Переображення

Непорочна Небес красота,
Пеленала безкрайні простори.
Із дванадцяти учнів Христа,
Піднялись лише троє на го́ру.

Петро –Симон,Яків і Іван,
Тільки їх Учитель удостоїв,
Заглянути в ту із Божих тайн,
 Котру́ для Його Бог Сам приготовив.

І сталося диво серед них:
Піднімати хмара Христа стала.
І Його одежа,наче сніг,
Враз яскравим світлом засіяла.

Це в учнів відбувалось на очах,
В ту ж мить два мужа стали.Ну а далі,
Один з них книгу долі мав в руках,
А інший на руках тримав скрижалі.

І це були Мойсей і був Ілля,
Пророки із Старого Заповіту.
Засяяла загравою Земля,
Від променів небаченого світу.

Немов сонце ясне ось зійшло,
Та й від то́го ясніше ще світило,
Що в зеніті жарко розцвіло
І промінням землю попалило.

Світло Неба схо́дило від лиць
І звучав над ними голос Бога.
І апостоли упали ниць,
Обняла усіх їх вмить тривога.

«Це Мій Син!Його слухайте ви!»,
Це разів багато говорилось.
І пророки тихо відійшли,
А в Ісуса ще лице світилось.

Стало серед гір так тихо знову,
Щоби ті хвилини не забути,
Вмить до Христа Петро промовив:
«Наставнику!Як добре тут нам бути.

Бачили ми славу,та в роках,
Хай на згадку буде ця ідея.
Зробимо намети три:Тобі,
Другу для Іллі і для Мойсея!».

Іншу мову їм Господь веде,
Що зверши́ти треба ще спасіння,
Що день смертний для Його іде,
А для них–великі ще гоніння.

Та прийде неждано мить чудова,
Коли око кожне вже побачить,
Сина Божого у славі знову,
Хтось від суму, хтось від радості заплаче.

І поклі́н народи віддадуть
То́му,Хто Люд грішний врятував...
Перед ними невідома путь,
Тернистий шлях попереду чекав.

І показував незримий перст,
На гору інакшу,де з печаллю,
Син Господній бачив,бачив хрест,
Знаючи,що буде там за даллю.

Спрямував в майбутнє Він Свій зір
І,напевно бачилось Христу,
За ланцюгами тих юдейських гір,
Усіх,хто  прийняв істину святу.

Ми з вами християни,слава Богу!
Нам в Небеса Спаситель шлях проклав.
Цей шлях туди лежить через Голгофу,
Де Він за всіх Свою Кров проливав! Амінь.