Зародження конфлікту

Але ніхто не наклав на Нього руки, Джеймс Тіссо

Весна 28 р.

Хоча Ісус часто жив як мандрівний проповідник, учні не могли не відчувати, що Він має певний план, схожий на далекоглядний задум полководця. Він вимагав від них рішучості стояти до кінця. Його євангеліє не мало нічого спільного з мрійливою благодушністю і розслабленістю. Тепер суд цьому світові.

«Нині князь світу цього вигнаний буде геть» (Ін. 12:31).

Бій з демонськими полчищами, з царством зла буде нелегким. Проти Месії постануть усі безумства, всі гріхи і забобони, що вкоренилися в людях.

«Чи думаєте ви, що Я прийшов дати мир землі? Ні, кажу вам, а розділення. Бо віднині п’ятеро в одному домі розділені: троє проти двох, і двоє проти трьох» (Лк. 12:51-52).

Іноді Вчитель натякав близьким, з якою силою Його душа, котра почне очищувати світ, прагне бурі:

«Я прийшов вогонь звести на землю, і як хотів би, щоб він уже запалав! Хрещенням маю Я хреститися; і як Я втримаюся, поки це здійсниться!» (Лк. 12:49-50).

У цих словах, як у віддалених громах бурі, відчувалося наближення Голгофи.

Ісусова цілеспрямованість одночасно захоплювала і лякала учнів. А втім, Його слова вони тлумачили по-своєму, гадаючи, що Учитель натякає на революційний вибух, за яким станеться Його коронація в Єрусалимі. Тому вони передбачали, що найближчим часом Він перенесе свою діяльність до столиці Ізраїлю. А коли Ісус на Пасху попрямував туди, учням видалося, що від цієї подорожі можна чекати всього, що настає день, коли Царство Боже буде «узяте силою».

Єрусалим у ті роки був до краю напружений. Дії Пилата – військової людини, яка не зважала на місцеві звичаї, викликали в усіх гнів і обурення. Своє правління він почав з того, що наказав уночі внести до Єрусалиму щити з портретами Тиберія. Це зайвий раз нагадало народові про римське ярмо і виглядало як образа Мойсеєвого Закону (Декалог забороняв портретні зображення). Наказ Пилата поставив столицю на грань заколоту. Величезна юрба єрусалимлян вирушила до його резиденції Кесарії з вимогою забрати щити. Прокуратор відмовився, і народ упродовж кількох днів сидів перед палацом, не рушаючи з місця. Тоді Пилат звелів зібрати людей на стадіоні і оголосив, що переб’є всіх, хто не скориться його волі. Але й тоді, коли навколо присутніх зімкнулися шеренги озброєних солдатів, вони повторили, що радше вмруть, аніж відступлять. Врешті-решт, намісникові довелося капітулювати. Але відтоді він вдавався до будь-якої нагоди, аби помститися юдеям. Його невгамовна жорстокість, жадібність і самодурство стали повсюдно відомі. Навіть тетрарх Антипа, друг римлян, не злюбив його. Інциденти, спровоковані беззаконнями прокуратора, не раз закінчувалися масовою різнею. Але заступництво тимчасового імператорського правителя Сеяна довго залишало Пилата без покарання.

Кожної Пасхи правитель очікував повстання, тому на свята намагався приїхати до Єрусалиму, де міг особисто стежити за порядком. Побоювання Пилата не були безпідставними. Він мав невелике тритисячне військо. А зелоти та їх прихильники тільки чекали вождя, який підняв би народ проти римлян.

Мабуть, учні Ісуса таємно хотіли, щоб саме Він став цим вождем. Але їх сподівання не справдилися. Виглядало, що Вчитель повністю ігнорував проблему іноземного володарювання. Його тривожив не політичний, а духовний стан народу. Усі зрозуміли це, коли Ісус з’явився на площі, що оточувала Дім Божий.

Храм був релігійним центром усіх юдеїв. Оточений зубчастими стінами, прикрашений колонами і золотим гребенем, він височів на горі Моріа як знак перебування Бога в серці Ізраїлю, як заповітна мета мільйонів паломників Палестини і діаспори.

Місто жило храмом. Служителі вівтаря, продавці жертовних тварин, власники готелів збирали в дні свят багату данину. Садукеїв, у чиїх руках перебувало святилище, мало тривожило, що культ іноді перетворювався на комерційне підприємство. Архієреї укладали мовчазну угоду з продавцями, які біля храму розставляли під наметами лави з товарами, столи для розміну грошей, приводили худобу. Усі давно вже звикли до того, що базарний гомін не вщухає у святому місці. Аж ось у брамі з’являється Ісус Назарянин, оточений послідовниками. Новий Учитель відразу ж викликає збентеження. Скрутивши з мотузок батіг, Він виганяє за огорожу овець і волів, вимагає припинити безлад біля святині: «Не робіть дому Отця Мого домом торгівлі!» (Ін. 2:16)

Вигнання торговців з Храму, Джованні Паніні

Заперечити Йому нема в чому. Вже й раніше благочестиві люди нарікали на безлад у храмі. Але єрархії не сподобалося, що цей, нікому не відомий Галилеянин, господарює в їхній вотчині як пан, та ще й претендує на особливу близькість до Бога, називаючи Його Своїм Отцем.

– Яке знамення покажеш нам, що маєш владу так чинити? – запитали вони Ісуса.

– Зруйнуйте храм цей, і Я за три дні поставлю його! – була відповідь.

Слова Ісуса видалися насмішкою:

– Сорок шість років будувався храм цей, а Ти за три дні поставиш його? – заперечили Йому (Ін. 2:18-20).

Не могли розгадати сказаного і самі учні. Від них ще був прихований невидимий Храм, який постане над світом у ті три дні від Хреста до Воскресіння.

А як поставилися до Ісуса фарисеї – ці стовпи традиційного благочестя?

Ми вже мали нагоду переконатися, що їх погляди не були діаметрально протилежними вченню Христа, що Він схвалював головні положення їхньої віри. Крім того, моральні уявлення багатьох фарисеїв мали величний характер і були близькі до євангелія. Досить навести хоча б деякі вислови рабинів, які ввійшли до Талмуду, щоб переконатися у цьому: «Люби мир і насаджуй його повсюдно», «хто подає милостиню потаємно, той вищий від самого Мойсея», «краще коротка молитва з благоговінням, ніж довга без старанності», «не будь швидкий до гніву», «наслідуй якості Божі: як Він милосердний, і ви будьте так милосердні», «святенників треба викривати, бо вони ганьблять ім’я Боже». Коли читаєш ці рядки, то розумієш слова Христа про фарисеїв: «Отже, все, що кажуть вам додержувати, додержуйте і робіть» (Мф. 23:3).

Євангельське «відтворення» Закону не знищувало старого; за словами Христа, «кожен книжник, навчений про Царство Небесне, подібний до господаря, який виносить із свого скарбу нове й старе» (Мф. 13:52). Бесідуючи з одним богословом, Ісус сказав, що той є «недалеко від Царства Божого» (Мк. 12:34).