Тримаю в долонях окраєць пшеничного хліба - Про війну в Україні

Тримаю в долонях окраєць пшеничного хліба
Налитого сонцем і шумом червневих дощів
Дивлюсь на хлібець і душа моя дуже радіє,
Що Батько небесний так щедро нас ним наділив.

Надворі вступила в права помаранчева осінь
Фарбує листки і помалу зриває з дерев
Сади яблуневі нам плід соковитий підносять
Несеться в повітрі терпкий аромат хризантем

Помалу пустіють багаті поля урожаєм
До перших морозів потрібно зібрати усе
А їжі сьогодні ми вдосталь усі з вами маєм
Піклується сильно про всіх нас Небесний Отець

Дивлюся як крихти розкидують інколи діти
Ніхто не вважає сьогодні вже хліб золотим
Думки мимоволі злітають на схід України,
На житні поля, де війна залишила сліди.

Проросле колосся напилося братньої крові
Не сонце світило, а грів їх вогнем кулемет
Наче маки в житах розцвітали калюжі червоні
Того, хто на полі життя залишив молоде

А в темних підвалах горнула дітей своїх мати
Відводячи погляд,постійно вологий від сліз
Не знала, де хліба окраєць маленький дістати
Хоча би сьогодні його розділити на них.

Напитись хоч трошки ковточком простої водиці
Де ж взяти її - тоді як навколо війна?
Лиш кулі літають в повітрі мов хижиї птиці
Чатуючи знову забрати невинне життя.

Ось яблуня плід соковитий додолу зронила
Підняти його вже сьогодні ніхто не спішить
Війна в підземеллі страшному усіх зачинила
Без світла й повітря, без хліба й води.

Забрала усе, що лиш можна було відібрати
Вселивши у серце тривогу і страх
Ридає над сином щодня чиясь мати
І плаче невтішно за татом дитя-сирота

День вдячності Богу там нині ніхто не святкує
Обмитий війною лежить на полях урожай
Плоди соковиті збивають літаючі кулі
А людям лиш сниться святковий, смачний коровай.

А в наших краях наповнене спокоєм небо
Війна доторкнулась лиш декого тихо крилом
Зібрали врожай як завжди, багатий і щедрий
Чого лиш немає за нашим святковим столом!

І нині незвична повинна в нас бути подяка
Така як ніколи нестися до неба хвала
За цінну можливість зібратись усім з вами разом
В подяці до Бога за щедрий такий урожай.

За багату,як завжди, святкову вітрину
За радісний сміх безтурботних, щасливих дітей
Що мати не плаче, як хліба на них поділити
І свіжа вода ще тече із джерел.

Ми маєм за що у подяці схилити коліна
І голос бадьорий до неба усі піднести
Знову й знову просити про мир для країни
Щоб Господь цю криваву війну зупинив.

Щоб люди не плакали в сховищах темних без хліба
Щоб раділи дорослі, старенькі й малі
Щоб всміхнулася знову стражденна моя Україна
Богу вдячні піднісши свої молитви

Щоб з землі піднялося розтоптане військом колосся
І не кров'ю бійців напувався сухий чорнозем
Щоб у кожному домі ім'я прославлялося Боже
Й читалося слово частіше Господнє святе.

Тримаю в долонях окраєць пшеничного хліба
Налитого миром і спокоєм синіх небес
А думка постійно злітає на схід України
Де колос в крові не зібраний досі іще.

Де люди в тривозі чекають наступного ранку
Ніяк не відомо, що день той наступний несе
Спасають життя у холодних, без світла підвалах
Чекають, що лихо воєнне нарешті мине…

---

Вірш висловлює глибоку турботу і смуток автора щодо війни в Україні. Поет використовує образи природи та обряди святкування, щоб контрастно підкреслити трагедію, яка торкається життя людей під час війни. На перший погляд простий образ окраєць пшеничного хліба набуває глибокого символізму, представляючи мир та об'єднання.

Вірш розповідає про життя на фоні воєнного конфлікту, де кожен елемент щоденного життя, від яблук і хліба до води і дитячого сміху, стає дорогим і цінним. Описуючи страх, біль та труднощі, які переживають жителі, автор закликає до подяки за ті блага, які все ще залишаються, і сприйняття їх як дарування від Бога.

Востаннє, вірш закликає до єднання в молитві та надії на мир. Він висловлює сподівання, що кров і страждання під час війни заміняться спокоєм, щастям та прославленням Божого імені.