ЗАЛИШИТИСЬ ГОСПОДЕВІ ВІРНИМ....

Те, про що я хочу розказати,
Трапилось давно. Це був той час,
Коли за Христа ішли страждати,
Навіть смерть приймаючи не раз.

Було дуже холодно надворі.
Снігові замети - де не глянь.
Аж блищали від морозу зорі.
І цю ніч обрали для знущань.

Групу християн на лід штовхнули.
В них забрали одяг і взуття,
Щоб нікчемними себе відчули
І щоби злякались за життя.

А вони стояли. Від морозу
Аж біліли. Може, й плакав хтось,
Та відразу замерзали сльози.
Їх побачити катам не довелось.

Враз у небо здійнялася пісня
Про Христа, Його святу любов.
І хоч воїни гукали злісно,
Та крізь ніч лилася знов і знов.

Міцно взявшись за замерзлі руки,
Всю любов до Господа несли.
І не слабли пісні тої звуки,
А щораз сильнішими були.

Вже й солдати добре перемерзли.
Щоб зігрітись, розвели вогонь.
Раптом один з них, найбільш кремезний,
Рот прикривши рупором долонь,

Гучно мовив: "Хто з вас хоче жити,
Нехай змовкне та іде до нас.
Зможе він біля вогню сидіти.
Швидше думайте, поки є час!"

Обірвалась пісня, бо відразу
Після слів тих із плачем один
Вигукнув таку болючу фразу:
"Я вже більше не християнин!"

І побіг скоріше між солдатів
До вогню, ховаючи лице.
Як же вони стали реготати:
"Хто з вас другим зважиться на це?"

Ну а ті розгублено мовчали:
Розірвався їх братерський круг.
Боляче було, хоча і знали,
Що не кожен міг знести наруг.

Тільки як же буде тепер жити
Він, що зрікся в мить оцю Христа?
Ще ж лишилось трохи потерпіти,
І Господь зніме цього хреста...

Заспівали знову. Дуже тихо.
Голос в кожного із них тремтів.
Серед вигуків й гучного сміху
Вже не чути було пісні слів.

І тоді, наперекір усьому,
Кинув зброю молодий солдат.
Все, що з теплого було на ньому,
Зняв і від своїх ступив назад.

"Моє серце відтепер не з вами.
Я так хочу бути серед них!"
Повернувся й босими ногами
Впевнено пішов в холодний сніг.

Він з'єднав собою їхнє коло,
Посміхнувся щиро і сказав:
"Треба, щоби спів такий ніколи,-
Чуєте?- ніколи не змовкав!"

Знов лилася пісня. В ніч летіли
Невимовна радість і хвала.
І була в тій пісні дивна сила,
Що над смертю всіх їх піднесла.

Залишитись Господові вірним.
Що б не сталось, все перенести.
Все прийняти з рук Його покірно
І без нарікань йти до мети.

Не зректися у важкі хвилини.
Не засумніватися у Нім.
Не забути, що Він не покине,
Бо назвав уже дитям Своїм...

Дай нам, Боже, так життя прожити,
Все тримати міцно, що Ти дав,
Своїм місцем в Церкві дорожити,
Щоб до Себе потім Ти прийняв.

---

Цей вірш описує важливий момент з життя християн, коли вони стикалися з випробуваннями і переслідуваннями через свою віру в Христа. Давайте розглянемо його докладніше:

1. Сцена переслідувань: Вірш описує події, які відбувалися під час переслідувань християн за їх віру. В ці часи вірники зазнавали фізичного і морального тиску через свою віру в Христа.

2. Невміння дати відмову: Християни, навіть під загрозою життя, не бажали відмовитися від своєї віри. Вони готові були зазнавати страждань та відмовлятися від інших рішень.

3. Сила віри та спів: Вірш відзначає, що в християн була сила віри, яка дозволяла їм витримувати ці терзання. Вони відзначалися тим, що продовжували співати пісні про Христа навіть у таких важких умовах.

4. Вибір християнина: Один із солдатів вирішує прийняти важке рішення і відмовитися від знущань та приєднатися до християн. Цей вибір відзначає важливість віри та рішучості віддати свою душу Богові.

5. Пісня та радість: Після цього вибору спів християн стає ще сильнішим і виразним. Їхні пісні вражають своєю радістю і покликаністю.

6. Відданість Богові: Вірш закінчується закликом жити вірно та віддано своєму Спасителю, Богу. Важливо наголосити, що віра і відданість допомагають подолати всі труднощі та вибороти перемогу.

У цих словах віршу висловлені важливі теми віри, стійкості та відданості Богу, наводячи на думку про те, як важко буває вірити і залишатися вірним навіть у важкі часи.