Сарра

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ СТАТИ МАТІР’Ю

Авраам і Сарра, Ларс Юстинен

Сара багато пережила. У неї були свої злети й падіння. Вона сміялася й сумувала. Інколи була впертою, а іноді покірною. У дитинстві в неї була гладенька шкіра, блискучі очі, ідеальний ніс та білосніжні зуби. Але було в ній ще щось більше, аніж гарненьке личко. Сарра – це, правдоподібно, перша жінка, віру котрої Біблія вчить нас наслідувати.

Ми нічого не знаємо про її дитинство. В історії вона з’являється як дружина Авраама. Чоловік ставився до неї так, як до рівної. Вона була матір’ю Ісаака, бабусею Якова та Ісава, а через Якова стала прабабусею дванадцятьох чоловіків, які дали початок дванадцятьом поколінням Ізраїлю. От яка це жінка!

Буття 12:1-20; 16:1-8; 17:1-22; 18:1-15; 21:1-13; Послання до Євреїв 11:1-16

Її погляд…

Я так багато хочу розповісти, а в мене так мало часу. Моє життя було сповнене пригод. Одні були захопливі, інші – не такі вже й приємні. У мене було чудове дитинство. Мої батьки були гарними людьми, в нашому домі завжди лунав сміх. Мама була безтурботною особою, саме від неї я успадкувала цю рису характеру. Я навчилася любити життя і багато сміятися. Мій дім був таким самим, як і інші на Близькому Сході, з тією тільки відмінністю, що ми були заможні. У нас були слуги і все, що можна купити за гроші. Нам добре жилося.

Коли мені було кільканадцять років, мене вважали дуже вродливою дівчиною. До нас почали заходити кавалери. Деякі з них були справді «вдалою партією», але жоден з них мені не сподобався. Я чекала на когось особливого. Тоді я й звернула увагу на Аврама. Високий, симпатичний, багатий, а ще в ньому було щось таке… Я закохалася по самі вуха! До речі, чи вам відомо, що Аврам і я – рідні по батькові? У нас був той самий батько, але різні матері. Коли я доростала, Аврам був для мене просто старшим на десять років братом, але коли я побачила, як інші матері стараються, щоб здобути його для своїх доньок… Самі розумієте. У тамті часи подружжя між родичами траплялися доволі часто. Моя мама часто повторювала мені, що Аврам був би для мене чудовим чоловіком. І вона мала рацію. Я сказала батькові, щоб він не дозволив йому втекти. Я знала, що Аврам здійснить у житті щось величне і хотіла бути частиною цього.

Зі самого початку Аврам ставився до мене як до рівної, як до партнера в бізнесі. Коли ми переїздили з місця на місце, мій верблюд завжди йшов біля його верблюда, очолюючи караван. Це відрізняло нас від інших подружніх пар. Я також побачила, що Аврам вірить у Бога Ягве. Він не поклонявся божкам, як всі інші в наших краях.

Наше життя почало змінюватися, коли мені виповнилося шістдесят п’ять років. Для багатьох із вас це пенсійний вік, але не для мене. Перша важлива подія – Аврам вирішив переїхати на південь, до Ханаану, віддаленого на сотні кілометрів. Він стверджував, що так хоче Бог. Господь обіцяв цю родючу землю Аврамові та його потомству. От тільки в нас не було дітей. Звісно, ми пробували, ходили до фахівців, а врешті-решт змирилися з тим, що нам не дано бути батьками. Ця справа зі землею, яка в майбутньому мала би належати нашим дітям, зацікавила мене. В цій обітниці не йшлося лише про сім’ю.

Ми мали дати початок новому народові, обраному народові, який мав стати благословенням для всього світу.

А потім почалися клопоти. Нова батьківщина зовсім не була такою чудовою. Ми голодували. Тож вирішили йти до Єгипту. Там виявилося, що мій коханий чоловік боїться фараона. Він побоювався, що коли скаже, ким я насправді є, то його вб’ють, щоб забрати мене до царського гарему. Тому я мала стверджувати, що я його сестра (насправді я нею й була, тільки по батькові, тож це не було повністю брехнею), а не дружина.

Перш ніж я встигла зорієнтуватися, мене викрали євнухи фараона. Мене викупали, намастили пахучими олійками і повели до фараона. Я сподобалася йому, тож він додав мене до свого гарему. І тут почалися великі проблеми. Жодна з дружин та наложниць фараона не могла завагітніти. Почали вимагати пояснень від Аврама! Фараон був упевнений, що це все через мене. Хоча я йому дуже подобалась, він все ж відіслав нас геть.

Ми залишали Єгипет зі здобиччю. Фараон дав нам стада овець, худоби, верблюдів, а також своїх слуг. І ще пішла з нами Агар, донька однієї з багатьох наложниць фараона, разом зі своїми слугами. Незабаром вона стала для нас проблемою з великої літери.

Історія любить повторюватися. Цього разу цар Авимелех захотів мати мене у своєму гаремі. Я ще раз витримала це приниження, поки він сам не переконався, що Бог, Якому ми служимо, має для мене інші плани. Він позбувся нас швидше, ніж фараон. Надто багато часу я присвячувала на всі оті неважливі деталі.

Бог надав нам нові імена. Аврама назвав Авраамом, а мене Саррою. Тоді це не видавалося мені чимось важливим, але, напевне, воно було таким. Потім у нас з’явилися троє юнаків і назавжди змінили наше життя. Мені було дев’яносто років. Вони затрималися в нас на обід і принесли незвичайні новини. Коли я прибирала, то почула, що в розмові пролунало моє ім’я. Вони сказали, що в нас буде дитина. Я аж розсміялася! Я, дев’яносторічна, і мій старий сторічний чоловік! Чистий абсурд. Я не могла стриматися. Коли мені зробили зауваження, я заперечила і сказала, що не сміялася. А вони запевнили мене, що через рік о тій порі в нашому домі з’явиться немовля.

Авраам вже мав дитину від єгипетської невільниці Агар. Звичайно, я ревнувала. А хто б не ревнував? Мене дратувало, як він ставиться до тієї жінки та до її сина Ізмаїла. Ця неприязнь триває і досі. Араб та єврей ведуть тривалу суперечку про те, хто з них має більше право на Обіцяну землю. Я могла б про це говорити безконечно…

Що ж, врешті сталося! У віці дев’яносто років я стала матір’ю Ісаака. Чи ви знаєте, що його ім’я означає «Сміх учинив мені Господь»? Всі сміялися разом зі мною. Отака в мене була старість – із дитячими супчиками та пелюшками. Я запрошувала всіх гостей радіти разом з нами. З цієї історії можна зробити чудовий серіал, один з тих, які ви полюбляєте. Уявіть собі мене – дев’яносторічна мати, яка годує грудьми і міняє пелюшки. Я була щасливою, всміхненою мамусею. Якби тоді існувала Книга рекордів Гіннеса, то мене б записали як найстарішу маму в світі.

Траплялися моменти, коли я не сміялася. Особливо тоді, коли вигнала Агар та її нестерпного насмішкуватого сина. Вона заслужила на це! Але Бог прийшов до них з допомогою і врятував обох.

Я дожила до глибокої старости, до ста двадцяти семи років, переживши багато щасливих днів, наповнених сміхом та радістю. До речі, чи вам відомо, що я – єдина жінка, час смерті якої зазначений у Біблії? Непогано, правда? Я залишила сина і чоловіка, які про мене ніколи не забули, також вірю, що і решта світу про мене пам’ятає.

Чого нас вчить історія Сарри?

Напевно, найважливіша наука, яку нам залишила Сарра, така: не панікуймо, коли Божі обітниці не одразу сповнюються. Треба бути витривалим. Коли настане відповідний час, Бог сповнить Свої обітниці. І зробить це ліпше, ніж можемо зробити ми, покладаючись лише на свої сили. Подумаймо про смуток, біль і страждання, яких зазнав світ і продовжує зазнавати внаслідок вибору Сарри.

Навчімося від Сарри ще одного: сміх пом’якшує проблеми щоденного життя. Господи, допоможи нам більше Тобі довіряти й безмежно вірити!