива, Серьога, старший у цій команді. Восени в армію йти, а ось зараз нудно, навіть сумно. Зайнятися нічим.
На тому й вирішили.


- Як ти влаштувалася, Оленько? Чи далеко тепер до технікуму? Довго дістаєшся? До церкви ходиш справно. молодець. Як бабуся? Чи не хворіє?
- Слава Богу ні. На своїх ногах. Трохи довше діставатися навчання, але це нічого. Просто раніше встаю. Мене інше бентежить. Там підлітки дуже мирного духу. Задираються, образити норовлять. З кожним разом все нахабніше і нахабніше. Я коли повз них проходжу, молюся про себе. Вони руки не розпускають, але якось неприємно. Слава Господу, оберігає мене. Але нападки стають все агресивнішими. Я боюся їх.
– Ми помолимося за тебе. А ти не реагуй на їхні випади, зберігай спокій. Господь збереже тебе.


- О, дивись, йде наша краля, - задерикувато засміявся Мітяй, але сміх його знітився.
- А хто це з нею? Ти ж казав, що сирота?
- Та не знаю. Може гості якісь. Щось мені моторошно. Не треба із нею зв'язуватися. Собі дорожче буде.


Оля тихо йшла стежкою серед бур'яну, краєм ока спостерігала за підлітками. Але вони мовчали і дивно дивилися на неї.
- Господи, збережи мене, постав свій захист від них, - шепотіла вона гаряче.



Увечері біля хвіртки, переступаючи з ноги на ногу, стояла трійця. Мітяй, Леха, Серьога.
- Чуєш, сусідко, а до тебе гості приїхали, так? Ти не хвилюйся, ми тебе не торкнемо. А хто вони? Такі високі, у чорних плащах. просто моторошно. Як охоронці. один попереду, інший позаду.
- Охорона, - підтвердила Оля, нітрохи здивувавшись, почутому. Божа охорона, – прошепотіла тихо.