У Пилата

7 квітня

Преторію – тимчасову резиденцію Понтія Пилата, оточували товсті стіни, всередині ж фортеця була обладнана з розкішшю, як і годилося виглядати царському палацу. Там були просторі галереї, покої, багато заставлені зали для прийомів. Дороге начиння та прикраси збереглися ще з часів Ірода Великого. Йосиф Флавій, який бачив ансамбль до його зруйнування, захоплено описував це дітище останнього тирана Юдеї. Тепер тут зупинявся прокуратор, коли обставини змушували його покидати Кесарію.

У п’ятницю вранці Пилатові доповіли, що заколотника, якого напередодні ввечері з його згоди заарештували, привели під озброєною охороною[*]. Пилат наказав стерегти Його в Преторії і викликав до себе обвинувачів і свідків. Але йому сказали, що вони не бажають увійти: бути в домі поганина в день пасхальних обрядів юдеї вважали оскверненням. Роздратований правитель був змушений сам вийти на відкритий поміст, з якого він, зазвичай, звертався до людей.

Біля помосту в супроводі юрби стояли священики і старійшини. Хоча місто й було зайняте приготуваннями до Пасхи, архієреям вдалося знайти нероб, щоб ті вигуками підтримували їхню петицію.

– У чому ви звинувачуєте Чоловіка Цього? (Ін. 18:29) – запитав Пилат. Коли ж він збагнув, що Назарянин в їхніх очах є проповідником неправдивих теорій, то сказав:

– Візьміть Його ви, і за законом вашим судіть Його (18:31).

Але Ханан і Каяфа вже були готові до такого повороту справи. Прокураторові пояснили, що йдеться про політичний злочин, оскільки Ісус “забороняє давати податок кесареві, називаючи Себе Христом Царем” (Лк. 23:2). Пилат насторожився. У тому, що архієреї заклопотані престижем римського уряду, не було нічого дивного. Проживши в Юдеї чотири роки, він уже знав, що інтереси ієрархії збігалися з інтересами Риму. Вона боялася власного народу. Мабуть, справді очікувався серйозний процес.

Пилат повернувся в Преторію, щоб допитати арештованого. Ті, що зібралися, терпляче чекали. Минали хвилини за хвилинами.

Результат допиту виявився несподіваним: ставши на підвищення, Пилат сказав:

– Ніякої провини я не знаходжу в Чоловікові Цьому. (Лк. 23:4).

Це могло видатися дивним. Чому прокуратор, відомий своєю жорстокістю, виявив сьогодні таку незвичну м’якість? Що сталося в Преторії?

Розмова Пилата з Ісусом не могла залишитися таємницею. Вона тривала при свідках – слугах і охороні. Хтось із них оповів подробиці, які дбайливо зберегло перше покоління християн.

Насамперед прокуратор запитав.

– Чи не Ти Цар Юдейський?

– Чи від себе ти говориш це, – у свою чергу запитав Ісус, – чи інші сказали тобі про Мене?

– Хіба я юдей? – зневажливо зауважив Пилат. – Твій народ і первосвященики видали Тебе мені; що Ти зробив?

– Царство Моє не від світу цього, – сказав Ісус. – якби від світу цього було Царство Моє, то слуги Мої змагалися б за Мене, щоб Я не був виданий юдеям; але нині Царство Моє не звідси.

Прокуратор з усього цього вловив лише одне: підсудний справді претендує на якусь владу.

– Отже, Ти Цар? – побажав уточнити він.

– Ти говориш, що Я Цар.

Це була звична для Сходу форма ствердної відповіді. Але тут, щоб розвіяти сумніви Пилата, Ісус додав:

– Я для того народився і для того прийшов у світ, щоб свідчити про істину; кожен, хто від істини, слухається голосу Мого.

Слова Ісуса видалися римлянинові позбавленими сенсу. Як і багато його співвітчизників, Пилат був скептиком.

– Що є істина? (Ін. 18:33-38) – посміхнувся він.

Пилат вирішив, що має справу з Проповідником, який навряд чи небезпечний для режиму. До того ж прокуратор не хотів втручатися в релігійні чвари і тим більше – йти за єрусалимськими інтриганами. Досить уже поступок цим варварам! Настав час їм упевнитися, що таке справедливе римське правосуддя. Його часто звинувачували в безпідставних розправах. Так от тепер він буде бездоганним і при нагоді доведе, хто є справжній володар в Єрусалимі.

Але Синедріон не збирався поступатися вимогами. Знову почулися звинувачення, наводилися нові докази. Кричали, що Ісус “розбещує народ, навчаючи по всій Юдеї, починаючи від Галилеї і аж до цього місця” (Лк. 23:5).

– Хіба Він галилеянин? (Лк. 23:6) – запитав Пилат. У нього виникла думка, якщо не позбутися процесу, то, принаймні, підтвердити свою думку в компетентної особи, яка краще знає місцеві звичаї. Він наказав відправити Ісуса в Хасмонейський палац, куди на час Пасхи прибув тетрарх Галилеї.

Усі ці роки взаємини між прокуратором і Антипою були напружені. Обидва підкорялися легату Сирії, але Антипа хотів би бачити себе єдиним володарем країни. Відправляючи Галилеянина до Ірода, правитель Юдеї хотів досягти дві цілі: мирився з суперником, маневри якого були для нього небезпечні, і полегшував своє завдання в заплутаній справі.

Тетрархові лестив жест римлянина. Його порадувала й можливість побачити Назарянина, розмови про якого пробуджували цікавість і тривогу. Ось Він нарешті перед ним – загадковий Пророк, який перевищив, говорили, самого Івана! Можливо, він покаже якесь знамення, щоб прикрасити Іродові нудне перебування в Єрусалимі? Але його спіткало розчарування. Ісус не відповів на жодне з його питань і ніякого чуда від Нього не домігся. Антипа відразу втратив до Нього інтерес. Звинувачення архієреїв він пропустив повз вуха. Познущавшись зі своїми воїнами над Ісусом, він звелів зодягнути Його в блазнівські царські шати й відправити назад до Пилата. Це був знак примирення між двома представниками влади.

[*] Суд Пилата цілковито правдоподібно описали всі чотири євангелісти: Мф. 27:11-31; Мк. 15:2-15; Лк. 23:2-25; Ін. 18:28-40; 19:1-16.