Хліб життя

Люди шукали Ісуса, щоб зробити Його царем, Джеймс Тіссо

Тим часом зранку народ, дізнавшись, що Дванадцятеро відплили самі, без Учителя, почав губитися в здогадах і ваганнях: куди Він міг зникнути? Група галилеян розгублено ходила вздовж берега. Окремі вийшли в море на човнах і перегукувалися з рибалками Тиверіади. Врешті, комусь спало на думку рушити до «Його міста».

І справді, вони знайшли Назарянина у Капернаумі. Які причини спонукали Його повернутися в тетрархію Антипи? Чи Він мав намір ще раз спробувати знайти там розуміння? Це найімовірніше припущення. Ісус ніби загороджував від самого Себе прийдешнє. У цьому полягала незбагненна для нас трагічність Його життя. Нехай насіння євангелія часто падали на неродючий ґрунт, Сіяч продовжував працю – «для спасіння багатьох».

Тим часом до капернаумської синагоги прийшли книжники з Єрусалиму. Цього разу вони звинувачували Ісуса не в чаклунстві, а в неповазі до «передання старців». Як може Він, що претендує на роль наставника, так легко ставитися до недотримання заповіданих обрядів? Адже всі бачили, що, сідаючи до столу, Його учні не робили ритуального омовіння. Ісус не виправдовувався перед ними. «Добре пророкував Ісая про вас, лицемірів, – зауважив Він, – як і написано: люди ці шанують Мене устами, серце ж їхнє далеко від Мене. Марно ж шанують Мене, навчаючи вчень, заповідей людських. Бо ви, залишивши заповідь Божу, дотримуєтесь передання людського» (Мк. 7:6-8). Чи велика ціна обрядів, коли головне в Законі забуте? Учитель одразу навів приклад фальшивого благочестя. Нерідко люди, що заповіли своє майно храму, на цій підставі відмовляли в допомозі батькам. Зображуючи набожність, вони впадали в гріх проти однієї з перших заповідей Мойсея.

Суперечку перервали галилеяни, що надійшли з околиць Вифсаїди. Вони оточили Учителя, схвильовані і здивовані:

– Учителю, коли Ти прибув сюди?

Але Христос вже не зрадів зустрічі з ними:

– Істинно, істинно кажу вам: ви шукаєте Мене не тому, що бачили чудеса, а тому, що їли хліб і наситились. Дбайте не про їжу тлінну, а про їжу, яка залишається на життя вічне, яку дасть вам Син Людський, бо назнаменував Його Отець, Бог.

У їхніх душах «знамення» дивної Богоприсутності, що сталася за частуванням, потьмарилося порівняно з тим, що Ісус зміг нагодувати їх у пустельному місці. Але галилеяни усе ж спробували з’ясувати, чого чекає і жадає від них Учитель.

– Що нам робити, щоб чинити діла Божі? – запитали вони.

– Ось діло Боже, – була відповідь, – щоб ви увірували в Того, Кого Він послав.

Та хіба ж вони не вірили? Хіба не хотіли зробити Його царем за те, що Він, як Мойсей, дав їм нову небесну манну?

– Не Мойсей, – заперечив Христос, – дав вам хліб з неба, але Отець Мій дає вам істинний хліб з небес. Бо хліб Божий є той, який сходить з небес і дає життя світові.

Ісус проповідує на берегу моря, Джеймс Тіссо

– Господи! Завжди давай нам хліб цей, – знову не збагнули вони. Як і жінка зі Самарії, люди сприйняли Христові слова буквально, хоча деякі з них могли знати, що книжники називали «хлібом» Премудрість Божу. І тоді Ісус промовив слова, які викликали серед присутніх повне збентеження:

– Я є хліб життя; хто приходить до Мене, не відчуватиме голоду, і хто вірує в Мене, ніколи не матиме спраги… Батьки ваші їли манну в пустелі – й померли. Це ж є хліб, який сходить з небес, той, хто його їсть, не помре. Хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу… Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому. (Ін. 6:25-56).

Хліб, вода, вино символізують їжу, необхідну, щоб підтримати життя тіла. Трапеза ж з Сином Людським є їжею духа. Через Нього, Істоту з тіла і крови, здійснюється причастя божественному буттю, досягається повнота Завіту, і єднання Творця і людини.

У день помноження хлібів народ був свідком і учасником цього знамення, але не встояв перед земною спокусою. Тепер піднесення тієї незвичайної ночі, коли Ісуса хотіли проголосити царем, минуло. Людям видалося, що вони прокинулися і опритомніли. «Чи це не Ісус, син Йосифів, батька і матір Якого ми знаємо? – Із сумнівом запитували одні. – Як же говорить Він: Я зійшов з небес?» Інші вважали себе обманеними: «Як Він може дати нам Плоть Свою їсти?» (Ін. 6:42,52).

Навіть Його учнів все сказане безмежно збентежило. Деякі ремствували: «Жорстоке це слово! Хто може це слухати?» Ісус намагався пояснити їм, що Його слова слід сприймати в духовному значенні. «Дух оживляє; плоть аніскільки не допомагає. Але є між вами деякі, що не вірують» (Ін. 6:60-63). Євангеліст Іван пояснює, що під «невіруючими» Господь мав на увазі Юду. І, справді, цілком можливо, що ця честолюбна людина, переконавшись, що Ісус не бажає бути царем, саме тоді пережила розчарування своїх надій. А як він сприймав те, що сталося вночі на озері? Сумнів завжди знайде відповідь: сон, чари, омана хворобливої уяви. Віра в Ісуса надламалася, однак не лише Юдина. Той же євангеліст сповіщає, що «відтоді багато з учеників Його відійшли від Нього і вже з Ним не ходили» (Ін. 6:66).

– Чи не хочете відійти і ви? – запитав Ісус у Дванадцятьох.

Усі мовчали, тільки Петро спромігся висловити загальні почуття:

– Господи, до кого нам іти? Ти маєш слова життя вічного…

Збентежені тим, що бачили і чули, учні ніби переживали страждання другого народження. Багато чого вони ще не могли сприйняти. Але, врешті-решт, на кого могли покладатися, крім Учителя? А Він сумно дивився на Своїх послідовників, що юрмилися купкою:

– Чи не дванадцять Я обрав вас? Але один з вас є диявол. (Ін. 6:67-70).

Якщо Юда і здригнувся від цих слів, то не виказав, що вони стосуються його: інші ж завмерли з жаху. Їм було нелегко, але ще важче було самому Ісусові. Він мав духовно переродити людей, які поділяли багато забобонів свого середовища. Вибрані апостолами Царства, вони все ж залишалися безмежно далекими від Христа. Почувши Його застереження: «Пильнуйте і стережіться закваски фарисейської та саддукейської» (Мф. 16:6), вони вирішили, що Учитель забороняє їм у разі потреби приймати хліб від Його ворогів. «Як не розумієте, що не про хліб сказав Я вам?» (Мф. 16:11) – засмутився Ісус.

Однак Він не застосовував Своєї влади, не забажав насильства над душами. Знову й знову Він наставлятиме їх, стежитиме за їхніми сумнівами, чекатиме з невичерпним терпінням. Їм треба буде пережити навернення, ще раз пізнати Месію у рабі Єшуа, але не Месію зелотів і метушливої юрби, а Того, хто є духовною поживою світу – Хлібом, що дарований небом…