Зупинися, подивися, послухай!

«І я не слухав голосу вчителів моїх, не прихиляв вуха мого
до наставників моїх: мало не впав я на всяке зло серед
зборів та громади!» (Прип. 5:13, 14).
Настав останній день літа. Два місяці я працював, щоб оплатити своє навчання, і тішився змоги повернутися до занять. Літня робота була нудною та важкою — збирання фруктів.
Я заліз на яблуню, але гілка, що виглядала міцною, насправді виявилася підгнилим. Вона обломилася, і я з тріском полетів униз. Я зламав руку у трьох місцях, переломи були відкритими. Мене терміново відвезли до лікарні. Останній день літа став найжахливішим днем. Я злився і обурювався, питаючи Бога, чому Він дозволив статися такому.
У палаті, куди мене помістили, стояло два ліжка. Близько опівночі у відділення надійшов чоловік, його внесли два санітари, він голосно стогнав,
але водночас відпускав жарти сумнівного характеру, присмачені лайками. Його уклали і поділили, а потім почали готувати до термінової операції.
Потім санітари пішли, і ми залишилися наодинці. Чоловік подивився на мене і, насилу вимовляючи слова, запитав, що зі мною трапилося. Я, не надаючи особливого значення тому, що трапилося, коротко розповів, як усе було, і по ходу розповіді згадав, у якому коледжі навчаюсь.
Почувши назву, чоловік змінився на обличчі. Він заплакав. Я припустив, що йому стало дуже боляче, але він заговорив. Це був довгий монолог про втрачені можливості, про те, що він навчався в тому ж коледжі, що і я, і був виключений, коли йому було стільки ж років, скільки мені зараз. Я не знав, що відповісти.
Здається, я щось сказав йому про прощення Боже. Потім прийшли медбрата, його знову поклали на каталку. Коли чоловіка вивозили з палати, він попросив їх затриматися, зусиллям підняв голову і попросив мене помолитися. Медперсонал був здивований. Адже незадовго до цього людина сипала лайками та сальними жартами.
Чоловік помер тієї ж ночі. Як склалося б його життя, якби він прислухався до порад своїх наставників, коли мав таку можливість? Напевно, нам варто тримати перед очима плакат: Зупинися! Придивись! Прислухайся!
Ми виростаємо і стаємо такими, якими вирішили стати молодими.
«Нрави та звички, вироблені в юності, зберігаються потім і в зрілі роки» (Свідчення для Церкви, т. 3, с. 143).
Сьогодні ти обираєш, яким життям житимеш. Те, як ти сьогодні живеш, визначить твоє майбутнє. Вкрай важливо серйозно підходити до прийняття рішень, вони впливають на наше життя.
Проси Бога направити тебе, щоб робити правильний вибір за всіх обставин життя.