Лія

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ ЗДОБУТИ ЛЮБОВ ЧОЛОВІКА

Зустріч Якова та Ісава, Франческо Хайес

Лія, Франческо Хайес

Мені завжди було шкода цю дівчину. Однак історія Якова та його двох дружин дуже інтригуюча. Біблія не переливає з пустого в порожнє, порівнюючи її з молодшою сестрою: «У Лавана ж було дві дочки… Лія була слабка на очі, а Рахиль була красива станом і красива лицем… Яків полюбив Рахиль» (Буття 29:16-18). Цей текст про слабкі очі просто жорстокий. Чи ви хотіли б усе життя провести в тіні молодшої сестри, щоб вас усі вважали пострахом?

Мені цікаво, от коли б це Лія прийшла до криниці, чи Яків залишився б у Лавана? Оскільки Яків був сином Ревекки, то був кузеном і Лії. Це цікава історія, тому дозвольмо Лії розповісти її.

Буття 29-35; Руф 4:11.

Її погляд…

Мені ваша жалість не потрібна. Прошу, спробуйте подивитися не лише на те, що зовні. Я знаю, що ніколи не була неймовірною красунею. Мої близькі, сусіди й всі діти в школі постійно мені про це нагадували: «Дивіться, дивіться, іде косоока Лія!», «Ви бачили яка вона коса?», «Можливо, краса і є поверхова, зате бридота сягає аж до кісток!», «З таким обличчям їй можна верблюдів лякати!». Я намагалася не звертати уваги на ці дурні жарти. Дозвольте вас запевнити, що перед смертю я таки впоралася з цією проблемою. Коли в моєму житті з’явився Яків (а радше в житті моєї сестри), він був наївним, закоханим хлопцем. До кінця моїх днів я задумувалася: якби він спочатку поцілував мене, то чи кохав би більше, ніж Рахилю? Я ніколи про це не запитувала. Боялася відповіді.

Я буду щирою настільки, наскільки це може лише сестра. Рахиль була класичною східною красунею: чудова шкіра, ідеально білі зуби й чудове тіло. Хлопці не могли від неї очей відвести. На мене зиркали хіба що випадково, а її поїдали поглядом. Куди б ми не йшли разом, я дозволяла їй говорити. Це вона торгувалася на базарі. І робила це чудово. Вона тріпотіла довгими віями, а чоловіки втрачали голови й падали їй до ніг. Це я навчила її всього цього. Я опікувалася нею, коли вона була малою, ми проводили разом багато часу.

Ви вже читали історію Рахилі, тож я не буду повторюватися. Ви вже знаєте майже все, крім того, як це виглядало з мого боку. Яків настільки закохався, що аж голову втратив через це кохання. Зрештою, як і всі хлопці в околиці. До мене ані він, ані жоден інший навіть не усміхнувся. Як у такій ситуації я мала знайти чоловіка?

Тато домовився з Яковом, що віддасть йому Рахиль, якщо той працюватиме в нас сім років. Так, ніби Рахиль була на продаж! Я спостерігала за ними, за їхніми романтичними планами. Однак я знала щось, про що вони не мали зеленого поняття. Багато років тому тато пообіцяв мені: «Люба, ти вийдеш заміж першою, раніше за твою красуню-сестру». Я вірила батькові. Але Рахилі нічого не казала, ні Якову. Це мала бути несподіванка.

Сім років минули швидко. Настав день шлюбу. Це була одна з нудних східних церемоній, після яких учта тривала цілий тиждень – і день, і ніч. Врешті настала шлюбна ніч. Тато сказав Рахилі:

– Ця ніч належить Лії. Ти знаєш наші звичаї. Тобі відомо, що молодша донька не може вийти заміж першою. Ти допоможеш нам це організувати. Ти переодягнеш свою сестру, щоб вона виглядала так, як ти, і щоб пахнула так, як ти. Вона займе твоє місце.

Це було неважко, бо ми подібно розмовляли і були подібної статури. Уже стемніло. Я була закутана з ніг до голови. Ми склали шлюбну присягу і відразу пішли до подружнього намету. Яків був чудовий у цю ніч! Такий пристрасний. Він дав мені усю любов, яку тримав у собі впродовж семи довгих років. Дівчата, я вам передати не можу, як сильно я його кохала! Що це була за ніч… Я її ніколи не забуду. Він був моїм першим чоловіком, а я – його першою жінкою. Але насамперед я була його першою дружиною і ніколи не дозволила Рахилі забути про це. Нарешті ми заснули. Втомлені.

Коли промені вранішнього сонця зазирнули до намету, Яків прокинувся і знову хотів кохатися. Тоді він побачив, що біля нього не Рахиль, а я. Треба було бачити його обличчя. Вибухова мішанина гніву, здивування й недовіри. Я в житті не бачила когось настільки розгніваного. Він втратив над собою контроль. Я думала, що він мене вб’є. Яків жахливо висварив мене за це ошуканство. Вискочив з ліжка, швидко одягнувся і вибіг з намету, ніби шалений. Побіг шукати тата, який, звісно ж, вже був готовий до зустрічі.

Я пішла за ним, тримаючись на безпечній відстані. Тато, цілком спокійний, сидів біля входу до свого намету, попивав вранішній чай і курив кальян. Привітався з Яковом, на його обличчі була посмішка:

– Якове! Ти прийшов до мене відразу після шлюбної ночі? Що трапилося? Чим я можу тобі допомогти, сину мій? Сідай і випий зі мною чаю.

Яків був настільки злий, що не міг знайти відповідних слів. Гнів у ньому аж кипів. Врешті він вигукнув:

– Чому ти зі мною так повівся? Я з власної волі працював для тебе впродовж семи років взамін за Рахиль, а ти дав мені Лію. Чому ти мене ошукав?

Мені було шкода Якова.

Тато дивився на нього обличчям гравця в покер, який тримає в руці найліпші карти. А потім відповів:

– Сядь, Якове, і випий чаю. Розумієш, справа є такою. Я знаю, що там, звідки ти походиш, панують інші звичаї. Але в нас молодша донька не виходить заміж першою. Тож втішайся дружиною. Вона добра коханка, як ти вважаєш?

Яків онімів від здивування. Ні, він про це не знав, його ніхто не попередив. Він був закоханий і легковірний. І не усвідомлював, з ким має справу.

А батько ще не завершив:

– Рівно через тиждень ми відсвяткуємо наступне весілля, ти одружишся з Рахиллю.

Яків не сподівався, що і цього разу мій хитрий батько його знову ошукає.

Дядько Лаван підсунувся ближче до небожа:

– Я віддам тобі Рахиль, але ти маєш мені пообіцяти, що будеш для нас працювати наступні сім років.

Цього разу він справді продавав Рахиль. Саме так і виглядає славнозвісний східний торг. Яків так сильно кохав, що одразу погодився. Вони потиснули руки, після чого Яків покликав мене і ми повернулися до намету.

Упродовж наступних семи днів я мала його лише для себе. Правду кажучи, це єдиний такий час, аж до смерті Рахилі, коли Яків був лише моїм. Я добре це використала і, згідно з моїм планом, завагітніла. Я впевнена, що це трапилося в нашу першу шлюбну ніч. Рувим, наш первородний син, був моїм улюбленцем. Я думала, що тепер Яків полюбить мене більше, ніж мою сестру. Але цього не трапилося. Звісно, він любив Рувима, але в глибині душі я відчувала, що він волів би мати цю дитину з Рахиллю.

Вам варто знати, що для єврейської жінки найбільше життєве досягнення – це народити чоловікові сина. Бо сини мали більшу цінність, адже були потрібні під час роботи в полі, ведення сімейних справ та бізнесу. Бездітність була ганьбою.

Я не могла стриматися і докучала сестрі, вихваляючись трьома синами.

Рахиль та Яків одружилися рівно через тиждень і наступні сім днів святкували. Дві дружини й дві шлюбні ночі впродовж двох тижнів! Повірте, мені це подобалося. Яків аж танцював від щастя і постійно усміхався. Я знала, що він ніколи не покохає мене так, як кохав Рахиль. А що ви вибрали б: бездітність та любов чоловіка, чи кілька дітей (а їх було семеро) та байдужість? Яка іронія! Можете собі уявити, як виглядало наше життя. Кожного вечора виникало запитання: з ким із нас він буде спати? Розумієте, Рахиль ніколи не була люб’язною. Ні, я погано висловилася. Для Якова вона намагалася бути доброю, але для мене і моїх дітей… Як на мене, вона була самолюбна, ущиплива, вимоглива і завжди невдоволена. І ще одне: вона була підступною і брехливою ошуканкою. Не постійно, але завжди в тих випадках, коли мала з цього якусь користь.

А життя поволі минало. Я була постійно зайнята турботою про дітей, адже народила чотирьох хлопчиків, одного за одним. Рахиль аж зеленіла від заздрощів. Щоб не відставати, вона змусила Якова переспати зі своєю невільницею. Та завагітніла і народила Рахиль двох синів, теж одного за одним.

Тепер Рахиль постійно повторювала: «Ми квиті… Це я виграла, бо я спритніша». Щоб відімститися, я подарувала Якову свою невільницю Зелфу, яка також народила йому двох синів. А потім ще і я народила двох. І отак у нас вдома з’явилося десять хлопців. А я знову завагітніла і цього разу народила дівчинку. Діну.

Тоді навіть мені було жаль Рахилі. У мене було стільки дітей! І мій чоловік любив мене за це, хоч не настільки, як я його. Я була плідною, Бог змилосердився наді мною і дітьми винагородив мені нелюбов чоловіка. Зате дітлахи справді мене любили. Я була супермама!

З часом навіть я почала молитися про те, щоб Рахиль народила бодай одну дитину. І так сталося! На світ з’явився малий Йосиф. Яків ставився до нього так, як до первородного, ігноруючи моїх хлопців. Він розпещував його до неможливості. Треба було бачити, як він одягав сина, все з найліпших тканин. Яків навіть віддав йому кольоровий плащ, який мав отримати мій Рувим. Завжди було чути тільки Йосиф і Йосиф, він був первородним в очах Рахилі та Якова. Мені аж недобре від цього робилося.

Це не були найліпші виховні методи. Цей дітвак швидко став нестерпним. «Розпещений» – це не те слово. Я відчувала, що він врешті-решт потрапить в якісь клопоти. Однак Яків навіть не хотів про це чути.

Тоді Рахиль знову завагітніла, але їхнє щастя швидко закінчилося. Вона померла під час пологів. Уявіть собі, що колись вона кричала до Якова: «Дай мені дитину, бо я вмру!». І померла під час пологів. Її останні слова були сумні, зворушливі й пророчі. Вона назвала дитину Беноні, тобто «син мого страждання». Яків ніжно пригортав дитя до себе і назвав хлопчика Веніаміном.

Ми поховали її при дорозі до Ефрафи, міста яке ви знаєте під назвою Вифлеєм. Яків поставив на її гробі великий камінь. Я задумувалася, як він позначив би мій гріб. Ми поховали Рахиль, але не пам’ять про неї. У мого чоловіка було розбите серце. Він постійно плакав, бо смерть Рахилі була як грім із ясного неба. Бідний малий Йосиф із синяками під очима ходив ніби привид. Однак врешті він дозволив, щоб я про нього турбувалася і визнав мене своєю мамою. Упродовж багатьох годин я обнімала його, співала для нього і ніжно розмовляла. Аж поки він знову не почав сміятися. Зовсім по-іншому поводився Веніамін. Йому було потрібне материнське молоко. Я не могла для нього нічого зробити. На щастя, одна з наших служниць саме народила дитину й змогла вигодувати також Веніаміна. Однак це я була його мамою. Це чудово – мати малюків!

От тільки розрадити Якова мені аж ніяк не вдавалося. Йому аж очі запалися від постійного плачу. Я була вже немолодою, тож не могла дати йому більше дітей, але з часом він знову почав шукати втішання в моїх обіймах. Ми впоралися з цим смутком, і життя знову було кольорове. Ми разом постаріли, вдвох було нам добре.

Ми знову переїхали. Цього разу до Магдал-Едер. Але через деякий час повернулися в родинні краї Якова. Яків та Ісав пробачили один одному і виправили помилки минулого. Були щасливі, бо могли провести зі своїм батьком Ісааком останні роки його життя. Ісаак був справді старий, він дожив аж до ста вісімдесяти років! Він був чудовим дідусем для наших дітей. Життя у великій родині, де є кілька поколінь, додавало нам сили. Яків та Ісав мали честь поховати свого батька, життя якого було не лише довге, а й багате.

На цьому наша історія не завершується. Коли в нашому краї запанував голод, ми вирушили до Єгипту. Але це вже зовсім інша історія, основним персонажем якої є Йосиф. Я примирилася зі собою, своїм чоловіком і померлою сестрою. Загалом це був добрий період у моєму житті.

Згодом Яків заявив, що хоче, аби його поховали в Ізраїлі. Він чітко дав хлопцям зрозуміти, що хоче знайти вічний спочинок біля своїх предків: Авраама і Сарри, Ісаака і Ревекки. У гробі, де (о, іронія долі!) поховали й мене, невродливу дружину. Він захотів спочити поряд зі мною, не поряд з дружиною, яку любив і кохав, а поряд зі мною, тією, яка була біля нього до кінця його днів. Спочити біля дружини «зі слабкими очима», яка насправді стала коханням його життя і матір’ю його дітей. Це дивовижно, якими шляхами веде нас життя.

Чого нас вчить історія Лії?

Життя не для всіх буває легким. Можливо, дехто з нас виростав біля братів-сестер, які всю увагу оточення зосереджували на собі. Якщо так, то знайдете розраду в Книзі Буття 29:31: «Господь Бог побачив, що Лія була нелюбою». Хоча Бог однаково любить усі Свої створіння, варто знати, що в момент болю, відкинення та розпачу Він обдаровує нас особливою увагою. Не падаймо духом! Бог нас бачить, Бог нас любить, Його турбує те, що з нами відбувається.

Життя закінчується щойно з останнім подихом. Саме життя Лії, а не її обраної сестри, мало щасливе закінчення. Врешті-решт, це Лія мала найбільший вплив на життя дітей, не лише своїх, а й сестриних.