Раав

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ ЗМІНИТИ СВОЄ ЖИТТЯ

Раав рятує розвідників, Юліус фон Каролсфельд

Події в цій розповіді відбуваються в Єрихоні – місті, яке, цілком можливо, є найстарішим у світі. Його заснували задовго до того, як Мойсей вивів ізраїльтян з єгипетської неволі. Це місто вважали воротами до Ханаану. За міською брамою був будинок тілесних утіх, де одна молода дама забавляла мандруючих купців. Її звали Раав.

Мойсей помер, а Ісус Навин був готовий ввести ізраїльтян, які вже сорок років блукали пустелею, до Обіцяної землі. Щоб увійти до Ханаану, треба було здобути Єрихон. Ісус Навин, здібний стратег, вислав до міста двох шпигунів, які мали зорієнтуватися в ситуації. І саме тут починається наша історія.

Книга Ісуса Навина 2:1-21; 6:21-24; Євангеліє від Матвія 1:5; Послання до Євреїв 11:31; Послання апостола Якова 2:25.

Її погляд…

Я знаю, що ви собі думаєте, коли чуєте моє ім’я: «Раав була проституткою, звичайною повією. Як її історія потрапила до Біблії?». Хіба ні? Немає причин хвилюватися. Я займалася найдавнішою у світі професією, але за моїх часів це був добрий спосіб, щоб забезпечити собі належне життя. Як я могла цим займатися? Як я взагалі стала проституткою? Відповідь дуже проста. У мене було тяжке дитинство, і я була змушена залишити дім настільки швидко, наскільки це було можливо. Як я мала заробляти на своє утримання? Мені спало на думку єдине рішення – продавати своє тіло тому, хто дасть найбільше. Так я й зробила.

Я знала, як поводитися з грошима. Я заощаджувала й інвестувала. І вже незабаром могла дозволити собі купити власний дім. Розташування було ідеальне: відразу за головною брамою, біля мурів. У мурі було вікно, яке часто ставало в пригоді, коли клієнт раптово мусів втікати. Я допомагала в цих смішних маневрах, спускаючи вниз плетену драбину. Цей аварійний вихід врятував не одне подружжя. Я не хотіла виходити заміж, бо не довіряла жодному чоловікові настільки, щоб ставати його дружиною. Згодом я змінила свою думку.

Все змінилося, коли одного дня до мене постукали двоє чоловіків. Я швидко впустила їх усередину. Вони були спотілі й задихані, як після тривалого бігу. Незнайомці часто з’являлися в моїх дверях, тож я зовсім не здивувалася. Виглядало на те, що вони у відчаї і їм потрібна допомога. Чи виглядали вони небезпечними? Ні. Коли вони трохи віддихалися, почали ставити мені різні запитання щодо міста: наскільки в нас велика армія, наскільки товсті оборонні мури, коли закривають міську браму тощо. Це мене насторожило. Один з них назвався Салмоном. Він був дуже симпатичним і мав у собі якусь родзинку. Врешті він зізнався, що вони – шпигуни ізраїльської армії і змушені переховуватися. А хіба можна знайти ліпшу схованку, ніж бордель, через який вдень і вночі проходять найрізноманітніші чоловіки?

Коли пролунали слова «ізраїльська армія», я відразу і без вагань запитала:

– То ви пройшли сухим дном Червоного моря й втопили цілу армію фараона?! Це ви обікрали Єгипет! А недавно ви перемогли двох аморейських царів! Правда ж?

Вони підтвердили, що це все правда. Додали, що розбили табір на другому березі Йордану і готові розпочати атаку на місто. Я чула цю історію з вуст мандрівних клієнтів. Такі чоловіки водночас інтригували й захоплювали мене. Вони часто розважали мене розповідями про Бога, Який був могутніший, ніж інші божества. Я хотіла пізнати цього Бога. Тож сказала:

– Ходіть зі мною на дах. Я сховаю вас під стеблами льону, які якраз сушаться.

Ми пішли на дах, і я прикрила їх льоном. Поплескала Салмона по щоці, підморгнула йому й додала:

– Я не дозволю, щоб бодай волосина впала з твоєї голови. Довірся мені.

Знаєте, як швидко поширюються плітки? Цар швидко дізнався, що в моєму домі гостюють шпигуни. Я знала, що спокійно в мене в домі буде недовго. І от незабаром у мої двері постукали. Відчинила, подбавши про те, щоб гість бачив значну частину моєї оголеної ноги, й запитала:

– Чим я можу вам допомогти, шановні панове?

Спочатку вони міряли мене поглядом з голови до ніг, аж врешті один з них буркнув:

– Нам відомо, що в тебе тут є шпигуни. Видай нам їх!

Я усміхнулася й зізналася:

– Так, вони були тут, але пішли звідси незадовго до того, як закрили міську браму. Мені невідомо, куди вони пішли.

Це була найсміливіша брехня, яка коли-небудь виходила з моїх уст. Але вони повірили.

Сіли на своїх мулів і рушили в погоню.

А я відразу побігла нагору:

– Хлопці, вам треба збиратися. Вас переслідують, але якщо ви втечете в гори й залишитеся там упродовж трьох днів, то зможете безпечно повернутися до своїх.

Коли перевіреним способом я спускала їх на землю, то попросила про милосердя для себе та своєї родини. Я запевняла їх, що ми всі тремтимо від страху перед їхнім Богом. Салмон відповів:

– Гаразд, домовилися. Даємо тобі слово. Ми збережемо вам життя за однієї умови.

– Якої?

– Уся твоя родина має бути тут, у цьому будинку, коли ми будемо здобувати місто. Ти повісиш у вікні червону мотузку, і наша армія не завдасть вам кривди.

Я почула полегшення. Швидко спустила їх на землю і відправила в дорогу. Я задумувалася, чи ще колись побачу цього Салмона. Він справді був винятковий.

Упродовж чотирьох днів ізраїльтяни перейшли Йордан. Річка була повноводною, але вони перейшли по сухому дні, так само як сорок років тому пройшли через Червоне море. Це виглядало так, ніби на річці утворилася невидима дамба й стримувала наплив води з обох боків. Люди купували квитки, щоб зі захисних мурів подивитися на цей перехід. Ми не могли в це повірити. Неймовірний страх охопив усе місто. Що буде з нами?

Ізраїльтяни розбили табір у Галгал, у передмісті Єрихону. Ми могли спостерігати за ними. Ця армія налічувала 40 тисяч воїнів! Ми з тривогою дивилися, як вони святкують і прославляють свого Бога. Наші урядовці аж тряслися зі страху й робили все, що було в їхніх силах, намагаючись вберегти місто від атаки. Нас захищали подвійні мури, настільки товсті, що по них можна було проїхати колісницею. Потім був вільний простір і ще один мур. Мій дім стояв між тими двома стінами. Я задумувалася над тим, як вони збираються подолати такі укріплення.

Те, що трапилося згодом, було дивовижно. Якось вранці ціле військо промарширувало довкола міста. Ніхто не промовив ані слова, ніхто не віддавав жодних команд. Вони марширували в цілковитій тиші. Ми зібралися на мурах, щоб побачити, що відбувається. Військо обійшло місто і повернулося в табір. Наступного дня вони зробили те саме. Навіщо? Ми були страшенно налякані. А ізраїльське військо повторювало цей ритуал упродовж шести наступних днів.

А сьомого дня на світанку вони почали оточувати місто. Пройшли маршем вздовж мурів, як робили це кожного дня. Але цього разу не завершилося лише одним колом. Вони обійшли місто сім разів і зупинилися. Потім їхні священики почали грати на трубах, а Ісус Навин видав наказ, який почули всі ми:

– Крикнімо! Бо це місто наше!

І почали дути в труби. А через якусь мить пролунав військовий вигук, якого ніколи раніше ми не чули – неймовірно гучний та потужний. Мури міста розпалися, в один момент вбивши сотні людей. Воїни просто пройшли через них і почали вбивати, палити, красти. Мій будинок – єдине, що врятувалося. За все своє життя я нічого не боялася так сильно, як цього дня. Незважаючи на це, я все ж сподівалася, що ми врятуємося. А тим часом військо демонструвало всю свою нищівну силу. Вони закликали свого Бога, а Він їм відповів.

Через який час я почула вигук:

– Раав, люба, ми вже є!

Я відчинила двері і побачила Салмона та його друга. Кинулася їм в обійми, плачучи й сміючись одночасно. Вдалося! Нам вдалося! Вони вивели нас із міста. Ми йшли до спеціального намету, який стояв над берегами Йордану. Салмон увесь час тримав мене за руку і радісно дивився на мене. Коли я дивилася в його проникливі очі, то думала: «Це чоловік, з яким я могла б провести решту життя. Він був би чудовим батьком для моїх дітей».

Ми оглянулися: з міста залишилося лише згарище, а вогонь продовжував знищувати залишки. Переможна армія виносила награбоване. Мені було водночас сумно і легко на душі. Ми відчували, що це історичний момент. Салмон обняв і поцілував мене. Сказав, що мусить повернутися на пост, але обіцяв прийти до мене увечері.

Тієї ночі він освідчився мені. Я навернулася і почала поклонятися Богові Авраама, Ісаака і Якова – Богові Салмона. Коли все стихло, ми одружилися. Це було щось, чого я не мала наміру ніколи робити. Салмон запевнював мене, що Бог пробачив мені моє минуле і він також мені все вибачає. Мої батьки, сестри та брати повірили в їхнього могутнього Бога.

Впродовж одного дня наше життя змінилося до непізнаваності.

Я шалено закохалася в Салмона, а потім народила від нього нашого першого сина. Ми назвали його Вооз, що означає «справжній переможець».

Салмон був принцом, моїм принцом із казки. Завдяки його магічному поцілунку я народилася до нового життя. Він походив з однієї із найважливіших родин із племені Юди.

Моя історія ліпша, ніж казка про Попелюшку, бо я з проститутки стала принцесою. Ця історія має чудове закінчення. Але розповість її хтось інший, бо вона довга, тривала багато поколінь.

* * *

Минуть роки і євангеліст Матфей напише: «Салмон породив Вооза від Рахави; Вооз породив Овида від Руфи; Овид породив Єссея; Єссей породив Давида царя». І далі: «Яків породив Йосифа, чоловіка Марії, від Якої народився Ісус, названий Христом» (Мф. 1:5,6,16).

Чого нас вчить історія Раав?

Хоча нам й нічого не відомо про походження Раав, зате ми знаємо закінчення цієї історії. Вона має чудове продовження завдяки любові Бога, Який у Своїх великих планах послуговується тими, ким хоче, часто також тими, кого оточуючі вважають негідними. Саме так діє Його любов. Бог обдарував відкупленням усіх людей, незалежно від походження. Господь хоче здійснювати великі діла через людей, які готові Його прийняти, людей, яких, цілком можливо, ніхто інший знати не хоче. Це незвичайно, що проститутка Раав опинилася в гроні предків нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа.