За столом з Ісусом: У кухні з Марією

Прості і щоденні жести, часто повторювані – жести батька і матері, в яких кожна дитина відкриває таємницю речей і логіку світу.

Слів для описання таємниці історії вчаться за кухонним столом.

Справжнє лице Бога ми відкриваємо, дивлячись на лице батька.

М’ясо під сіллю

Ви – сіль землі. Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого не придатна, хіба що бути викинутою геть на потоптання людям. (Мф. 5:13)

Складники:

• 800 г. яловичини
• 1500 г. солі грубого помелу
• 6 лаврових листків
• 100 мл. червоного вина
• 100 мл. води

Засолювання завжди вживали одним із методів консервації. Цей рецепт можна застосовувати для будь-якого виду м’яса чи риби. Однак треба намагатися різати м’ясо на досить великі шматки, аби уникнути надмірної гостроти страви.

Насипати на дно ємкості, що призначена для засолювання, грубу сіль товщиною на палець. Ємкість повинна бути високою, але не надто широкою. Обрізати м’ясо від зайвого жиру і вим’яти його з невеликою кількістю соли та подрібненого на великі шматки лаврового листа. Покласти м’ясо в ємкість і засипати його сіллю, що залишилася. Постукати злегка посудиною об стіл, аби засолене м’ясо добре втрамбувалося. Взяти дерев’яну дощечку, трохи меншу від посудини, і поставити її зверху, щоб притиснути м’ясо. Поставити зверху тягар, який полегшить виведення рідини з м’яса, і залишити його на чотири дні у темному та прохолодному місці. Тоді вийняти м’ясо зі солі, помити його і вимочити впродовж двох годин у воді з вином. Таке м’ясо можна подавати з хорошим салатом тонко нарізаними скибками як закуску, трішки приправивши олією і лимонним соком. Дехто консервує отримане таким чином м’ясо, заливши його олією, додаючи для аромату часник. Якщо маринувати у солі баранину, тоді її можна використовувати для приготування смачного й незвичного гуляшу.

Сіль у природі, в кухні й… у церкві!

Сіль є надзвичайно поширеним мінералом і міститься у багатьох речовинах та рідинах, що є складовими тіл живих істот. Наш організм насправді має надзвичайну потребу у солі, хоча лише в обмеженій кількості (близько 0,4 г на день). У кухні використання соли є фундаментальним: без соли втрачають свій смак страви, як власне навчав Ісус.

Аби цілком зрозуміти Його слова, треба, однак, згадати особливості тієї епохи: сіль добували у Мертвому морі, яке дуже багате на сіль навіть у наш час. Багато солі було потрібно для засолювання і готування їжі, але її частина втрачала свій смак, тому цією непридатною сіллю посипали подвір’я Єрусалимського храму впродовж зими, коли могло бути слизько внаслідок випадання дощу чи снігу. З цієї причини сіль без смаку була «потоптана людьми» (Мф. 5:13).

Ще донедавна в обряді хрещення священик давав пробувати дрібку соли дитині, яку хрестили, яка зазвичай реагувала на це дзвінким плачем. Однак тут не йшлося про жорстокість. Сіль натякала на сіль мудрості, тобто дар мудрості цій дитині.

У римлян сіль була грошима

Назва однієї з найвідоміших римських вулиць нагадує нам про важливість солі: власне, вія Салярія. Ця важлива воєнна і торгова артерія фактично забезпечувала імперію сіллю.

Сіль і тоді була настільки необхідною для життя, що солдатам, задіяним до патрулювання окраїн імперії, де відчувався брак солі, видавали певну її кількість, що називалася salarium, що згодом трансформувалося у грошову винагороду. Від римського salarium походить італійське слово salario, синонім винагороди, зарплати, яку отримують працівники в обмін на їхню працю.

Вчитель, що вийшов із “прихованого” життя

Йдеться про «приховане» життя Ісуса. Не тому, що Він хотів сховатися від поглядів Своїх сучасників, але тому, що більше ніж тридцять років дуже мало про Нього говорили. Більше ніж тридцять років у порівнянні з кількома роками Його публічного служіння: три роки, згідно з Матеєм, Марком і Лукою, лише один – згідно з хронологією євангеліста Йоана.

Ці роки, незважаючи на прихованість, водночас були вирішальними для формації Ісуса. Він перейняв у Назареті все те, що дитина, а потім підліток переймає від своїх батьків, дідусів і бабусь, від друзів… Поведінку, життєву мудрість, життєві труднощі, важливість повсякденних речей, їжі, грошей, солідарності між родинними осередками. Традиції і звичаї, релігійні та соціальні практики, глибока антипатія до митарів, що збагачуються, збираючи податки для римської адміністрації, непримиренність фарисеїв і зелотів.

Нас не дивує, що Він умів говорити до людей у такий спосіб, аби здивувати їх, зацікавити, змусити задуматися.

Природні дріжджі

Один із найгарніших образів, який вживає Ісус, щоби зобразити царство Боже, яке здійснюється в історії, є «дріжджі», чи, як їх ще називають, закваска (за Хоменком), розчина (за Огієнком) (Мф. 13:33; Лк. 13:21). Свого часу до приготовленого звичайного тіста додавали скисле, яке отримували в результаті природної ферментації борошна, і таким чином воно викисало. Насправді процедура набагато простіша, ніж можемо собі це уявити. Коли одного разу отримаємо кисле тісто для випікання хліба, достатньо буде залишати його частину, аби продовжувати мати напоготові абсолютно ефективну заквашувальну субстанцію.

Складники:

• 600 г. борошна
• 600 мл. води (чи молока, яке перед тим треба 24 години потримати в кімнаті, тобто щоб не було воно з холодильника)

У неметалевій, досить місткій посудині замісити дерев’яною ложкою борошно з водою чи молоком. Коли отримаємо гладке, однорідне тісто, накрити його тканиною і залишити у теплому, без протягів, місці на 48 годин. Перемішувати тісто треба щодня, доки воно не почне виробляти бульбашки і видавати легкий кислий запах (стежити, щоб тісто не викисло забагато, бо тоді воно буде непридатним). На цій фазі дріжджова база є готовою. Її треба використовувати у такому співвідношенні: закваска повинна становити половину об’єму борошна, яке ми бажаємо заквасити (наприклад, на дві чашки борошна – одна чашка дріжджової основи). Нагадуємо, що треба відкласти пів чашки викислого тіста, яке можна буде оживити, додавши стільки води і борошна, як це зазначено в нашому рецепті, і залишити тісто киснути на цілу ніч, перш ніж знову покласти його до холодильника чи герметичної ємкості.

Значення дріжджів

Маленький шматок квасного тіста заквашує все тісто, в яке його поклали. Ця невелика кількість є секретом виготовлення хорошого хліба.

Ісус застосовує в цьому випадку приклад із повсякденного життя, аби виразити логіку Царства Божого: змішаного з буденною дійсністю, на перший погляд, незначною і все ж здатною до перетворення та народження нової дійсності. Так само є і з християнами: вони подібні до всіх інших, але все ж покликані, як каже християнське писання II століття, Лист до Діогнета, бути «ніби душею світу».

Приклади, порівняння, притчі

Закваска у тісті, сіль землі, посіяне зерно, що впало на полі і при дорозі, вода, перетворена на вино, чоловік, який спускався з Єрусалиму до Єрихону… Скільки конкретних прикладів, скільки картин у розповідях Ісуса!

Учитель із Назарету вмів виголошувати розлогі і зв’язні проповіді (див. відому Нагірну проповідь у Мф. 5-7 і слова Тайної вечері в Ін. 13-17), але зазвичай Він надавав перевагу вживанню слів в обмеженій кількості, звертаючи більшу увагу на якість того, що сам каже.

Ми уявляємо собі Ісуса впродовж подорожі шляхами Палестини, коли Він підбирає відповідний приклад і будує ясну й легку до запам’ятовування фразу; ми мислимо про Нього, коли Він зосереджено спостерігає за циклами природи і працею у полі, витягуючи одночасно з цього порівняння, аби запропонувати їх народові; ми бачимо Христа, коли Він слухає про актуальні події чи про те, що пережили люди, з яких черпає теми притч, придатних для нашого сприйняття.

Слова для всіх чи для декого?

Серед образів і літературних форм, які вживає Ісус у Своїх проповідях, найвідомішою є, звісно, притча. Обережно, однак, аби не плутати її з повчальним оповіданнячком! Тоді як притча про сіль і про закваску є досить простим порівнянням, Ісус удосконалює Свій метод викладення аж до того, що складає короткі розповіді – власне, притчі, що мають одну домінантну характеристику: не всі деталі взяті до уваги, також не кожен елемент має точний збіг із дійсністю, про яку Ісус хоче говорити. Є в основному один стрижневий елемент, пункт, що визначає розповідь, чинить її унікальною, торкає серця і розуму слухачів. Однак з одним наслідком: тоді як усі можуть зрозуміти приклади, що стосуються їхнього особистого життєвого досвіду чи апелюють до здорового глузду, притчі можуть бути перепоною для розуміння будь-якої людини, тому їх запропоновано тим учням, яким Ісус каже: «Вам дано знати тайни Царства Божого» (Мк. 4:11).