П'ятниця 24 Травень 2024   Українська  /   Русский       Пошук    

Чудо помноження хлібів, ходіння по воді

Христос йде по воді, Юлій Клевер

Весна-літо 29 р.

Тоді як над маленькою общиною вперше нависла реальна загроза від влади, проповідь Ісуса здобула найвищий успіх. Його постійно супроводжували мешканці Галилеї і Декаполіса (Десятиграддя), Юдеї і Йорданського округу, навіть Фінікії. Чутка про Нього «пройшла по всій Сирії». Ніколи раніше такі юрби не сходилися до Учителя. Хоча не відомо, скільки з цих людей згодом увійшло до першої Церкви, але та весна, поза сумнівом, принесла євангелію рясні жнива.

Коли Ісус зник із Капернауму, люди почали шукати Його.

Незважаючи на наближення Пасхи, чимало галилеян замість того, щоб збиратися до Єрусалиму, пішли в обхід озера до Вифсаїди, сподіваючись зустріти там Учителя. І знову Ісус побачив «овець дому Ізраїлевого», які брели, мов отара без пастуха. Серед пустельних пагорбів Він видався їм новим Мойсеєм, який поведе їх шляхом свободи. «Зглянувшись над ними», Ісус довго розмовляв з людьми і зціляв хворих, яких привели до Нього…

Непомітно смерклося, от-от ніч мала оповити узбережжя. Учні стривожилися:

– Місце тут безлюдне, а час уже пізній, – сказали вони Ісусові. – Відпусти їх, щоб вони пішли у навколишні селища та села і купили собі хліба; бо їм нічого їсти.

– Ви дайте їм їсти, – відповів Він.

–  Чи ми маємо піти купити хліба динаріїв на двісті і дати їм їсти? – запитав один з апостолів, адже община мала свої заощадження, а дехто з прочан, мабуть, узяв зі собою гроші. Проте Филип засумнівався, чи буде цього достатньо. Тоді Ісус запитав:

– Скільки у вас є хлібів? Підіть і подивіться.

– Тут є один юнак, – сказав Андрій, – який має п’ять хлібів ячмінних і дві рибини; але що то на таку безліч? (Мк. 6:35-38; Ін. 6:9).

Замість відповіді Ісус звелів їм розсадити людей рядами на зеленій весняній траві і, узявши хліби, промовив над ними молитву вдячності. Урочистим рухом Він переламав їх і роздав учням. Зніяковілі, вони почали розносити по рядах скромне частування, але на подив, швидко переконалися, що вистачає всім…

Спочатку може видатися, що Христос у цьому випадку ніби поступився спокусникові, який колись пропонував Йому перетворити каміння на хліб. Але насправді в тому, що Він зробив, не було компромісу. Слова «не хлібом єдиним житиме людина» (Лк. 4:4) не втрачали сили. Учитель хотів, щоб люди йшли до Нього насамперед за духовною їжею. Якщо люди шукатимуть Царства Божого, «все це додасться вам» (Мф. 6:33). Передання зберегло знаменні слова Христові: «Просіть про велике – і Бог дасть вам понад те ще й мале».

Чудо з хлібами та рибами, Джеймс Тіссо

Ми ніколи не дізнаємося, як саме сталося помноження хлібів, але не це важливо. Нагодувавши людей, Ісус вказав, що справжня жива віра і єднання душ у благодаті можуть стати запорукою не тільки небесного, а й земного благословення.

Не випадково ця подія описана в усіх чотирьох євангелістів, а ранні християни любили зображувати її на стінах катакомб. Містерія святкового частування братів стала провіщенням Євхаристії – таїнства подяки, яке Син Людський зробив осередком Своєї Церкви.

Тієї вечірньої пори околиці Вифсаїди стали свідками перших кроків до відкритого визнання Царства. Віра, хоча й ненадовго, здавалося, перемогла. На думку богословів, лжепророка і святотатця, небезпечного підбурювача черні в очах політиків – Ісуса захоплено зустріли тисячі людей, які провели з Ним передпасхальні дні і взяли участь у священному Ламанні хліба.

Коли споночіло і вогні багать запалали в долині, людям було важко заснути. Усіх охопило радісне збудження. «Це воістину Той Пророк, Який має прийти у світ» (Ін. 6:14) – чулися вигуки. Хоча Ісус не жадав для Себе царських почестей, галилеяни вже були готові забрати Його силою і проголосити своїм повелителем. Їхні думки набрали звичного спрямування. Світло Царства, євхаристійний «знак» богоспілкування знову закрили ілюзії, що ожили…

Ентузіазм натовпу міг передатися учням, що було небезпечніше від усіх переслідувань Ірода. І знову треба було переховуватися, тікати. Ісус не гає ні хвилини. Він наказує Дванадцятьом сісти в човен Симона і плисти вздовж берега до Вифсаїди. Не розуміючи причини поспіху, вони мовчки скоряються, а Він, ніким не помічений, у нічній пітьмі сам іде на гору, звідки в місячному сяйві бачить човен, який бореться із зустрічним вітром.

Учні надіялися, що Ісус невдовзі спуститься на берег, але Він не покидав Свого притулку. До третьої години ночі їх віднесло майже на середину озера. Тепер доводилося думати лише про те, щоб човен не перекинувся. Раптом апостоли побачили таке, що змусило їх скрикнути. Серед хвиль рухалася людська постать, яка, так видалося, хотіла пройти повз них. Рибалки кинули весла. Усі жахи народних забобонів пригадалися їм. Чи ця прикмета не віщує швидку загибель? В цю мить із пітьми почувся знайомий голос: «Це Я, не бійтеся!» (Ін. 6:20)

Вони ще не знали, радіти їм чи жахатися, коли поривчастий Петро, вдивляючись в імлу, гукнув: «Господи! Якщо це Ти, звели мені прийти до Тебе по воді»

Що оволоділо ним? Чи дитяча цікавість? Чи бажання, торкнувшись Учителя, позбутися страху? Мабуть, рибалка не усвідомлював своїх намірів, коли почувши: «Прийди», сміливо ступив крок за борт. І сталося неймовірне. Декілька хвилин сила віри справді утримувала Петра на воді. Але потім він, відчувши хвилі під ногами, з жахом усвідомив, що діється, і почав тонути.

– Господи, спаси мене! – закричав у відчаї Симон.

– Маловіре! Чого ти засумнівався? – сказав Ісус, простягаючи йому руку (Мф. 14:28-31).

Петро йде по воді, Філіпп Отто Рунге

Учні лежали на дні човна, не насмілюючись ворухнутися. Тепер вони остаточно зрозуміли: доля пов’язала їх з Кимсь нетутешнім. Ніхто з них не зауважив, коли човен торкнувся прибережного каміння…