За столом з Ісусом. Вступ

Ісус у домі Марти і Марії, Йоахим Букелаер

Це відомий епізод, головними дійовими особами якого є сестри Лазаря, Ісусового друга: Марта зайнята численними приготуваннями вечері, а Марія зосереджено слухає Вчителя (пор. Лк. 10:38-42). Починаючи від XVI століття, як показує ця фламандська картина, центром зацікавлення художника вже більше не є Ісус, Який проголошує Своє навчання (так, Він перебуває у центрі композиції, але все ж далеко). Тут насамперед увага зосереджена на здатності відобразити нескінчене розмаїття їжі, нагромаджене у кухні міського буржуа тієї епохи. У певному сенсі можемо сказати, що у подальшій перспективі перемогла Марта! Принаймні з художньо-зображувального погляду…

* * *

Месія, Помазаник Божий. Його Ізраїль чекав уже від часів невірних Завітові царів і священиків, що співпрацювали з римським окупаційним режимом. Були такі, що уявляли собі його як переможного царя, автентичного сина Давида; дехто як первосвященика древніх часів, гідного наслідника Аарона. Проте було дуже мало тих, хто очікував дитину, котра росте, як і багато інших, у Галилейському селі, підглядаючи за роботою батька-столяра і матері, що працювала вдома, як інші сільські жінки. Можливо, ніхто не очікує вчителя, що здатний торкнутися серця людей, розповідаючи про найглибші таємниці царства небесного, вживаючи для того найпростіші приклади з їхнього повсякденного життя, як наприклад, сіль і закваска (дріжджі).

Тексти чотирьох Євангелій народжуються зі спогадів про зустрічі учнів, натовпів народу з цим Чоловіком, що володіє надзвичайною здатністю входити у контакт зі звичайними людьми, вислуховуючи їхні потреби і відшуковуючи справжні корені цих потреб. Тому вже більше ніж дві тисячі років Учитель із Назарету не перестає захоплювати, навіть поза конфесійними межами і приналежністю до Церкви.

І все ж, Ісус не є лише особливо промовистим Учителем, кимсь на зразок старшого брата, котрого всі несвідомо наслідують; Його також не можна розглядати як останнього пророка і, звісно, він не представляє себе «Я один із багатьох священиків». Євангельські розповіді пронизані постійним запитанням: «Хто Він такий?» Він, що говорить як повновладний (пор. Мк. 1:22), наказує демонам (див. Мк. 1:27), зцілює паралітика (див. Мк. 2:12), насмілюється стверджувати про вищість людини над дотриманням суботи (див. Мк. 2:28), злі духи Його називають «Сином Божим» (див. Мк. 3:11), Він заспокоює бурю (див. Мк. 4:41), помножує хліб і рибу (див. Мк. 6:36-44), ходить по воді (див. Мк. 6:45-52), зцілює глухонімого (див. Мк. 7:31-37) і повертає зір сліпому (див. Мк. 8:22-26).

Понад усе унікальність Ісуса ми бачимо у Його подорожі до Єрусалиму, у способі Його прийняття страждань і смерті на хресті, у тому, як Його воскресив Бог: події, що є віссю євангельського послання. Направду, цей Чоловік більший, ніж звичайна людина: він є Христом-Месією, Сином Божим (пор. Мк. 1:1).

Це не означає, що Він не здатний до жестів ніжності і до щоденних справ, позначених великою чуйністю й уважністю. Серед них зауважуємо рідкісний випадок, коли Вчитель сам береться готувати рибу для Своїх учнів: момент участі у спільній трапезі з учнями, звісно, але й також демонстрування рятівної присутності воскреслого Розп’ятого.

Власне, з погляду смерті і воскресіння Ісуса можна цілком зрозуміти помноження хлібів і риби: Ісус цією дією виконує не лише жест солідарності, але відкриває Себе як Господа, що годує Свій народ, подорожує пустелею. В Євангеліях описане це чудо в той період, коли Ісус служить посеред натовпів людей, але правдивий сенс цього епізоду можуть осягнути християни вчорашні і сьогоднішні, коли беруть участь у Євхаристії – бенкеті присутності Господа і людського братерства.