Справжній Месія

Чутка про зцілення в Галилеї від самого початку тривожила єрусалимських охоронців Закону. Щойно припинилися підозрілі збіговиська на Йордані, і от знову треба вживати заходів для охорони правовірності і приборкання невігласів. Уже не вперше Галилея завдавала клопотів столиці. Дехто добре пам’ятав партизанів Юди Гавлонита. Темний народ на півночі завжди готовий вірити лжепророкам і шарлатанам.

Але, прибувши до Капернауму, книжники зрозуміли, що їм важко заперечити реальність чудес, які сталися. Тому вони почали вишукувати зручні пояснення, адже не могли вірити, як Никодим, що Бог діє через зневаженого ними Назарянина. Одні з них вирішили, що Ісус навчився магії в Єгипті, інші намагалися переконати людей, що Він виганяє демонів, уклавши угоду з їхнім «князем» Вельзевулом (Баал-Зебул, тобто Володар палацу, був древнім поганським божеством. Пізніше так почали називати главу злих духів). Але Ісус відразу ж загнав у глухий кут вигадників цих хитромудрих гіпотез. Він запитав у книжників: як може демон виганяти демона, чи не буде це схоже на міжусобну війну, згубну для усього царства демонів? Він звинуватив Своїх супротивників у зневазі Духа Божого, силою Якого діються чудесні справи милосердя. Як можуть вони видавати себе за служителів віри, коли не здатні відрізнити добро від зла? «Або визнайте дерево добрим і плід його добрим; або визнайте дерево поганим і плід його поганим, бо дерево пізнається з плоду. Поріддя єхиднове, як можете добре говорити, злими будучи? Від повноти бо серця говорять уста» (Мф. 12:33-34).

Стріла влучила в ціль. Пихатих богословів привселюдно присоромили. Вони були в безмежному гніві і, зібравшись таємно, вирішили, що треба покласти край спокусі, яку поширює Ісус.

Змова фарисеїв та іродіян проти Ісуса, Джеймс Тіссо

Коли наступного разу, на свято, Учитель відвідав Єрусалим, Своїми вчинками і промовами Він викликав ще більше обурення. Цього разу Він відверто провістив, що Його чудеса – ознака Його вищого посланництва. Стаючи на двобій з державою пітьми, Він виконує волю Отця. Життя і благословення йдуть від Бога, тому й Той, кого Він послав на землю, покликаний зцілювати і давати життя.

«Отець Мій донині робить, і Я роблю… Істинно, істинно говорю вам: Син нічого не може творити Сам від Себе, якщо не побачить, як творить Отець… Хто не шанує Сина, той не шанує і Отця, Який послав Його. Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя» (Ін. 5:17,19,23,24).

Цих промов правовірні уже не могли стерпіти. Мало того, що Назарянин порушує Закон, Він ще й називає Себе Сином Божим. Книжники оточили Його і зажадали, щоб Він дав таке «Знамення з неба», яке рішуче переконало б усіх. Але Ісус відхилив цю вимогу. «Рід цей лукавий – він знамення шукає, і знамення не дасться йому, крім знамення Іони пророка. Бо як Іона був знаменням ниневитянам, так буде і Син Людський родові цьому. Ниневитяни постануть на суд з родом цим і осудять його, бо вони покаялися після проповіді Іониної, а ось тут Більший від Іони» (Лк. 11:29-32).

Чи для того Син Людський у пустелі відкинув Спокусника, щоб тепер демонстративними чудесами доводити Свою владу? Навпаки, Він постійно приховував від юрби здійснені Ним зцілення. «Не кажи нікому», – часто просив Він людину, якій повернув здоров’я. І, звичайно, люди проти Його волі поширювали звістку про нечувані події. До того ж, не хотів Христос робити чудеса засобом пропаганди і таким чином змушувати ворогів слухати Його. Нехай вони судять про Нього як їм підказує совість. Тільки тим, хто повірив в Ісуса, тільки духовно зціленим, чудеса відкриватимуться як ознака входження Бога в світ.

«Знамення Царства» хвилювали не лише богословів. Була людина, чия душа страждала в ті дні, розриваючись між сумнівами і надією, яка думала про Ісуса і запитувала себе: хто ж Він?

Іоан Хреститель у темниці, Хуан Фернандес де Наварете

У Махероні Хрестителя утримували у своєрідному почесному ув’язненні. Навіть Антипа бесідував з Іваном і терпляче вислуховував його викривальні промови. Іноді до фортеці пускали учнів Хрестителя. Вони приносили новини зі світу. Від них Іван почув про події в Галилеї, про проповіді і чудеса Людини з Назарету. Пророк пам’ятав видіння на Йордані і був певний, що Ісус – справжній Посланець Божий. Але чи треба саме Його вважати Месією, адже минуло багато місяців, а Назарянин усе ще живе в Капернаумі серед рибалок і простого люду? Де ж велич і слава Царства, проголошувачем і провісником якого був Іван?

Щоб позбутися сумнівів, Іван послав з Махерони двох своїх учнів до Ісуса. «Чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам іншого чекати?» – запитував він (Мф. 11:3)[*].

Посланці пішли до Капернауму і знайшли Ісуса, як завжди, серед людей: «Підіть та розкажіть Іоанові, що чуєте і бачите: сліпі прозрівають і криві ходять, прокажені очищаються і глухі чують, мертві воскресають і убогі благовістять; і блаженний той, хто не спокуситься через Мене» (Мф. 11:4-6).

Коли учні Івана пішли, Ісус звернувся до людей і заговорив з ними про Хрестителя.

–  На що ж дивитися ходили ви? На пророка? Так, кажу вам, більш як пророка. Цей бо є той, про якого написано: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує дорогу Твою перед Тобою. Істинно кажу вам: не було серед народжених жінками більшого за Іоана Хрестителя (Мф. 11:9-11) (Ці слова не стосуються Діви Марії, бо справжній текст має на увазі осіб чоловічої статі).

«Закон і пророки», Старий Завіт тягнуться до Івана. Віднині настає інша пора, коли людям відкрите Царство. Але Іван зупинився на межі двох Завітів і не переступив її. Тому «найменший у Царстві Небесному більший за нього» Мабуть, Ісус вважав, що уявлення Івана про Помазаника не були вільними від ідей земного месіанства. І тому Ісус не міг відповісти йому ствердно: «Так, Я – Той, кого ти чекав». Справжній Месія прийшов не володарювати, а служити, не карати, а зцілювати і проповідувати Добру Вість. Він – Спаситель, і Його справи є знаменням Царства.

[*] На думку багатьох давніх коментаторів, Іван хотів переконати лише своїх учнів у месіанстві Ісуса.