Сенс і значення воскресіння Христового

Давайте неначе станемо учасниками тієї події. Можна тільки уявити з яким серцем Марія Магдалина і Марія йшли до місця, куди поклали тіло Сина Божого. Для більшості з нас навіть на підсвідомому рівні здається, що смерть – це остаточна крапка, після якої вже нічого немає. У науці її визначають часто як завершення усього живого, усіх природних біологічних процесів. Багатьом здається, що далі вже нічого немає і бути не може. Саме так безліч філософських і матеріалістичних світоглядів намагаються дуже просто вирішити проблему сенсу буття людського. “Бери від життя все, що варто. Роби все, чого побажає душа твоя, бо завтра помремо” – от головний їх девіз. “Життя коротке”, – констатують люди. Але, те що побачили перші свідки Божої Сіли просто приголомшило їх. Місце, куди було покладене тіло Ісусове виявилося порожнім. І камінь, що загороджував вхід до гробу не зумів утримати нашого Господа. Бо Він є воскресіння і життя. Немає ніякого сенсу шукати Живого серед мертвих. Це були слова Ангела Божого.

Воскресіння – саме те, чого найбільше не хоче адекватно сприймати людський розум. Але і без чого, за словами апостола Павла, віра і проповідь наша християнська є просто марними. Коли Павло проповідував в Афінах, як свідчить про це книга Діянь апостолів, його не сприйняли, коли він почав проповідувати про воскресіння. Віра в загробне життя була властивою практично в усіх міфах різних народів і культурах. Про існування душі після її смерті були уявлення у всіх культурах і релігіях.

Але, коли йдеться про особисте воскресіння тіла після смерті ніхто з упевненістю не зміг сказати про це. Безліч людей задаються питанням: яка причина смерті, чому вона існує і що після неї. Ще з часів Ісуса Христа про це сперечалися фарисеї і саддукеї. Останні ніяк не хотіли вірити в життя після смерті і вірили, що лише в цьому світі можлива відплата за гріхи людини і винагорода за праведне життя.

У книзі Буття Бог говорить про гріхопадіння людини. Хоча все, що створив Бог було досконалим, проте через непослух Богові людина грішить. Коли Адам скуштував з дерева пізнання добра і зла, він почав ховатися від Бога. У древньохристиянській традиції іноді можливо прослідкувати думку про те, що так людина відокремила себе від Свого Творця і створила собі пекло. Тому що пекло, у першу чергу, не просто місце фізичних мук людини за свої гріхи. Це роз’єднання людини з Богом у тій або іншій мірі.

Писання каже нам про це наступне: “Змій був хитрішим за всіх звірів польових, яких створив Господь Бог. І сказав змій жінці: чи дійсно сказав Бог: не їжте ні від якого дерева в раю? І сказала жінка змію: плоди з дерев ми можемо їсти, тільки плодів з дерева, яке посеред раю, сказав Бог, не їжте їх і не доторкайтеся до них, щоб вам не померти. І сказав змій жінці: ні, не вмрете, але знає Бог, що того дня, коли ви з’їсте їх, розкриються очі ваші, і ви будете, як боги, що знають добро і зло. І побачила жінка, що дерево добре для їжі, і що воно приємне для очей і жадане, тому що дає знання; і взяла плодів його і їла; і дала також чоловікові своєму, і він їв. І розкрилися очі у них обох, і пізнали вони, що нагі, і зшили вони фігове листя, і зробили собі оперезання.

І почули голос Господа Бога, Який ходив по раю під час прохолоди дня; і сховався Адам і жінка його від лиця Господа Бога між деревами раю. І покликав Господь Бог Адама і сказав йому: Адаме, де ти?” (Буття 3:1-9). З цього уривка видно перше питання, яке задав Бог людині. Господь насправді дуже добре знав, де Адам. Але чи знав Адам своє духовне положення? Бо зв’язок між Богом і людиною таким, яким він був раніше, перестав існувати. Людина починає приносити жертви Богові як спробу очистити свою душу від вад і гріхів.

От він – початок всякої релігії, як спосіб достукатися до небес і спробувати людині звернутися до Бога. Виникає закон релігійний і юридичний, оскільки людина вже навіть не в змозі адекватно оцінити своє духовне життя і контролювати свої тілесні бажання. Людство в усіх гріхах своїх хоче достукатися і знайти Бога. Проте практика і досвід багатьох людей показує, що самостійно з’єднається з Богом просто так неможливо. Гріх, який так суперечить Богові, не дає такої можливості. Але милостивий Господь ніколи не залишав людину. Бог так само любить людину і говорить до пророка Єзекиїля: “І ти, сину людський, скажи дому Ізраїлевому: ви говорите так: “злочини наші і гріхи наші на нас, і ми танемо у них: як же можемо ми жити?” Скажи їм: живу Я, – говорить Господь Бог: не хочу смерти грішника, але щоб грішник навернувся від путі свого і живий був. Наверніться, наверніться від злих путів ваших; для чого помирати вам, доме Ізраїлів?” (Єз. 33:10,11). Таке формулювання пророцтва Єзекиїля свідчить про Божу милість до грішника не залежно від міри його гріхів. У цей час Ізраїль переживав глибоку кризу.

Вавилонський цар Навуходоносор практично знищує юдейську державу. Проте Бог звертався і говорив про сповідання гріхів, поверненні до служіння лише Одному Богу Живому і до відкидання ідолів. Коли здавалося при цьому все зруйнованим і мертвим, Господь показав Єзекиїлю видіння про воскресіння. Слово Боже демонструє наступну картину: “Була на мені рука Господа, і Господь вивів мене духом і поставив мене серед поля, і воно було повне кісток, і обвів мене навколо біля них, і ось дуже багато їх на поверхні поля, і ось вони дуже сухі. І сказав мені: сину людський! чи оживуть кістки ці? Я сказав: Господи Боже! Ти знаєш це. І сказав мені: проречи пророцтво на кістки ці і скажи їм: “кістки сухі! слухайте слово Господнє!” Так говорить Господь Бог кісткам цим: ось, Я введу дух у вас, і оживете. І обкладу вас жилами, і вирощу на вас плоть, і покрию вас шкірою, і введу у вас дух, і оживете, і пізнаєте, що Я Господь“. (Єз. 37:1-6).

Видіння пророка Єзекиїля

Промова Господня до слуги Його спрямована на відкриття великої Таємниці воскресіння з мертвих, яка повинна статися в майбутньому. І це не лише пророцтво про прийдешнього благочестивого Царя і Пастиря, Який правитиме вічно (Господа Ісуса Христа), але і про наше воскресіння.

Святе Євангеліє вчить нас і про наше з вами воскресіння разом з Христом. Ні, ви не недочули, – саме про наше воскресіння разом з Ним. Апостол Павло в Посланні до Колосян підкреслює наступне: “Отже, якщо ви воскресли з Христом, вишніх шукайте, де Христос сидить праворуч Бога, про горнє помишляйте, а не про земне. Бо ви померли, і життя ваше сховано з Христом у Бозі“. (Кол. 3:1-3). Дійсно, коли йдеться про свято Пасхи, безліч людей йдуть як ніколи в церкву; у домі все прибрано, як належить святу. Безліч віруючих, на жаль, при всьому цьому більше є “пасхальними віруючими”. І все-таки слухаючи звістку про прощення їх гріхів, про чудове Христове воскресіння безліч людей так і не можуть простити один одному помилки, не можуть навчитися любити один одного, як учить про це Господь. І при цьому нічого “горнього”, того духовного, яке в Христі, Його характері так і не проявляється в житті багатьох християн. Хоча і по-святковому люди в ці дні вітаються, але продовжують грішити проти ближнього і Господа.

І коли питання життя і смерті часто може стояти мало не головним питанням нашого життя, християнська віра має надію на воскресіння. Християнство – це вчення, яке свідчить, що не все закінчується могильною плитою. Апостол Павло в 1 Посланні до Солунян пише: “Не хочу ж, браття, лишати вас у незнанні про померлих, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. Бо коли ми віруємо, що Ісус помер і воскрес, то й померлих в Ісусі Бог приведе з Ним“. (1Сол. 4:13-14). Є в кожного віруючого в Христа – надія і віра у воскресіння з мертвих. “У цей день великий Христос звернувся від мерців, до яких приклався. У цей день відбив Він жало смерті, скрушив похмурі затвори пекельні, дарував свободу душам. У цей день, повставши з гробу, з’явився Він людям, для яких Він народився, помер і піднятий з мертвих”, – каже свт. Григорій Богослов. Нехай цими словами тішиться наша душа. Наблизимося до Господа, бо Він благий і навіки Його милосердя і свята любов до всіх нас! Нехай перебуватиме Господь з усіма Вами! Амінь.