Чудесні зцілення

Ісус зціляє сліпих і кульгавих на горі, Джеймс Тіссо

Іноді при зціленнях Ісус вдавався до зовнішніх дій: накладав руки на хворе місце або мастив його зволоженою землею, а потім посилав людину змити її. У деяких випадках Він бажав залишитися наодинці зі зцілюваним. Але все це робив для того, щоб допомогти людям зміцнити їх віру. «Твоя віра спасла тебе. Не лякайся, тільки віруй!» – говорив Учитель.

Іноді було достатньо навіть слабких проблисків віри. Скажімо, батько хлопчика-епілептика мучився сумнівами, але з усіх сил волів подолати їх. «Вірую, Господи! – стогнав він. – Допоможи моєму невірству» (Мк. 9:24). І його відчайдушний зойк був почутий. Це свідчить, що довіра близьких могла ніби заступити віру самого хворого. Якось у Капернаумі рідня принесла до Учителя людину, розбиту паралічем, але через юрбу не змогла проштовхатися в дім. Тоді вони розібрали пласку покрівлю і спустили ноші просто до ніг Ісуса. І чудо сталося, тому що, як свідчить євангеліст Марк, Господь «побачив їхню віру». А на прохання римського центуріона і одного з царедворців Антипи Христос зцілив їхніх слуг, навіть не бачачи хворих.

Не слід, однак, думати, що Ісус завжди зцілював з легкістю. Свій земний шлях Він долав, ще не маючи «усякої влади на небі і на землі», до того ж чималою перепоною ставали самі люди, їх малодушність і сумніви. Ми читаємо, як Він «з важким зітханням», обернувши лице до неба, ніби долаючи перешкоду, виганяє хворобу. Ісус майже фізично відчув силу, що йшла від Нього. Якось він ішов серед великої юрби, а одна жінка, що мала кровотечу, потайки торкнулася до китиць Його плаща. Швидко озирнувшись, Ісус спитав:

Зцілення кровоточивої жінки, Гарольд Коппінг

– Хто доторкнувся до Мене?

– Наставнику, – здивувався Петро, – народ оточує Тебе і тисне, – а Ти говориш: хто доторкнувся до Мене?

– Хтось доторкнувся до Мене, – заперечив Ісус, – бо Я відчув, як сила вийшла з Мене.

Тоді жінка впала до ніг Учителя і призналася, що це вона.

– Дерзай, дочко! – сказав Він, – Віра твоя спасла тебе, іди з миром! (Лк. 8:46-48).

Тієї бурхливої переламної пори широко поширилися психічні захворювання. Якщо Старий Завіт майже не знає їх, то Євангелія наводять на думку про якусь епідемію душевних хвороб. Особливо страшним був загадковий вид божевілля – одержимість, або біснуватість[*].

Людина, яка страждала, відчувала болісне роздвоєння особистості: здавалося, у ній оселився хтось чужий і ворожий. Хворий кричав неприродним голосом, промовляв від імені нечистої сили, що жила в ньому, іноді запевняючи, що в ньому живе ціла армія демонів. Багато біснуватих страждали під припадків лише час від часу, інші ж зовсім не поверталися до свідомості і тікали з населених місць в дикі пустелі. Вони, бувало, жили в покинутих гробницях, і люди з жахом слухали по ночах їх виття та регіт.

Христос лише Своєю присутністю цілюще впливав на цих нещасних; іноді вистачало одного Його владного слова чи дотику, і душа визволялася з полону темних сил.

Повертаючи зцілених до нового життя, Ісус вимагав від них повної внутрішньої перебудови. Демони паразитують на гріхах. Якщо в подальшому дух нового життя не сповнить людину, біснуватість повернеться з подвоєною силою.

Сучасники Христа уявляли собі демонів натуралістично, як злих істот, що живуть у пустелі. Тому, аби його зрозуміли, Учитель висловив Свою думку у такій притчі: «Коли ж нечистий дух вийде з людини, то блукає безводними місцями, шукаючи спокою, і не знаходить. Тоді каже: повернуся в дім мій, звідки я вийшов. І, прийшовши, знаходить його порожнім, заметеним і прибраним. Тоді йде і бере з собою сім інших духів, лютіших за себе, і вони, ввійшовши, живуть там; і буде для тієї людини останнє гірше від першого» (Мф. 12:43-45).

[*] Чітко визначити межу, яка відділяє звичайне душевне захворювання від демонічного божевілля, важко. Але, коли думають, що всі зцілені Христом «біснуваті» були суто душевнохворими, не беруть до уваги, що причина більшості психічних патологій багато в чому залишається загадкою. У них найчастіше виявляється гіпертрофія гріха (самолюбства, пихи, замкненості в собі), й зцілення тісно пов’язане і духовним і моральним життям хворого, як зазначав винахідник інсулінового лікування Дж. Фергюсон. Важливо також пам’ятати, що Євангеліє будь-яку недугу пояснює проявом руйнівних сил усесвіту див.: Лк. 13:11-16.