П'ятниця 24 Травень 2024   Українська  /   Русский       Пошук    

В Єрусалимі на святі Кущів

Важко простежити шлях Христа після того, як Він став переслідуваним. Він знаходив притулок то в одному, то в іншому селищі, але ніде не затримувався надовго. Коли один книжник сказав Йому: «Учителю, я піду за Тобою, куди б Ти не пішов», то почув сповнену гіркоти відповідь: «Лисиці мають нори і птахи небесні – гнізда, Син же Людський не має де голови прихилити» (Мф. 8:19,20).

Ісусова доля непокоїла рідню. Хоча брати скептично ставилися до Його діяльності, але ніяк не бажали Йому зла. Коли Він був популярний, це, мабуть, навіть лестило їм. Тепер зауваживши, що в Галилеї Ісуса спіткала невдача, вони запропонували Йому йти з ними до Єрусалиму на свято Кущів і там заявити про Себе.

– Вийди звідси та іди до Юдеї, – з ледь прихованою іронією сказали брати, – щоб і ученики Твої бачили діла, які Ти твориш. Бо ніхто не робить щось таємно, коли сам домагається бути відомим. Якщо Ти твориш такі діла, яви Себе світові

– Я ще не піду на це свято, – відповів Ісус, – Мій час ще не настав. (Ін. 7:3-6)

Усе ж, коли брати пішли, Ісус рушив до Єрусалиму, але «не явно, а ніби таємно». Свій намір відвідати столицю Він пояснив учням, вдавшись до притчі.

«Один чоловік мав у своєму винограднику посаджену смоковницю, і прийшов шукати плоду на ній і не знайшов. І сказав виноградареві: ось третій рік я приходжу шукати плоду на цій смоковниці і не знаходжу; зрубай її, навіщо вона і землю займає? Але той сказав йому у відповідь: господарю, залиш її і на цей рік, поки я обкопаю її і підсиплю гноєм. Можливо, дасть вона плід; а якщо ні, наступного року зрубаєш її» (Лк. 13:6-9).

Одне слово, Ісус хотів, ще раз випробувати Єрусалим, перш ніж настануть вирішальні дні.

Щоб не привертати уваги, Він обрав для подорожі шлях, яким прочани ходили мало. Вони побоювалися ворожості самарян і вважали за краще йти східним берегом Йордану. Ісус же рушив з учнями не в обхід, а навпростець через Самарію.

Коли звечоріло, Він послав апостолів пошукати ночівлі. Але в самарянському селі в них розпізнали юдеїв, що йдуть на богомілля, й відмовилися впустити в дім. Іван та Яків, втомлені і роздратовані, сказали учителеві:

– Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і спалив їх, як і Ілля вчинив?

– Не знаєте, якого ви духу, – заперечив Ісус, – бо Син Людський прийшов не губити душі людські, а спасати. (Лк. 9:51-56).[*]

Врешті-решт, їм усе ж дали притулок у якомусь селищі. А за кілька днів подорожі, загубившись у натовпі, ніким не помічені, ввійшли вони в міську браму.

Свято Кущів тривало вже чотири дні і було в розпалі. Не вгавала музика, грали сурми, перекриваючи людський гомін, над горою Моріа стелилися хмари жертовного диму. Святкуючи кінець жнив, народ веселився й співав, пригощався й молився. Усі вільні площі міста були зайняті наметами, зробленими нашвидкоруч із гілок. Поруч з ними стояли верблюди, вози і мули. Єрусалим був схожий на кочовий табір.

Вечорами прочани розташовувалися в численних прибудовах храму послухати промови мудреців, перепочити, поділитися новинами. А новин було чимало: сутички євреїв і єгиптян в Олександрії, страта Сабини, звинуваченого у зневазі «Його величності», повстання фризів, розправи Пилата над галилеянами. Також жваво обговорювали Учителя з Назарету. «Він добрий»,– говорили одні, а інші знизували раменами: «Він заводить людей в оману». А втім, з якогось часу ця тема в Єрусалимі вважалася небезпечною. Люди остерігалися накликати на себе осуд старійшин.

Раптом присутні зауважили суперечку книжників у куточку галереї. Усіх зацікавив невідомий Чоловік з галилейською вимовою. «Як Він знає Писання, не вчившись?», – дивувалися книжники. «Моє вчення – не Моє, а Того, Хто послав Мене», – відповів Він (Ін. 7:15,16).

«Чи не Той це, Якого хочуть убити?» – здогадувались єрусалимляни. Але чому Він діє відкрито? Ті ж, кому найважливішою була думка властей, стривожилися: «Чи не переконалися начальники, що Він справді Христос?» їх перебили ті, що прийшли з Галилеї: «Але ж ми знаємо, звідки Він; Христос же, коли прийде, ніхто не знатиме, звідки Він» (Ін. 7:25-27).

– І Мене знаєте, і знаєте звідки Я, – сказав, обернувшись до них, Учитель, – і Я прийшов не Сам від Себе, але є істинний Той, Хто послав Мене, Якого ви не знаєте (Ін. 7:28).

Думки розділилися. Одні пропонували схопити єретика і вести до архієреїв, інші, що були свідками Його зцілень, захищали Назарянина. А Він продовжував говорити про невідомий їм шлях, яким Йому треба йти, виконуючи волю Отця.

– Шукатимете Мене, і не знайдете; і де буду Я, туди ви не зможете прийти.

– Куди Він хоче йти? – з усмішкою зауважили книжники. – Чи не хоче Він іти в еллінське розсіяння і вчити еллінів? (Ін. 7:34,35).

Вони поспішили повідомити Каяфі, що Ісус з’явився в місті. Той негайно послав храмову сторожу, щоб затримати Його. Нарешті самозванець в його руках! Але посланці повернулися ні з чим.

– Чому не привели Його? – суворо запитали в них.

– Ніколи не говорила людина так, як Цей Чоловік, – виправдовувалися служителі.

– Невже і ви спокусилися? Хіба увірував у Нього хтось з начальників або з фарисеїв? Але цей народ, що не знає закону, проклятий він.

Фарисей Никодим став свідком розмови.

– Хіба закон наш судить людину, якщо раніше не вислухають її і не дізнаються, що вона робить? – зауважив він.

– Чи й ти не з Галилеї? – відповіли йому. – Роздивись і побачиш, що пророк з Галилеї не приходить. (Ін. 7:48-52).

Але цього разу первосвященик Каяфа не насмілився щось чинити. Ісус, коли поночіло, вийшов східною брамою в напрямку Єлеонської гори.


[*] Лука вважає, що це епізод з останньої подорожі Господа в Єрусалим. Але тоді він прийшов із Зайордання (через Єрихон), а прямий шлях з Галилеї вів через Самарію.