Милість

Не утримуй, Господи, щедрот Твоїх від мене; милість Твоя та правда Твоя нехай безперестанку охороняють мене,Псалтирь 39:12

Як добре! Відпустка! Від нашого нудного дощу, що мрячить, і вічно похмурого неба
виїхати і опинитися під іншим небом. сонячним, справжнім блакитним,
наповненим теплом та світлом.

Рідні місця. А сестра незадоволена. спека коштує вже місяць, на городі
нічого не росте. суш сильна.

- Ну, чого, гості дорогі, приїхали, відпочили? Тоді вперед. воду з
колодязя тягати і поливати грядки.

Діти зажурилися. Для них, міських, це важкувато. Хотілося б на річку
скупатися збігати.

- Годі тобі. Адже важко з колодязя воду тягати, та вона миттєво
і випаровується. Бог надвечір дасть дощу.

- Чого це ти взяв? . щурячись, глянула на безхмарне небо.

А я й не знаю. чого це я взяв. Просто знав.

За три години розродилася така гроза! Рясно полила все довкола.
Квіти наповнилися живлющою вологою, на очах просто світ довкола
перетворився, сильно пахло озоном, свіжістю.

- Слава Богу! . стрибали з радості мої дітки. Він дав нам дощ.

- Та гаразд! Випадковість. Просто нажарювало – вісь гроза, – сварливо
пробубнив зять, курячи на веранді.

Раптом блискавка вдарила в стовп біля криниці. Та так ударила, що зять
сів з переляку.

«Від Мене це було!» - подумав я і посміхнувся.

- Треба ж, як сильно! Ніколи так не била блискавка, — злякано позадкував
зять. Ось справа випадку.

- Не випадково. Це справа Божа. усміхнувся я йому у відповідь.

І тут знову. того ж стовпа вдарила блискавка.
– Що це? Щоб я, значить, не сумнівався в цьому, чи що?

- Ну так. Ек, який ти догадливий! . я вже просто сміявся з радості,
що такий чудовий у нас Господь.

Дощ лив три дні. Добре наситив землю.

- Треба сіно ворушити йти. І так не великий травостій був, а тепер ще й
згниє весь. А тут три корови, їх годувати взимку треба, - знову заголосила
сестра. Завтра підемо з ранку ворушити. Хоч під дощем, хоч без нього.

– Завтра? Ні. Завтра неділя. До церкви підемо.

– Куди? П'ять верст туди, стільки ж назад. весь день витратите. Звичайно,
тобі справи немає, а я мати доглядаю. їй молоко потрібне. Господарство велике
на моїх руках. Від чоловіка толку немає. Брат приїжджає щороку зі своєю юрбою.
Геть рук скільки . і не допитаєшся, щоб допомогли, - слізно заголосила вона.

Діти зніяковіло мовчали. Мама, похнюпившись, сиділа на ліжку.

- Я сказав до церкви. значить до церкви. Завтра все одно буде дощ.
А потім із понеділка ворушити підемо сіно. Дощу вже не буде. Бог дасть
гарну погоду.

Сестра тільки пирхнула.

Ми сім'єю до церкви пішли. Потім провідати до сусіднього села недужу сестру
пішли, потім ще в гості заглянули.

Увесь день лив дощ.

У материнському будинку сиділа похмура, втомлена сестра і незадоволений зять. Вони
таки пішли ворушити сіно, та тільки забруднились, намокли, сварилися, а
справу так і не зробили.

Не розмовляючи, лягли спати.

А на ранок. Божа милість!

Сонячно, вітряно. І вітер який! Сильний, сухий. Саме те, що нам
потрібно. За два дні перевернули, висушили сіно. Заскирдували, а на третій
день перевезли на обійстя.

Зять задоволений ходив. Пішов просити трактор із причепом.

- Завжди важко випросити. а тут, каже, стоїть. бери не хочу. Нікому не
треба. Як мене чекає.

Я посміхаюся: “Дякую, Господи, за Твій пристрій”.

Сестра тільки з усмішкою спитала:

- Молився?

Чудово відпочили, добре попрацювали.

Зять, підібравши після випитого, хитро посміхнувся:

- Ну, у вас не Бог прямий, а "палочка-виручалочка".

Десь далеко забурчав грім.

- Прости, Господи, - крестясь на образа, быстро проговорил зять. Це я так,
до слова припало.