Бувають дні, мов чорні хмари, Не видно сонця у вікні

Бувають дні, мов чорні хмари,
Не видно сонця у вікні,
Щастя нема - одні примари,
Одні зітхання у тиші.

Ці дні вриваються зненацька,
Мов буря у людське життя,
Все викривляють чудернацько,
Руйнують віру в майбуття.

І не важливо, хто ти в світі:
Багатий, бідний, молодий,
Чи літ похилих - дні прожиті,
Чи ти веселий, чи сумний,

Чи знатний, може, не важливо.
Коли вривається біда,
Усе міняється суттєво,
В народі кажуть недарма,

Що до людей біда приходить
Тоді, коли її не ждуть.
Вона в оселю сум приносить,
Від неї гіркі сльози ллють.

Ніхто не може відкупитись
Від тих тривожних днів сумних.
Ми можем нарікати, злитись,
Мати притензії до тих,

В кого все добре. Та одначе
Не змінить планів Божих це.
Якщо у допуску призначень
Випробування є твоє,

Його не може нести інший.
Читаєм в Біблії про це.
Ми знаєм: навіть цар величний,
Що мав багатство, славу - все,

Смертельно захворів. У ньому
Згасали іскорки життя.
Складав зарядження для дому,
Ховав обличчя, бо сльоза

Слова благання омивала:
"О,Господи, згадай, що я
Ходив з тобою цілим серцем..."
І знов з очей біжить сльоза.

Бог не без милості. У Нього
Є милосердя й співчуття.
" Додам років до віку твого!"
Як цінні були ці слова

Із уст пророка, що вернувся
Єзекії звістити це.
Бог від царя не відвернувся.
Бог Свою милість Йому шле.

Одужав цар - велика радість,
Злі темні хмари розійшлись.
Хвороб нема, далеко старість,
Побожні гості ось зійшлись.

Чому б цареві не радіти?
Немає хмар, а ясний день.
П'ятнадцять літ ще буде жити.
Хай буде радість, звук пісень...

І поміж гомону та слави
Пиття вина, безхмарних днів
Царські палати зустрічали
Пророка, що одне хотів

В царя Єзекії спитати:
"Із Вавилону гості ті,
Що були в тебе у палатах,
Що вони бачили в ці дні

В твоєму домі?" "Все, мій пане,
Я показав їм від душі."
"Яке ж це лихо є для тебе!" -
Зітхнув пророк в німій тиші.

"Якби ж ти їм про милість Божу,
Що була явлена, сказав!
Пробач, що я тебе тривожу,
Та хочу я, щоб ти це знав,

Що прийде день - вавилоняни
Скарби й багатство відберуть.
Твої нащадки не до слави,
В полон на вигнання підуть."

О, як знецінилася щирість,
Як знехтувався Божий дар.
Бог простягнув цареві милість,
Та нею знехтував лиш цар.

Як часто й нас Господь питає:
"Що в твоїм серці бачить світ?"
Воно сумує, чи співає,
Чи просто просить в Бога літ

Життя побільше. Жити кожен
Багато хоче на землі.
Але скажи, чи хтось спроможн
Христа побачити в тобі?

Ми просимо здоров'я, сили.
Господь, подай і захисти.
Зроби, щоб ми щасливо жили,
Від горя й сліз нас збережи.

Бог, мов Єзекії, нам милість
Продовжує із року в рік.
Та чи Він бачить нашу щирість?
Не важно, який в тебе вік:

Дитинство, юність, зрілість, старість, -
Для всіх нас правило одне:
Господь продовжує нам милість,
А наша вдячність, друзі, де?

Що бачить світ в твоєму серці,
В твоєму домі, у житті,
В твоїй щоденній поведінці,
У галасливій суєті?

Ми часто хочем показати
Добро нажите, свій комфорт,
Про успіх, славу розказати,
Як ми уникнули пригод.

А небо, що спостерігає
Мовчки за кожним з нас щодня,
Шукає тих, хто засвідкує
Сьогодні світу про Христа.

Стараймось, щоб коли до себе
Покличе небо голубе,
Ми звіт дали:"Ісусе, люди,
У мене бачили Тебе!"

Оксана Гудзь)))

---

У цьому вірші висловлюється думка про те, як люди часто відвертаються від Бога в трудні часи і забувають виявляти вдячність за благодаті, які їм надані. Вірш розповідає історію царя Єзекії, який був прощений Богом від хвороби та наділен багатствами і тривалим життям, але не подякував Богу і забув про милість, отриману від Нього.

Автор закликає читачів роздумувати про те, як вони сприймають благодать Божу в своєму житті та як вони виявляють вдячність за всі подаровані їм моменти радості та благополуччя. Також він наголошує на важливості віддячувати Богу і пам'ятати про Нього в усі часи життя, навіть коли несприятливі обставини важко переживати.