Вихід

Багато років в рабському полоні
Народ Господній тяжко спини гнув.
Катам своїм,схиляючись в поклоні,
Приємний смак свободи,вже давно забув!

Народжені в неволі,у краю чужому,
Багато літ ярмо важке вони несли.
Та зараз вільними ідуть до свого дому,
Залишивши кайдани, у яких жили!

Їх вивів Бог із рабської неволі,
Народ пішов,за Господом,вперед!
Шукати кращої для себе долі,
У край де протікає молоко і мед
 
Навколо все засипано пісками,
Куди не глянь - лише пустеля дика,
А вслід,підступно,з гострими мечами,
На табір наступає військо Амалика

Не раз вночі,безжалісно,ударами
Вони громили іудейський стан!
Загони люті,що нависли хмарами,
Закрили шлях в далекий Ханаан!

У тоборі євреїв поселився жах,
Бо хто з рабів міг проти війська стати?!
Та дехто із народу переміг цей страх,
Єгипет не зумів їх міцний дух зламати!

І ось змогло чимало юнаків знайтись,
Які в проломі стали за увесь народ!
Вони готові з ворогом у бою зійтись
Та не віддати вже,отриманих свобод!

І ось вони стоять,готові всі до бою,
Хоч кожен з них, до цього, зброї не тримав,
А зараз меч стискаючи рукою
Загін сміливців перед Моісеєм став!

А він,поглянувши на юнаків відважних,
Багато серед них,він особисто знав,
Одні з простих сімей,а інші із поважних...
Усі стояли мовчки, а Моісей сказав:

"Нам Амалик закрив у Ханаан дорогу
І вихід до свободи залишився один:
Над врогом ми мусимо здобути перемогу!
Вас поведе до бою Ісус Навинів син!

А я підніму посох на пагорбі до неба,
За нашу перемогу молитимусь до Бога,
І хоч жахливий ворог та паніки не треба,
По нашій вірі з неба прийде допомога!"

Тривожна ніч була у єврейськім стані,
Ніхто не спав вночі,Господу молились.
Як схід залили кров'ю промені багряні -
У бойовому строї дві армії зустрілись!

Над полем битви закружляли круки..,
І перші втрати війська Амалик поніс,
А над кривавим місивом,піднявши свої руки,
У небо посох Божий Моісей підніс!

Над обрієм все вище сонце підіймалось,
Ізраїль свого ворога нещадно різав, бив!
Та сил у Моісея все менше залишалось,
І знемагаючи до долу,він руки опустив...

Ось вдарив Амалик потужною навалою!
І впали під цим натиском ізраїльтян ряди!
А небо затуманило червоною загравою,
Віщуючи наближення смертельної біди...

Один загін упав,за ним поліг і інший,
Реальність стала, наче страшний сон!
"Невже є бог на свті за Єгову більший?!"
Та віру не втрачали Хур і Аарон!

Те люте військо ворога нагадує звірей,
Що вже відчуло запах здобичі нової.
Не в силах рук підняти кволий Моісей..,
Та ось до нього мчать відважні два герої!

Це Аарон і Хур,що віри не втрачали!
До Моісея бігли,швидко,як могли!
Та по обидва боки біля нього стали
І руки його стомлені знову підняли!

А що там робиться тепер на полі бою?
Чиє це військо втрати зазнає?
Та пил багряний затулив усе стіною
І бачити навколо зовсім не дає.

Як сонце низько вже на захід похилилось,
Не чутно стало воєвничих звуків,
Побоїще криваве,зрештою, спинилось,
Залишивши пособі,жахливі гори трупів.

Тривожно вийшли з табору матері і діти,
Ішли до поля бою та старців вели.
За обрій зайшло сонце і почало темніти,
Як раптом серед мороку сурми загули!!!

Знайомі голоси у дружній клич злилися!
Ізраіль переможно підняв свої знамена!
І пісні вдячності до Бога понеслися-
Розбита в щент "безбожних" армія шалена!

Та знов,здіймаючи куряву ногами,
Народ продовжив шлях в далекий Ханаан,
За Моісеєм вслід,пустельними пісками,
А Бог ідучи поруч,охороняв їх стан!

І ось пройшли роки,змінилися епохи...
Та досі Народ Божий продовжує свій шлях.
До Ханаану нам залишилось ще трохи
Та ворог,що йде слідом,мріє про наш крах!

Мов Амалик,підступно,завдає нам втрати,
Вкрадається у табір,здобичі шукає,
Сіючи зневіру,сварки та розбрати-
Одних бере в полон,а когось вбиває!

Та з нами Бог Єгова,що повік Той Самий,
А поруч ідуть вірні сестри та брати!
Ми мусимо дійти, у тей Край Жаданний,
Бо повертатись нам немає вже куди!

Підтримаєм сестру,яка втрачає сили
І брату перев'яжемо його глибоку рану,
Піднімемо того,кого із ніг вже збили, 
Так в єдності крокуючи,дійдем до Ханаану!

Поглядуймо на того,хто наш стан веде!
Можливо треба руки втомлені підтримать!?
І знову бити ворога,бо сам він не впаде
Від того,що ми зброєю будемо лиш  гримать!

Бо тільки той побачить Небесний Ханаан,
Хто до кінця стоятиме,не кине поле бою,
Та назавжди звільнившись від гріха кайдан,
Покірно служить Богу і жертвує собою.

Коли ти знемагаєш від труднощів в житті
І свій тягар нести стає дедалі тяжче -
Ти пригадай,що там,в муках на хресті
Страждаючи за тебе Ісусу було важче!!!

Олександр Богун

---

Цей вірш розповідає про події з історії народу Ізраїля, коли вони опинились у рабстві в Єгипті та боролися за свою свободу під проводом пророка Мойсея. Він описує події, які сталися під час зустрічі ізраїльтян із воєнним загоном Амалика.

Поет висвітлює, як народ Ізраїля опинився під загрозою знищення через атаку ворога, і як вони долали важкості завдяки вірі, молитві та взаємопідтримці. Важливим елементом вірша є згадка про Мойсея, який піднімає посох і молиться за перемогу народу. Вірш також наголошує на тому, що Бог був поруч із народом Ізраїля під час цих подій і що вони зуміли перемогти завдяки єдності і вірі.

Цей вірш спрощено висловлює ідеї віри, боротьби за свободу та перемоги над ворогами, які є важливими темами в історії Ізраїля.