Валька

Так її всі звали. Чомусь не Валентина, ні Валя, ні більш ласкаво. А так, по-дворовому, як у дитинстві один з одним спілкувалися, так і залишилося за нею. Валька.

Якою вона була в дитинстві, юності та й у ранньому зрілому віці, я не знаю. Не знайома з нею була.

Сім'ї своєї не створила. Жила далеко на Уралі, а на пенсії перебралася до сестри. Удвох доживати, звичайно, легше.
Обидві були віруючі. Незрозуміло, але так. Валька повірила на Уралі десь, туди й їздила згодом, досить часто. І щоразу поверталася з відчуженим поглядом.

- Сама ти не своя Валько, - журилася старша сестра Олена. Чи не їздила б ти туди, що там тобі?

Валька мовчала. Втім, вона почала багато мовчати, погляд йшов кудись усередину, з'являлася метушливість у рухах, неясність чого вона хоче, та й взагалі, чи хоче вона чогось. Боязко за неї. Що вона там робила. не говорила. Тільки раз-по-раз ставала одержимою незрозумілими силами. То крутила волосся на потилиці, то розхитувала зуб, все це проробляла не перестаючи, монотонно і тихо. Моторошно.

Олена просила молитися за Вальку. Тяжко духовно жити з нею. Думала, на старості років підмогою буде, а вийшло, що за нею, за Валькою догляд постійний потрібен. То газ забуде вимкнути, то воду, то сміття розсипле, та руками збиратиме. Як дитя мале.

Молилися за Вальку. Завжди. Тільки Господь знає, що сталося, але раптом Валька, що постійно ховається в коморі від сторонніх, раптом попросилася до церкви. Хоч і поводилася так само, як завжди, але всю службу відсиділа смирно. Далі. ще чудовіше. На запитання, чи не хоче вона покаятися в чомусь, очиститися, вибачитися у Господа, раптом закивала головою і вимовила: -

Так.

І погляд у неї світлішав. І метушливість у рухах йшла. А коли захворіла і злягла старша сестра, раптом стрепенулась Валька як від важкого сну, почала доглядати сестру, почала розмовляти, піклуватися.

Назустріч бігла, розгорнувши обійми:
- Як добре, що ти прийшла. Давай помолимося.

Їй ставало легше. Настільки легше, що не тільки погляд світлішав, але очі ставали осмисленими, вона не ховала свого погляду, не відводила очей. Радість та й годі.

Як змінилася Валька за рік!
- Валько, тобі прощення попросити у Господа. Адже гріх якийсь припустилася, ось як тебе сатана крутить, - казала сестра.
- Так, грішна. Ой, як грішна, пробач Господи.
- Валько, так покайся. Сповідуй свій гріх.

Але не пускав лукавий. Як тільки Валька набиралася рішучості йти на сповідь, так і підступав лукавий. Вона замикалася, погляд втрачав свідомість і вона тільки плакала, і голосила:

- Вибач, Господи.

Її перестали турбувати, допитуватись ніхто не став. На все воля Божа. Силою на сповідь не приведеш. Але Господь Свою незриму роботу провадив.

Каялася Валька. Наодинці в Богом, у сльозах.

Останній тиждень перестала їсти, посумнішала.

- Вальку, може поїсти?
- Не хочу.
- Може це? Це тільки зварили, співаєш.
- Не хочу.
- А може, чого хочеш?
- До Господа хочу! Як я хочу до Господа! Нічого не хочу . тільки до Господа! Його люблю, до Нього хочу.

Сльози наверталися, бачачи з якою пристрастю, з яким болем, вона кричить про це.

Напередодні ледве вмовили її помитися. Омиваючи схудле, виснажене тіло, подумалося: «Ніяк перед смертю мою». Відігнала думку. Не добре. Вибач, Господи.

- Валь, ну ось помилася, то може, поїсти, може апетит з'явився?
- Ну давай.
- Ой, Валько поїла! Як славно! . раділа старша сестра.

Тиха, умиротворена Валька, що розімліла від води та їжі, лягла відпочити. Встала незабаром за потребою. І впала. Розрив серця.

Залишилася старша Олена одна. І теж лягла. Ніяк не думала що Валька, молодший по літах набагато, піде раніше за неї.

Де моя Валька-то? - Упускала сльози Олена.

І справді, де, Господи?

Чи то бачення, чи моє людське бажання, але побачила дівчину тоненьку, біленьку, в ситцевій сукні, що біжить по квітучому лузі. Розумію. Валька.

- Треба ж, - обговорювали потім, - жодної фотографії не виявилося Валькіної в дорослому віці. Все дівчисько, після того, як гріх її скрутив і з'явився горб. не любила фотографуватись.

Значить, наче Валю бачила.