Юрба розлючено ревіла, Злітали злобні крики знов

Юрба розлючено ревіла,
Злітали злобні крики знов,
Вона неначе знавісніла,
Як вела стратити Любов.

Ті, котрі вчора вистеляли
Дорогу одягом своїм,
Сьогодні "розіпни" кричали,
Любов розпясти треба їм.

Юрба, що вчора ще рядами
Сиділа й їла рибу й хліб,
Ревіла злими голосами:
"Достойний тільки смерті Він!"

Ну що ж ви, люди? Схаменіться!
Чим завинила вам Любов?
Та ви навколо огляніться:
Чи мимо когось Він пройшов?

Хто був незрячий - дав Він очі,
Глухому - слух, німим - слова.
А як благословляв охоче
З любов'ю кожнеє дитя!

За вас Він ночами молився,
А вдень творив для вас добро.
Чому народе розлютився?
І за добро кидаєш зло.

За злобним криком загубились
Несмілі зойки співчуття
Тих, хто з Ісусом серцем злились
І віддали Йому життя.

І натовп, дишучи злобою,
Любов невинну оточив.
Що творять, Господи, з Тобою
За те, що Ти їх полюбив?

Юрба розярена - це сила
Пекельна, грізна і страшна.
Вона б Ісуса розчавила,
Проте любов перемогла!

Любов приймала бичування,
Удари, насмішки. І хрест
Несла покірно на страждання.
Любов зразково здала тест,

Як слід за ближнього страждати,
Як полюбити без умов.
Життя за нас змогла віддати
Лише Любов, лише Любов.

Там на Голгофі, в страшних муках,
Терплячи невимовний біль,
Знала Любов - будуть розрухи,
Будь такі, в яких є ціль

Вбивати, нищити, губити.
Будуть такі, що зрадять знов.
І за таких могла вмирати
Там на хресті лише Любов.

Щоб крізь роки й тисячоліття
Торкатись зболених сердець.
Щоб тим, хто пройде лихоліття,
На небі одягти вінець.

Ідуть роки - юрба та ж сама
Реве й клекоче від злоби.
А де у цій юрбі ми з вами?
Чи можемо близько підійти,

Щоб зраненим бинти подати,
Щоб до самотніх підійти,
Щоби навчитись обіймати
Тих, хто втомились від біди.

Щоби голодним дати хліба,
Молитись з тим, кому болить.
Такі страшні навколо біди.
Де ти в юрбі, яка кричить?

Як хочуть опуститись руки,
Зневіра тисне душу знов,
Юрба кричить, а ти крізь муки
В юрбі цій обійми Любов,

Яка за тебе помирала
Там, на Голгофському хресті,
Щоби душа твоя пізнала
В цьому короткому житті ,

Що і тоді, коли лютує
Навкруг розлючена юрба,
Любов у серці спокій має,
Спокій Небесного Отця.

Сьогодні кров'ю світ клекоче,
Кричить юрба, іде війна.
Відчуй, чи твоє серце хоче
В юрбі цій бачити Христа?

Навколо звістки лиш тривожні,
Потік новин і крик юрби...
Ти не роби, як робить кожний,
Ти просто до Христа спіши,

А Він з любов'ю всіх приймає,
Хто в різношерстій цій юрбі
Біжить до Нього - Він чекає,
Щоб дати прощення тобі.

Щоб дати радість і спасіння,
Зцілити душу твою знов.
Крізь катастрофи й потрясіння
Спіши прийняти цю любов!

---

Цей вірш розповідає про реакцію та поведінку толпи в ситуаціях конфлікту та випробувань, а також про сутність і силу Любові та вчення Христа. Автор висловлює недоуміння щодо того, як та ж толпа, яка вітала Ісуса Христа з надією і радістю, може тепер ревно і кричати за Його страту.

Вірш акцентує на важливості Любові і милосердя, нагадуючи, що Ісус Христос був образом відданості, покори та безкорисливої любові. Автор закликає читача вчинати так само, зберігаючи спокій, покору та віру в людей, навіть у складних часах.