Єва

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ З’ЇСТИ ЗАБОРОНЕНИЙ ПЛІД

Єва, Олександр Воронков

Як це – бути першою жінкою на землі й першою домогосподаркою? Можна лише здогадуватися. Історія не знає особи, яка була би більше винна, аніж Єва. Багато хто вважає, що якби Єва не повірила в брехню змія, то ми й досі жили б у раю. Однак я у цьому не впевнений.

Буття 2:21-25; 3:1-7,16-21; 4:1-26; 1 Послання до Тимофія 2:13-14.

Її погляд…

Я з’явилася на світі повністю сформована і зріла. Був у мене лише один недолік: Адам і я не народилися. Ми були створені, тому не маємо своєї історії. Це робить нас винятковими. Спочатку Бог створив Адама і сказав, що це було добре. Думаю, що коли Він планував створення наступної істоти, то подумав собі: «Це було добре, але Я можу зробити ще ліпше». І так з’явилася я – друге видання, делікатніша, гарніша. Треба було бачити вираз обличчя Адама, коли Бог подав йому мене… Це було кохання з першого погляду.

Напевно, вас цікавить, як виглядав наш дім. Це було найліпше володіння, яке будь-коли існувало на землі. Ми мали всі види дерев та фруктів, а краєвид довкола був надзвичайно чарівний. Цей сад справді створили руки Бога. Там панувала ідеальна температура. Та й тварини були тоді інші: дружні й дуже потішні. Адам придумав їм імена, це йому чудово вдалося. Для цього справді був потрібен розум та уява. Але він молодець. Хто ж інший міг би вигадати такі назви, як жираф, гіпопотам, слон, ара, лев, мавпа? Як вдало.

Який чудовий світ! Ми мали його лише для себе, зривали та їли соковиті фрукти, хрумкі горіхи й смаковиті овочі, пили воду з кришталево чистих джерел (адже тоді не було ресторанів). Що за життя! Хоча ми багато працювали в саду, наше життя було сповнене радістю. Бог часто провідував нас. Чого ще ми могли прагнути?

Була лише одна заборона. Росло там звичайне дерево, але які плоди були на ньому! Бог назвав його деревом пізнання добра і зла. Що таке зло? А добро? Тоді я не мала зеленого поняття про все це. Бог застеріг нас, що якщо ми з’їмо плід з цього дерева, то помремо. Я не могла збагнути цього.

Проте змій стверджував, що ми не помремо, а станемо такими, як Бог. Оце так! Стати могутнім, як Бог, мати можливість створювати нові речі й контролювати їх!

У нас був доступ до всього, крім того дерева, що росло посередині саду. Це була перша заборонена річ, з якою я зіткнулася: «Вам не можна їсти з цього дерева…». Це те саме, якби сказати дитині, що цукерки вона отримає щойно після обіду. Можливо, Бог саме так нас створив: ми завжди хочемо того, чого нам не можна. Якщо дерево могло нам зашкодити, то чому воно виглядало так гарно й спокусливо?

Так чи інакше, ми з Адамом були щасливі, раділи один одному, а також тішилися веселим товариством тварин і птахів. Страху не було, всі жили в злагоді та мирі. Однак це тривало недовго.

Усе трапилося одного звичайного дня, такого самого, як і всі інші. Адам чимось займався в іншій частину саду, а я була сама. Ходила собі садом і раптом побачила перед собою те особливе дерево. Я зупинилася і почала розглядати його з безпечної відстані. І тоді з’явився змій. Здогадуюся, що ви не любите зміїв, але повірте мені, що тоді своєю красою він перевершив усі можливі створіння. А цей змій був ще й особливий. Він почав зі мною розмовляти. Розмовляти з ним, скажу я вам, було надзвичайно цікаво.

– Бог справді сказав вам, що ви не можете їсти плодів цього дерева? – запитав змій.

Я задумалася.

– Бог сказав, – відповіла я, – що ми можемо їсти плоди з усіх дерев, крім оцього, бо коли торкнемося цього дерева, то помремо.

Я не знала, що це таке «померти». Це слово звучало для мене таємничо.

– Ви точно не помрете, – запевнив мене змій. – Бог від вас щось приховує. Він знає, що коли ви з’їсте плід із цього дерева, то будете такі, як Він, бо дізнаєтеся, чим є добро і зло.

Мені видавалося, що ця розмова тривала лише кілька хвилин. А насправді ми розмовляли про це дерево впродовж кількох днів. Кожного разу, коли я зустрічала змія, плоди дерева пізнання виглядали щораз апетитніше.

Врешті-решт настав той день, коли я несміливо простягла руку за плодом, лише одним маленьким плодом. Я взяла його в долоні. Нічого не трапилося, але… Він виглядав настільки спокусливо, як ніколи раніше. Якийсь час я тримала його в долонях, торкалася і відчувала чудовий аромат. Тоді обережно піднесла його до вуст і відкусила. Він був сипкий та хрумкий. Я відкусила шматок, і цівка ароматного соку потекла по моїх пальцях. Цей плід смакував ліпше від всього, що я коли-небудь їла. Вже через мить від нього нічого не залишилося. Я зірвала ще один плід, а потім ще і ще, поки не наїлася досита. Я й далі почувалася чудово, й не відбувалося нічого, що могла б назвати вмиранням. Поки що не відбувалося…

Я нарвала ще плодів і побігла до Адама. Легко переконала його, що їх можна спокійно їсти, оскільки я вже спробувала і нічого не трапилося. Коли він взяв з моїх долонь плід, то виглядав так, ніби хоче зробити мені приємне. А потім з’їв плід.

Усе почало відбуватися поступово. Ми поглянули один на одного і зрозуміли, що ми голі. До цього моменту не відчували сорому. Ми були невинні. Тепер усвідомили, що ми голі і що з цим треба щось робити.

У той момент збагнули, що треба сховатися від Бога, який кожного дня прогулювався садом. Ми почули Його голос: «Де ви?». Тільки як можна сховатися від Бога?

Що ми зробили? Що я зробила? Щоб прикрити нашу наготу, Бог придумав нам одяг. Правду кажучи, фігове листя, яке Він використав, дуже шорстке. Ми заплатили за свою провину. Змій був проклятий і до сьогодні повзає на животі. До мене Бог промовив: «Ти народжуватимеш у болях і тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою». А моєму дорогому чоловікові, якого я спокусила, Бог сказав так: «Нехай буде проклята земля через тебе, а ти в поті чола здобуватимеш поживу у всі дні твого життя, і всі люди поділятимуть твою долю».

Цього дня я стала дружиною Адама, оселилася в південно-східній частині Азії. «Благословенний Рай» перетворився у «Втрачений Рай». Назавжди.

Я страшенно про це шкодую, бо знищила своє життя і, можливо, також твоє. Ми намагалися казати один одному: «Це не твоя провина». Однак жодних змін не було. Адам сказав, що це все сталося через мене. Я ж стверджувала, що це через змія. А змій до сьогодні звинувачує всіх і все.

Після цих подій у саду почалося життя, наповнене смутком та болем. Ангели безцеремонно вигнали нас із Раю. На новій землі Адам працював від світанку до ночі й справді страшенно пітнів. Ви повинні побачити ті гори прання і мене без сучасної пральної машини! Я почала народжувати дітей у страшенних болях, а ніде поблизу не було лікарні, яка запропонувала б знеболення.

Наші перші сини були розчаруванням. Саме мій син скоїв перше вбивство. Жертвою був його рідний брат. Я думала, що після вигнання з Раю наш смуток вже не може бути більшим, але він виявився нічим порівняно зі стражданням після цього жахливого злочину. Я була готова почати все заново. На щастя, Бог вислухав мої молитви.

Народився Сиф, який дав мені надію і допоміг перемогти смуток. Він був новим початком нашої родини. Став батьком покоління людей, які намагалися жити так, як Бог хотів, щоб ми жили зі самого початку.

Моя родина подібна до багатьох інших, які з’явилися після нас. У нас були ліпші й гірші часи. Я до кінця життя сумувала за щастям Едему. Мені прикро через те, що я зіпсувала Божу модель людства. Знаєте, може, я й була першою, яка захотіла зіпсувати собі життя, але, безумовно, не останньою. І я вдячна Богові, що Він дав мені другий шанс.

Чого нас вчить історія Єви?

Коли ми згрішимо, пам’ятаймо, що для нас також є надія та допомога. Єва отримала другий шанс, і ми також можемо це пережити. Достатньо зізнатися в поразці й просити люблячого Бога, щоб Він допоміг нам почати все заново. Найважливіше – знову стати на ноги після гріхопадіння. Можливо, ми провалили тест, але кінцевий іспит ще чекає на нас.

З Божою допомогою криза в родині Єви дала їй змогу розпочати новий розділ життя. Як і багато інших матерів у розпачі, яких торкнулася особиста трагедія, Єва навчилася шукати в Бога допомоги, потіхи та відповіді. Її смуток після смерті Авеля, улюбленого сина, і втрата надії на виправлення непокірного Каїна завдавали їй невимовного страждання. Незважаючи на це, вона зрозуміла, що Бог не лише справедливий, а й дає другий шанс.