Церква Христова

Саме слово «церква» Ісус уживав мало, мабуть тому, що в ті дні воно конкретно пов’язувалося із старозавітною общиною. Церква ж Христова закладала підвалини нової духовної спільноти, хоча й зведеної на ґрунті Старого Завіту. Ісус дає їй власні закони, відмінні від законів, прийнятих у земних царствах. («Поміж вас хай не буде так…»). Він підбадьорює її: «Не бійся, мале стадо! Бо Отець ваш благозволив дати вам Царство» (Лк. 12:32).

З малих струмків Церква повинна злитися в широку ріку. «Ви – сіль землі, – говорить Христос. – Ви – світло світу. Не може сховатися місто, яке стоїть на верху гори» (Мф. 5:13,14).

Тому перша справа Церкви Христової – благовіщення. Але в цьому на неї чекають чималі труднощі. Поневолення метушнею, спокуси, легковажність, лінощі душі протидіятимуть зростанню Царства. Однак завжди знайдуться люди, «які прагнуть правди». Благовісників повинні радувати навіть ті, хто поставиться до них без ворожнечі. Їм слід уникати замкненості і сектантської пихи.

Якось Іван Зеведеїв сказав Ісусові:

– Учителю, ми бачили одного, який Твоїм іменем виганяє бісів, а не ходить за нами; і заборонили йому, бо він не йде слідом за нами.

– Не бороніть йому, – відказав Христос, – бо нема нікого, хто сотворить чудо в ім’я Моє і зможе скоро лихословити на Мене. Бо хто не проти вас, той за вас! (Мк. 9:38-40.

По-різному зустрічали й Сина Людського, а «учень же не більший від Учителя». Хіба багато хто не був глухим до Його заклику? Але це не зупинило Його. Нехай «звані» до Царства Божого відмовилися прийти. Він терпляче розшукував тих, які підуть за Ним.

Якось, коли Ісус відвідав якогось фарисея, хтось з гостей, слухаючи Його слова, вигукнув: «Блаженний, хто споживатиме хліб у Царстві Божому!» (Лк. 14:15) Тоді Ісус розповів притчу: «Один чоловік справляв велику вечерю і запросив багатьох. І коли настав час вечері, послав раба свого сказати запрошеним: ідіть, бо все вже готове. І почали всі, ніби змовившись, вибачатися. Перший сказав йому: я купив землю і мені треба піти і оглянути її; прошу тебе, вибач мені. Другий сказав: я купив п’ять пар волів та йду випробувати їх; прошу тебе, вибач мені. Третій сказав: я одружився і через те не можу прийти. І, повернувшись, раб той розповів про це господареві своєму. Тоді, розгнівавшись, господар сказав рабові своєму: піди швидше на вулиці й провулки міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих і кривих. І сказав раб: господарю, зроблено, як ти велів, і ще є місце. Господар сказав рабові: піди на дороги і загороди і умовляй прийти, щоб наповнився дім мій. Бо кажу вам, що ніхто з тих запрошених не покуштує моєї вечері, бо багато званих, та мало обраних» (Лк. 14:15-24).

Споживання їжі в домі фарисея, Джеймс Тіссо

Пам’ятаючи про те, що далеко не всі люди готові відгукнутися на заклик, учні Христові мали наслідувати свого Вчителя, Який діяв як селянин, що кидає зерна в ріллю. «Ось вийшов сівач сіяти; І коли він сіяв, одне зерно впало при дорозі, і прилетіли птахи і поклювали його. Інше впало на місця кам’янисті, де небагато було землі, і скоро зійшло, бо земля була неглибока. Коли ж зійшло сонце, зів’яло і, оскільки не мало кореня, засохло. Інше впало в терня, і виросло терня, і заглушило його; інше впало на добру землю і дало плід: одно в стократ, а друге в шістдесят, інше в тридцять разів» (Мф. 13:3-8).

На євангельській ниві може вирости і бур’ян. Але це не повинно бентежити справжніх учнів Христових. Їм треба лише зберігати тверезість і пильність.

«Остерігайтеся лжепророків, які приходять до вас в одежі овечій, а всередині – вовки хижі. По плодах їхніх пізнаєте їх. Хіба збирають виноград з терня або смокви з будяків?… Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного» (Мф. 7:15,16,21).

Бур’яни потрапляють до Церкви непомітно і деколи їх буде важко відрізнити від справжньої пшениці Божої. «Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв добре насіння на полі своїм; коли ж люди спали, прийшов ворог його і насіяв кукіль між пшеницею, і пішов. Коли зійшов посів і показався плід, тоді з’явився і кукіль. Прийшли раби господаря і сказали йому: господарю, чи не добре насіння ти сіяв на полі твоїм? Звідки ж взявся кукіль? Він же сказав їм: людина-ворог це зробила. А раби сказали йому: чи не хочеш ти, щоб ми пішли і випололи його? Але він сказав: ні, бо, вибираючи кукіль, щоб ви не вирвали разом з ним і пшеницю. Залиште рости разом те і те до жнив; а в жнива я скажу женцям: зберіть спершу кукіль і зв’яжіть його у снопи, щоб спалити; а пшеницю зберіть у житницю мою» (Мф. 13:24-30).

Тільки Суд Божий вчинить остаточний відсів і відділить добре від злого. Суд же, як і Царство, уже почався. За словом Євангелія, він полягає в тому, «що світло прийшло у світ, а люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були лихі» (Ін. 3:19). Внаслідок цього виникає ланцюг криз і катастроф, викликаних зіткненням правди Божої і людського зла. Останній Суд стане вогненним очищенням світу, коли руда історії буде переплавлена для Царства. Це нове народження, важке, як і всякі пологи, принесе плід – оновлену творіння…

«Ще Царство Небесне подібне до невода, закинутого в море, що назбирав усякої всячини; коли ж наповнився, його витягли на берег і, сівши, вибрали добре в посуд, а погане викинули геть. Так буде при кінці світу: зійдуть ангели, і відлучать злих від праведних, і вкинуть їх у піч вогняну: там буде плач і скрегіт зубів» (Мф. 13:47-50).

Ці притчі підводять нас до теми, яка здавна була нелегким запитанням для християнської думки: що мав на увазі Христос, коли мовив про «страждання вічні»?

Той факт, що образи вогню Геєни, черви узяті Ним з юдейської апокаліптики, мало що з’ясовує[1].

Але Христос не вдався б до них, коли б за ними не стояла певна реальність. Звісно слова про «вигнання в пітьму» не свідчать, що є простір чи «місце», де палає фізичний вогонь. Це символ, що передає атмосферу відкинутості, натякає на стан поза Богом, поза світлом та істинним буттям.

Але головне: чи може Бог любові, провіщений Христом, безконечно карати за гріхи скороминучого життя? Невже сила зла така велика, що воно існуватиме завжди, навіть тоді, коли «в усьому» оселиться Господь? А втім, наші сучасні поняття про час навряд чи можна застосувати до вічності. Чи не обіцяє слово Боже, що «часу вже не буде»?

Людині поки що не дано проникнути в цю таємницю. Але весь Новий Завіт заперечує ту думку, ніби Геєна – якась безсумнівна реальність, протилежна Царству. Вона є «смерть друга», небуття, відхід у ніщо. «Життя» в есхатологічному значенні слова є тільки «життя вічне» – Царство Боже[2].

Велич людини як образу і подоби Творця в тому, що вона може стати учасником творення Царства. Коли зло буде повністю переможене, здійсниться те, про що мріяли, чого бажали і що наближали мільйони розумних істот. Усе найпрекрасніше, створене ними, ввійде у Вічне Царство. Настане ера Синів Божих, яку тільки у віддалених рисах описувала Біблія.

Однак уже й тепер у цьому недосконалому, повному жаху й страждань «віці», сила і слава Прийдешнього можуть бути здобуті. Ісус говорив, що Його учні побачать Царство ще в цьому житті. Воно прийшло на землю в особі Сина Людського, у Його благовіщенні, у Його торжестві над смертю і в об’явленні Духа.

Закличне світло Царства сяє вдалині, але водночас його відблиски – поряд з нами: у простих речах і в подіях життя, у радощах і в скорботі, у самовідданості і в подоланні спокус. Його передчуття – у зорях, квітах, у весняній природі, у золоті осені, у вирі прибою і в зливах, у веселці фарб і в музиці, у сміливій мрії і у творчості, у боротьбі і в пізнанні, у любові й у молитві…

[1] Геєна або Геном – яр біля стін Єрусалиму, де колись приносилися людські жертви. Згодом це місце перетворили на звалище, де постійно горів вогонь. Геєна стала символом нечистоти, яку винищує Бог.

[2] Слова Христа про «страждання вічні» важко збагнути, бо слово «вічність» (олам) єврейською мовою має кілька значень. З Писання можна зробити висновок, що зло з настанням повноти Царства знищується і переходить у небуття, яке в Об’явленні названо «другою» й останньою смертю (20:14). Її не можна вважати різновидом існування, бо справжнє «життя» перебуває лише в Бозі.