Авигея

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ ВРЯТУВАТИ СВІЙ ДІМ

Давид і Авигея, Франс Пурбус

Не кожне подружжя є успішним. Іноді зв’язок двох людей виявляється суцільною поразкою. Подружжя Авигеї і Навала може бути прикладом такої ситуації. Чому вона вийшла заміж за такого чоловіка? Що ж, у ті часи від жінки небагато залежало. Навал міг видаватися добрим женихом, бо був дуже багатий.

Цей чоловік – уособлення темного боку людської природи. Невихований авантюрник та самозакоханий пияк, а до всього – ще й справжній дурень. Натомість Авигея була делікатною, гарною жінкою, розсудливою та розумною. Її характер і сильна віра викликають подив.

1 Самуїла (1 Царств) 25:2-42

Її погляд…

З чого би мені почати? Дім, в якому я виростала, нічим не вирізнявся. Звичайний дім, яких багато в Ізраїлі. У мене були добрі батьки, які дбали про моє виховання. Особливо доброю була мама, яка навчила мене, як поводитися з чоловіками.

Я зрозуміла, що врода і чарівність дуже допомагають. Завдяки їм навчилася давати собі раду в житті. Батько ставився до мене по-особливому й забезпечив мені все, щоб я могла розвивати свій потенціал: школу добрих манер, навчання для дівчат, курси куховарства та можливість вивчати Тору. В мене було чудове дитинство.

Оскільки я була дуже вродлива, то згодом біля нашого дому почали крутитися кавалери. Я сміялася до сліз, коли вони намагалися здобути прихильність мого батька. Часом я слухала ці розмови, ховаючись за наметом або ж за загородою для тварин. Оце була розвага!

Я не знаю, як це сталося, але до нас почав заходити найбагатший чоловік в околиці. Його поява вплинула на все моє життя. Навал завжди отримував те, що хотів. А тепер він хотів оженитися зі мною. Вони порозмовляли з татом, і Навал зробив пропозицію, від якої тато, будучи при тверезому розумі та здоровій пам’яті, не зміг відмовитися. Завдяки цим грошам я до кінця життя могла ні про що не турбуватися.

– Авигею, люба, – сказав мені тато, – цей чоловік, може, й дурень, але це найбагатший дурень у світі. Я не міг відмовитися від його пропозиції. Мені прикро. Я знаю, що він набагато старший від тебе, але, незважаючи на це, сподіваюся, що ти будеш із ним щаслива.

Що я могла зробити? В мене не було вибору. Ми одружилися. Весілля було великою подією та нагодою похизуватися своїм багатством. Я ж мала бути оздобою усієї цієї вистави. Врешті настала перша шлюбна ніч, яка, делікатно кажучи, була великим розчаруванням (я не надокучатиму вам зайвими деталями). Відтоді ми мали жити довго й щасливо. Незабаром виявилося, що довго ми, може, й житимемо, але не обов’язково щасливо.

Як можна бути щасливою біля нелюб’язного чоловіка, який підло поводиться з людьми? Та це ще не все. Навал вважав себе ледь не царем. Він був настільки зухвалим, що ніхто не міг його врозумити. Дурень, яких мало! Це правда, багатий дурень. Але ж дурень. Якби він не успадкував маєтку, то не зміг би заробити й ламаного гроша. Його гострий язик завжди ставав причиною клопотів. Але оскільки в нього були гроші, то все сходило йому з рук. Аж до того дня, коли не трапилася історія з Давидом.

Цей день змінив моє життя. Один із довірених слуг розповів мені про все, що трапилося. Навал висміяв чесне прохання людей Давида, які очікували, що мій чоловік поділиться з ними надміром своєї власності. У наші часи цього вимагала звичайна гостинність. Мало того, що Навал відхилив прохання, він ще й дозволив собі кепкувати з Давида та його товаришів.

Природа чоловіка не дозволяє йому спокійно пережити таку зневагу й жити так, ніби нічого й не сталося. Напевно, так влаштована їхня психіка. Я чула про Давида та про його людей і знала, що після такого інциденту треба чекати великих клопотів. Щось на зразок античної трагедії. В найліпшому випадку кожен чоловік у нашому господарстві був би страчений, разом з моїм чоловіком-дурнем на чолі.

Що я могла зробити? Я пригадала собі материнське повчання: шлях до серця чоловіка пролягає через його шлунок. Тож швидко приготувала перекуску для Давида та його товаришів. У домах ізраїльтян саме жінки займалися кухнею (деякі справи ніколи не змінюються), тож я покликала своїх дівчат, і ми разом приготували скромний почастунок: двісті буханців хліба, два бурдюки вина, п’ять овець, готових до запікання, п’ять мірок зерна, сто грон родзинок та двісті паляниць з інжиру.

– Дівчата, вантажмо їжу на ослів! – наказала я.

І ми вирушили в дорогу.

Як добре, що я вміла куховарити… Інакше ми не змогли б так швидко все це приготувати.

Коли я з’їжджала вниз ущелини, то помітила, що нам назустріч їде Давид та його люди. Я чула, як він кричить і погрожує, що зробить Навалові та усім його слугам. Він кричав, що знищить геть усіх чоловіків. І тоді я сказала собі: «Авигею, візьми в озброєння усю свою чарівність, усміх та покору. Ти ж вмієш промовляти солодким голоском. Тож збери усі ці свої вміння і спрямуй їх на Давида». Знаєте, я й справді добре виглядала з розпущеним волосся і блиском в очах, коли мчала на коні вниз ущелини. На терезах була наша доля: життя або смерть. І я не мала права це зіпсувати.

Я зіскочила з коня і припала до землі, чекаючи на Давида. Він затримався, як тільки мене побачив. Я привернула його увагу. Тоді впала йому до ніг і сказала:

– Нехай на мене впаде провина! Не звертай уваги на того дурня, на мого чоловіка! Його ім’я означає «дурень», так він і поводиться, а дурість – це його єдиний порадник. Вибач мені, що я не почула прохання твоїх людей…

Це, очевидно, була найдовша промова, яку коли-небудь виголосила жінка. На щастя, я, як кажуть, потрапила в десятку. Моїх слів було достатньо, щоб врятувати від біди увесь наш дім. Я не мусила довго чекати, поки з обличчя Давида зник гнів. Яке це полегшення…

Давид поводився надзвичайно чемно й вишукано. Коли настав час повернення, він відіслав нас у мирі, запевняючи, що не мститиметься…

Однак на цьому історія не завершується. Вдома я застала Навала. П’яного, але в чудовому настрої. Не варто було навіть починати з ним розмову. Упродовж всіх цих років я навчилася, що найліпше з ним розмовляти вранці, коли він виспиться. Тож пішла до ліжка, думаючи про Давида. Чи я вже розповідала вам, наскільки він чудовий? Ах так, вже розповідала…

Вранці, коли мій чоловік протверезів, я про все йому розповіла. З кожним моїм словом його обличчя виглядало щораз гірше і гірше. Так, ніби от-от вибухне. Врешті йому зробилося слабо, ми були змушені віднести його до ліжка. Він не міг ані розмовляти, ані ворухнути рукою чи ногою. Через десять днів він відійшов з цього світу. Я знаю, що мені має бути прикро, але для мене і для прислуги його смерть була ніби благословення. Ми мусили докласти зусиль, щоб не виглядати надто щасливими під час ритуалу останнього прощання. Усі зітхали з полегшенням, хоча прикро було дивитися на когось, хто закінчив свій життєвий шлях саме так.

Раптом усе довкола набуло яскравіших кольорів! Через кілька днів я отримала від Давида вістку. Він пропонував мені одружитися! Цього разу я повинна була прийняти рішення. Усе було так чарівно та романтично! Я прийняла це рішення за долю секунди. Якщо вам видається, що ви знаєте, як я поспішала, пакуючи подарунки для Давида та його людей, то ви повинні б побачити, наскільки швидко я відіслала йому відповідь!

Звісно, мені було треба трохи часу на підготовку: я мусила швидко скупатися, знайти відповідний одяг, одягнути найліпші прикраси, зробити зачіску, макіяж, не забути про найліпші парфуми. Ви повинні це побачити! Шість розтріпаних дівчат водночас стрибали довкола мене, щоб все це зробити. Веселий розгардіяш! А в той час хлопці нав’ючили ослів, і ми всі разом вирушили в дорогу.

Я не знаю, які звичаї панують у вашій культурі. Але перше, що ми зробили, – це обмили ноги всім людям Давида. Вони були захоплені! А потім з’явився й він. Я низько вклонилася, а він поглянув на мене так, що в мене аж ноги затремтіли. Він обняв мене і… Ви й самі знаєте, що було далі. Це правда, я не була першою дружиною Давида. Першу дружину від нього забрали і віддали іншому чоловікові. Вона була «символічною» дружиною, чимось на зразок трофею.

Ми справді жили довго й щасливо. Я стала королевою! Я стояла біля Давида, коли його проголошували царем Ізраїлю. Думаю, ви погодитеся, що я була ідеальною королевою: розумна, мудра, гарна і чарівна. У нас було благословенне життя.

Чого нас вчить історія Авигеї?

Безперечно, Авигея почувалася жахливо, маючи настільки підступного та дурного чоловіка. Однак це не перешкодило їй бути доброю та турбуватися про інших. Завдяки своїй розважливості вона запобігла нещастю, яке чекало не лише на її чоловіка, а й на невинних слуг. Авигея зберегла здоровий підхід до справ, хоча обставини цьому не сприяли. Вона залишилася вірною Богові, а Його заповіді були для неї дороговказом.

Не втрачаймо віри. Ніколи не відомо, які плани має Господь щодо нас! В один момент життя може перевернутися догори ногами і змінитися на ліпше або ж на гірше.