«А Я вам кажу…»

Нагорна проповідь, Себастьяно Річчі

Чи можливе, чи під силу людині те, до чого закликає Євангеліє? Адже людина, навіть полюбивши ідеал, часто не знаходить у собі сили піднестися до нього. Інше могутнє тяжіння оволодіває нею, притискуючи до землі – і людина служить наживі, носить на шиї жорна турбот, марно тратить відпущені їй дорогоцінні дні. Вона краще чує голос того, хто спокушав Ісуса в пустелі, вона ладна жити «хлібом єдиним», вона прагне чудес, вона п’яніє від насильства. До Бога людина приходить з серцем, сповненим користі і себелюбства, і дивно звучать над нашим збентеженим і заблуканим світом слова: «Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф. 5:48)

Хто ж може прокласти шлях до Царства? Хто підведе людину до нього?

У Старому Завіті люди вірили, що тільки Всемогутній творить неможливе. Коли Він перебуває серед Свого народу, то очищує його, даруючи йому духовну наснагу. Рабини називали цю містичну присутність Шехиною – незримим виявом Божого, що приходить у світ. «Якщо двоє чи троє зібралися вивчати Закон, – говорили мудреці, – Шехина живе серед них». Це була тайна, біля порога якої зупинялися найвеличніші мудреці Ізраїлю, адже людина не витримує Божої близькості. Тільки всеперемагаюча любов Сущого може поєднати те, що не поєднується.

Але от люди чують слово Ісуса Назарянина: «Де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф. 18:20).

Хто ж Він, що ставить себе на місце Шехини Господньої? Він називає себе Сином Людським, як частенько називали простих смертних, але при цьому сам Учитель свідчить, що на Ньому збулися обітування пророків:

«Блаженні очі, які бачать те, що ви бачите! Бо кажу вам, багато пророків і царів бажали б бачити те, що ви бачите, та й не побачили, і чути, що ви чуєте, та й не почули» (Лк. 10:23,24).

Отже, Месія? Довгожданий Утішитель Ізраїлю? Однак чи може навіть Месія прощати гріхи, як це чинить Ісус? Чи може Він бути «вищим від храму?» Чому Він називає себе «господарем суботи» і скасовує все, що заповіли батьки й сам Мойсей?

Усі бачили, що Ісус проповідує як Той, Хто має владу, а не як книжники і фарисеї. У Капернаумі городяни з перших же днів «дивувалися вченню Його, бо слово Його мало владу» (Лк. 4:32). Але звідки, – запитували вони, – ця влада, що перевищувала авторитет визнаних богословів і хранителів церковного передання? Як розуміти Його слова: «А я вам кажу…» Яким правом скасовує Він настанови Тори і протиставляє Себе їй?

Важко припустити, що мудрому, тихому, повному послуху і любові Учителеві притаманна пиха. Що ж тоді означає прагнення бути «улюбленим Сином Отця»? Звісно, й усіх вірних Він називає «синами», але однозначно дає зрозуміти, що Його синівство – інше. Ісус ніколи не говорить «Отче наш». Він – єдиний Син і Господь Царства. Немає людини, яка зрівнялася б з Ним. Його влада виняткова.

«Усе Мені передано Отцем Моїм, і ніхто не знає Сина, тільки Отець; і Отця ніхто не знає, тільки Син, і той, кому Син схоче відкрити. Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим; бо ярмо Моє – благо, і тягар Мій легкий» (Мф. 11:27-30)!

Ісус не тільки Пастир, Він – двері, брама, крізь яку входять вівці «малого стада», Посередник, або, як казали колись, Заступник, що єднає Небо і землю. «Ніхто, – каже Він, – не приходить до Отця, як тільки через Мене» (Ін. 14:6).

Багато юдеїв вірили, що крім Месії-Царя прийдуть Месія-Первосвященик і Месія-Пророк. Ісус же поєднує в Собі всіх трьох: Він – і Провидець, і Слуга, і Цар. Він – Помазаник, який має всю повноту влади.

Але чому ж тоді Він діє так обережно, чому приховує від народу Свій сан, забороняючи називати Себе Месією?

Учні металися між нерозумінням і тривогами, між упевненістю і сумнівами. Але любов, глибока людська відданість і довіра до Учителя виявилися найсильнішими. І вони терпляче чекали подальших подій…