Відносини з фарисеями

Чому ж тоді між Ним і фарисеями виник конфлікт?

Найважливішою причиною було сприйняття благочестя, яке панувало серед фарисеїв. Їх «вірність Закону» була не тільки цілою філософією життя, а й детальним її планом, продуманим до дрібниць. Мету цього плану – освятити кожний бік повсякденності, в усьому виконуючи волю Божу, Христос не заперечував і не міг заперечувати. Але в способах її досягнення, які здобули визнання в книжників, приховувалася небезпека закостеніння релігії. Мало того, будь-яким правилам «старців» приписували Божий авторитет; регламент поглинав усю увагу людей, часто-густо вихолощуючи основну суть віри.

Думка, ніби є якийсь «список справ», виконуючи які можна досягти абсолютної праведності, не давала законникам спокою. Вони змагалися в пунктуальному дотримуванні всіх звичаїв, освячених століттями. І, як це часто бувало в історії релігій, набожність перетворювалася на похмурий гротеск.

Деяких фарисеїв народ прозвав шікмі – «міцноплечими» – за те, що вони завжди ходили згорбленими, показуючи, який величезний тягар душеспасенних подвигів доводиться їм нести. Йдучи до храму, Ісус міг бачити, як площею пробиралися фарисеї, раз-по-раз натикаючись на зустрічних. Вони боялися звести очі, щоб випадково не глянути на жінку. Їх жартома називали «хіцай» – «не розбий чола».

Природно, що таких людей свобода Христова мала дратувати й лякати; вони бачили в ній спокусу і загрозу для гарної поведінки. Тієї пори, як зауважив один єврейський історик, фарисеї-шамаїти настирливо проповідували втечу від світу і аскетизм. Велике значення фарисеї надавали постам. Ісус хоча й визнавав ці зовнішні прояви віри, не робив їх середовищем релігійного життя. Коли Він тлумачив Закон у дусі вчення пророків, книжники звинувачували Його в замаху на «передання старців». Коли Він говорив, що милосердя миліше Богові, ніж обряди, в очах фарисеїв це був підрив усієї «підзаконної» системи.

Така сліпа відданість букві і формі багатьом може видатися дивною. Але треба враховувати, що обряд довір’я – вперта недуга, що глибоко вкоренилася в людській психіці. Тому то в історії було стільки пристрастей навколо ритуалів і пролито стільки крови навколо церемоній. Подібна хвороба, схожа на нав’язливий невроз, нерідко вражала й християн, які забували, що для Христа любов до Бога і людей – незрівнянно вища від будь-яких зовнішніх настанов.

Прихильникам букви, ритуалів і старовини в усі часи була притаманна консервативність. Драма фарисеїв пов’язана і типовим проявом того, що згодом стали називати фарисейством. Єрусалимські старійшини, як брахмани Індії чи російські старообрядці, жили в постійному остраху перед «оскверненням». Про них говорили, що вони готові «очистити саме сонце». Але намагаючись своїм аскетизмом, дотриманням усіляких правил і догматів наблизити час Месії, вожді Ізраїлю, самі того не усвідомлюючи, відвернулися від Того, Хто приніс їм вість про спасіння.

Треба зважити ще на одну причину ворожості книжників до Ісуса. Євангеліст Марк проникливо помічає, що вона ґрунтувалася на заздрощах. Фарисеї звикли вважати себе мірилом правовірності, і раптом з’явився якийсь невідомий провінціал, що зазіхає на їхні привілеї. Його діяльність не санкціонована ніким із визнаних авторитетів. Він не пройшов їхньої школи, не вивчав богослов’я і Закону.

Фарисеї

Людям, за плечима яких стоїть багатовічна традиція, часто властива особливого роду пиха. Тому навіть на Хрестителя, хоча він був аскетом, фарисеї дивилися як на самозванця, і тим настирливішим видавався їм Назарянин. Ісус говорив, що все це нагадує Йому дитячу пісеньку:

«Ми грали вам на сопілках, та ви не танцювали; ми співали вам жалібних пісень, та ви не ридали. Бо прийшов Іоан, який не їсть, не п’є; і кажуть: біса має. Прийшов Син Людський, Який їсть і п’є, і кажуть: цей чоловік, який любить їсти й пити вино, митарям друг і грішникам» (Мф. 11:16-19).

Однак повторюємо: далеко не всі фарисеї були обмеженими і вузькими сектантами. Серед них було чимало людей живої та щирої віри. Між ними чулися голоси протесту проти такого стану речей. Тому перша проповідь Христа в Єрусалимі справила на деяких законників глибоке враження.

На той час фарисеїв очолював онук Гилеля – Гамаліїл. З Дій апостолів відомо, що він був дуже терпимим до нового вчення, а чимало фарисеїв, вихованих ним, пізніше влилися до новозавітної Церкви. Склалася навіть легенда, що на схилі життя Гамаліїл став християнином і прийняв страдницьку смерть. Ця легенда, безумовно, вигадка, але сама її поява не є випадковою.

У рабинів була приповідка: «Слова людини, у якій є страх Божий, будуть почуті». Зцілення, здійснені Ісусом, змусили найпорядніших фарисеїв замислитися. Від них прийшов до Нього на бесіду Никодим, член Ради Старійшин. Але він визнав за краще зустрітися з Ісусом уночі, щоб не викликати глузувань.

– Учителю! – сказав він, увійшовши до дому. – Ми знаємо, що Ти Учитель, Який прийшов від Бога; бо ніхто не може таких чудес творити, які Ти твориш.

– Істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться звище, не може бачити Царства Божого (тобто, мало визнати Ісуса: потрібен духовний переворот, що змінює життя).

– Як може людина народитися, будучи старою? – не зрозумів Никодим. – Хіба вона може вдруге ввійти в утробу матері своєї і народитися?

– Якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже. Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духа є дух. Не дивуйся тому, що Я сказав тобі; треба вам народитися звище. Дух дише де хоче, і голос його чуєш, але не знаєш, звідки він приходить і куди йде: так буває з кожною людиною, народженою від Духа.

– Як це може бути? – усе ще дивувався старий.

– Ти – учитель Ізраїлів, і чи цього не знаєш? (Ін. 3:2-10).

Про Духа-вітра Христос говорив не випадково. Він порівнював його вільний порив зі свободою людини, яка набула справжнього богопізнання. Для того, хто «народився в дусі», віра вже є чимось більшим, ніж суто системою обрядів. Він – Син Господній, Дитя Його Царства.

Після цієї бесіди Никодим, мабуть, став таємним послідовником Христа. Серед таких Євангелії називають також Йосифа Аримафейського – знатного старійшину з Єрусалиму і деяких «начальницьких» осіб, які, радше, належали до фарисеїв. І все ж вони перебували в меншості. Переважна більшість законників зустріла Ісуса з підозрою. Чим більше вони дізнавалися про Його вчення, їх невдоволення і ворожість зростали.