Нерозуміння оточення

“Відійди від Мене, сатано!”, Джеймс Тіссо

Вересень-грудень 29 р.

Якщо навіть після Петрового визнання Ісуса Сином Бога Живого апостоли не були готові до сприйняття боголюдської таємниці, то як у такому разі вони розуміли слово «Месія»? Ким був для них Ісус на третій рік їхнього учнівства?

Хоч кожен день, який Дванадцятеро проводили з Ним, був сповнений відчуття близькості Бога, справжню суть цього дива вони не вловлювали. Не поділяючи політичного радикалізму зелотів, апостоли й надалі вірили, що Христос – це «Той, хто має спасти Ізраїль». Думка про страдника – Спасителя світу не вміщалася у свідомості учнів. Їм був ближчий грізний Месія апокаліпсисів, і вони мали надію, що, заснувавши Царство Боже в Єрусалимі, Син Людський з’явиться народам у нездоланній силі земного торжества. Одно слово, у ті дні Дванадцятеро зупинилися на півдорозі від месіанства народних вірувань до месіанства євангельського.

Сам Христос не заперечував, що Його пришестя провіщене в пророцтвах, що в Ньому здійснилися сподівання Старого Завіту; Своє служіння Він частенько пояснював за допомогою священних текстів Біблії. Це допомагало Його послідовникам зберегти зв’язок з традицією і поступово поглибити свої уявлення про Месію.

А втім, іноді їхні роздуми над Писанням приводили до неясностей. Так, ще в Голані апостоли запитали в Ісуса про Іллю-пророка. Вважалося, що цей прадавній борець за віру не вмер, а перебуває в лоні Божому. Коли ж настане визначений день, він знову з’явиться перед Ізраїлем і вкаже йому на Спасителя. Учні губилися: якщо Ісус – Месія, то чому не з’являється Ілля? «Кажу вам, – відповів Ісус, – що Ілля вже прийшов, і його не впізнали, і зробили з ним, як хотіли» (Мф. 17:12).

Звісно, йшлося про Івана Хрестителя. Але учнів насторожили слова, які слідом за цим виголосив Наставник: «Так і Син Людський має постраждати від них». Навіщо Він знову говорить про це? Звідкіля загрожує Йому небезпека? Чи наважиться Ірод Антипа на новий злочин? Але ж він і без того викликав гнів народу! А якщо не тетрарх, то хто? Невже поставлені Богом пастирі? Правда, багато хто з них ставилися до Ісуса з недовірою, але чи Бог допустить, аби Його служителі виступили проти Месії? Можливо, мине якийсь час, вони схаменуться і збагнуть, що галилейський Наставник справді посланий з Неба.

Знаючи про ці сумніви, Христос пояснив учням, що відтепер «перші стали останніми», а пастирі обернулися на вовків. Перш ніж повірити в Ісуса, як у живе одкровення Бога, ієрархи і законники мали визнати в Ньому хоча б Пророка. Але зробити це завадили їм усталені погляди і уражена гідність їх стану. Єдиним їхнім бажанням було відтепер якнайшвидше позбутися Назарянина.

У зв’язку з цим Христос по-новому переповів учням притчу про покликаних на обід. Цар справляв весілля свого сина. Він послав слуг запросити на свято шляхетних гостей. Ті ж у відповідь образили посланців, а деяких вбили. Розгніваний володар покарав їх, але весілля не відмінив. Він звелів слугам скликати до палацу всіх, хто зустрінеться, разом з випадковими перехожими і жебраками, щоб вони зайняли місця на його частуванні.

Учені і пастирі не прийняли євангеліє, а замість них до Христа потяглися «ам-хаареці» – бідняки з народу, «митарі і грішники».

Притча про весільний бенкет, Ежен Бернанд

А втім, не всі, хто прийшов на поклик, отримають благословення Боже. Про це говорить заключний епізод притчі. Коли цар помітив, що один з гостей сів до столу, не одягнувши, всупереч звичаю, чистої одежі, він побачив у цьому зневагу до себе і наслідника та наказав вигнати нечему з палацу. Отже, Царство Боже призначене не просто для злидарів, а для тих, хто готовий виконувати заповідь Христову. От чому «багато покликаних, та мало обраних» (Мф. 20:16).

На запитання: «Невже мало таких, що спасаються?»

Ісус відповів: «Намагайтеся увійти через вузькі ворота, бо, кажу вам, багато буде таких, які намагатимуться увійти, і не зможуть. Коли Господар дому встане і зачинить двері, тоді ви, стоячи зовні, почнете стукати у двері і говорити: Господи! Господи! Відчини нам. А Він скаже вам у відповідь: не знаю вас, звідки ви. Тоді почнете говорити: ми їли і пили перед Тобою, і на перехрестях наших Ти навчав. А Він скаже: говорю вам, що не знаю вас, звідки ви; відійдіть від Мене всі, хто чинить неправду. Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака і Якова і всіх пророків у Царстві Божому, а себе – вигнаними геть…» (Лк. 13:23-28).

Христос від кожного вимагав духовного і морального подвигу, «зусилля». Він зовсім не був демократом» (як іноді намагалися це зобразити), для якого сама приналежність до знедолених класів вже є заслугою. Цим пояснюється прохолодність Ісуса щодо галасливих проявів народного захоплення. Масовий ентузіазм спалахує легко і робить своєю здобиччю тих, хто прагне підлеглості, шукає кумирів. Не такими мають бути чада Царства.

Відмова Ісуса йти назустріч пристрастям юрби і погодитися на роль популярного вождя, мабуть, сприяла падінню Його впливу в Галилеї. На цьому не забарилися зіграти противники і швидко домоглися свого. Коли Учитель повернувся з Голану, атмосфера різко змінилася. Було відомо, що чиясь рука спрямовує проти Нього людей. Йому вже не дозволяли, як раніше, вільно проповідувати в синагогах. Церковного відлучення до Нього не застосовували, але цією карою погрожували всім Його наближеним.

Відтоді Ісус був змушений назавжди покинути Капернаум. Не наважилися прийняти Його й інші приморські міста. Що там сталося – не відомо, але зі слів Христових видно, наскільки енергійними були дії Його ворогів: «Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Вифсаїдо! Бо якби у Тирі та Сидоні сталися чудеса, що явлені були у вас, то вони давно покаялися б у веретищі й попелі. Але кажу вам: Тиру й Сидону відрадніше буде в день судний, ніж вам. І ти, Капернауме, що до небес піднісся, до пекла зійдеш» (Мф. 11:21-23. Содом і Тир у цьому контексті означають крайню нечестивість).

До Назарету дорога також була зачинена. Коли Він удруге намагався проповідувати там, Його ледве не вбили. Кільце швидко замикалося. Тепер уже можна було чекати втручання тетрарха, але обережний Антипа волів залишатися осторонь. Від свого управляючого, дружина якого була ученицею Ісуса, Ірод міг знати про труднощі, що Йому зустрілися. Була мить, коли йому захотілося побачити Назарянина, але потім він вирішив, що буде краще, коли Той покине його володіння.

З цією метою тетрарх повідомив деяких фарисеїв, що хоче заарештувати і стратити Ісуса. Вони ж поспішили до Вчителя й сказали Йому: «Вийди і піди звідси, бо Ірод хоче Тебе вбити» Але Ісус одразу розгадав хитрість тетрарха: «Підіть і скажіть отій лисиці: ось виганяю бісів і зціляю сьогодні і завтра, і на третій день закінчу. А втім, мені треба ходити сьогодні, завтра і в наступний день, бо неможливо, щоб пророк загинув поза Єрусалимом» (Лк. 13:31-33).[*]

Фарисеї зрозуміли, що Ісус і сам мав намір покинути Галилею, що Його мета – місто Давида, де Він готується прийняти мученицьку смерть.

[*] Згідно з деякими тлумаченнями, три дні, про які говорив Христос, – апокаліптичний символ терміну випробувань. Пор.: Дан. 7:25, де говориться про три етапи цього терміну.