Дружина Лота

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ ЗАСПОКОЇТИ СВОЮ ЦІКАВІСТЬ

Втеча Лота, Ігор Мущенко

Історія цієї жінки нерозривно пов’язана з долею її чоловіка Лота (небожа Авраама), а також Авраама. Ці двоє поділили свій маєток і землю. Лот мав обирати перший. Він поставив свої численні намети неподалік Содому. Цей чоловік був дуже багатий. Також через це він потрапив до неволі. На допомогу йому вирушив Авраам разом зі своєю армією і звільнив Лота та його жінок. Ми не знаємо точно, ким були ті жінки, але, правдоподібно, йдеться про дружину Лота, його доньок та служниць. Після цих подій Лот оселився в околицях цього міста.

Усі відомості про дружину Лота ми черпаємо з кільканадцяти речень у Старому Завіті та кількох у Новому. Ісус згадує про неї, щоб заповісти кару, яка має упасти на все людство. В історії дружини Лота є чимало білих плям. Однак ті кільканадцять речень, які про неї написані, є багатим матеріалом, який дає змогу заповнити ці прогалини.

Буття 18:16 – 19:29; Євангеліє від Луки 17:28-33; 2 Послання апостола Петра 2:6-9.

Її погляд…

Я – одна з тих безіменних жінок, про яких у Біблії погана слава. Я народилася і виховалася в Содомі, у багатій родині, яка мені ніколи й ні в чому не відмовляла. У Содомі й Гоморрі, містах-близнюках стародавнього світу, все, що робилося, робилося без поміркованості. Ми були залежні від швидкого життя, матеріальних речей і тілесних прагнень. Ми жили в гонитві за приємностями, а зіпсованість міста постійно зростала. Наше місто було містом розваг! Важко описати словами поганські свята: публічні роздягання, нестримні сексуальні оргії, суцільна розпуста. В історії світу не було ще такого місця на землі, де жилося б настільки безтурботно! У нас не було нічого забороненого. Моралісти давно вимерли. Подружжя і родина не мали найменшого значення. Кровозмішання процвітало. Гомосексуальні зв’язки були поширені, а бісексуалізм вважався нормою. Отаким було моє місто. Я отримувала приємність від усіх відчуттів, які дарувало це місто.

Одного дня я помітила в нашій околиці когось нового. Він був симпатичний, міцної статури і виглядав як чоловік із вищих сфер. Він привів свої отари й розбив табір біля нашого міста. А його табір, варто вам знати, був нічогенький. Він привертав увагу людей. Тож із цікавості я вирішила прослизнути туди й роздивитися все зблизька. А от і він: високий, симпатичний… і багатий! Говорили, що в нього багатий дядько. Але відчувалося, що цей чоловік теж не бідняк.

Можна було зауважити, що він любить гарні речі. Він носив дорогий одяг, шитий спеціально для нього. З’явився, коли я роздивлялася його верблюдів, і дивився на мене, заклавши руки. Я відчула його присутність. Швидко обернулася і – на моє велике здивування – почала з ним фліртувати. Це його заінтригувало. І між нами, як то кажуть, заіскрило. Ви ж розумієте, про що я?

– Хочеш прокататися? – запитав він.

Чи я хотіла? Я мала бути обережною, щоб не переступити межу, адже хотіла вдавати недоступну, щоб і він трохи розважився.

– Можливо, – відповіла я.

– Котрий тобі подобається?

– Не має значення. Ти обери. Здивуй мене.

– Гаразд. Як тобі оцей?

– Може бути.

Він, як справжній джентльмен, допоміг мені сісти на верблюда. Хоча, мушу вам сказати, що тримав він мою руку довше, ніж випадало. На верблюді, якого він вибрав, було подвійне сідло, тож він сів переді мною. І ми рушили. Це була чудова прогулянка! Вітер у волоссі, верблюд, що мчить, а мої руки обнімають його за пояс. Не минуло багато часу, як Лот освідчився. Ми одружилися.

Ми не могли жити в таких умовах. Тож я порушила цю тему під час медового місяця.

– Коханий, я ніколи не жила в наметі… Не йдеться про те, що тут погано, але таке житло добре для неодруженого чоловіка. Нам потрібне щось надійніше. Може ми б оселилися в кам’яному будинку, де з вікон видно місто? У мене є кілька цікавих ідей, я знаю фахового архітектора та кількох будівельників… Що ти про це думаєш?

На щастя, Лот на це погодився. І вже невдовзі про наш дім говорило все місто. Це була велика резиденція. Але я знала, що це лише тимчасовий варіант. Лот навіть не підозрював, що я хотіла знову повернутися до міста.

Через кілька років, використовуючи свої знайомства, я знайшла купця, і він зробив пропозицію, від якої не зміг би відмовитися жоден єврейський бізнесмен. Ми продали наш перший дім і збудували наступний, по-справжньому царський, на найліпшій вулиці, у найпрестижнішому районі міста. Мій Лот швидко вчився. Я подбала про те, щоб він познайомився з потрібними людьми. Мушу визнати, що ми тринькали гроші наліво і направо, але Лот заробляв їх більше, ніж я могла витратити.

Мій наступний крок – це була участь Лота у виборах. Це я мала спланувати його виборчу кампанію. Чого не зробиш заради грошей? І ми купили чимало голосів. Першим етапом була рада міста. Через два роки Лот взяв участь у виборах на бургомістра і переміг, здобувши переважну більшість голосів. Якби я мала більше часу, то могла б зробити його царем Содоми. Я задовольнилася другим місцем. Я була кимсь більшим, ніж просто дружиною Лота. Я була дружиною бургомістра, першою леді в місті. Ми були дружною командою. Від цього часу Лот засідав у головній брамі міста, де розташувалася урядова садиба.

Все наше життя значно змінилося відтоді, як нас відвідали двоє елегантних і достойних незнайомців. Лот відразу їх помітив і визнав, що вони дуже важливі. Він наполягав, щоб ці чоловіки залишилися в нас ночувати.

Вони справили на мене неабияке враження. Було в них щось незвичайне. Я не знала, в чому це виявлялося, але від них променіла якась сила і рішучість. Поза сумнівом, це були люди, з якими не варто жартувати.

А тепер я скажу щось, що повинні запам’ятати всі дружини XXI століття. Зробіть собі ксерокопію з цих слів і покажіть зблизька своєму благовірному, коли наступного разу він приведе зі собою незваних гостей. Ось ці слова: «Він зробив їм частування і спік прісні хліби». Що ви на це? Щоб було вірогідніше, подам вам місце, де ви знайдете ці слова: Бут. 19:3. Але, здається, я відійшла від теми. Повернімося до моєї історії.

Коли ми з’їли вечерю, то почули тривожні голоси. Галас посилювався. Врешті-решт Лот вийшов на вулицю. Крики уже було чути в домі. Від цього не слід було чекати нічого доброго. Чоловіки з міста почали вимагати, щоб Лот віддав їм наших гостей. Вони хотіли з ними розважитися. Знаю, це огидно. Цього вечора мені було страшенно соромно через звичаї, які панують у Содомі.

Я майже забула вам розповісти. У нас із Лотом було п’ять доньок, три з них вже були заміжні, а дві – заручені й жили з нами. Всі вибрали собі чудових чоловіків. А Лот зробив щось, чого я йому ніколи не пробачила. Він запропонував цій розгульній орді наших невинних доньок, щоб вони зробили з ними, що заманеться. Ви можете собі це уявити? Я думала, що Лот проти таких справ, бо він стверджував, що й досі вірить у свого святого Бога. Я була страшенно розлючена й обурена.

Однак пропозиція Лота не заспокоїла натовп. Коли він з ними розмовляв, напасники виламали двері й намагалися його викрасти. Коли раптом наші дивні гості втягнули його всередину. Не повірите, ці двоє осліпили всіх чоловіків, що зібралися під нашими дверима. Потім вони вешталися містом і не могли потрапити до своїх домівок. Я в житті ще не боялася так сильно, як тієї ночі.

Ще не світало, як наші гості розбудили нас і наказали залишити Содому. Ми допитувалися: «Чому?». Сказали, що це місто загрузло в гріхах, а Бог більше цього не терпітиме і зрівняє його із землею.

– Ні… ні…, – ридала я.

Я не хотіла залишати комфортне життя, гарний дім, біжутерію, меблі та всі вигоди. Разом з дівчатами ми почали пакувати все, що потрапляло нам під руки, але чоловіки постійно нас квапили. Лот вийшов у місто, де все ще блудили ті осліплені люди, і знайшов наших зятів. Розповів їм про те, що трапилося, але вони сприйняли все як жарт і не повірили. Це сумно. Я не знаю, чому вони його не послухали.

Лот повернувся додому, ми панікували. Незнайомі, побачивши, що ми зволікаємо, силоміць витягли нас із дому. Ззовні будинку чулися крики. Осліплені чоловіки чіплялися до нас і наших гостей. Щораз виразніше я бачила, що наші гості відрізнялися від усіх інших людей. Згодом я зрозуміла, що оці двоє – це надприродні істоти, ангели. Раптом натовп розступився і впав перед ними навколішки. Ми могли спокійно перейти. За мурами міста ангели наказали:

– Біжіть у гори! Швидко! Покваптеся!

Однак Лот не мав наміру жити в горах із трьома невдоволеними жінками. Як нам було жити без ванної кімнати, срібла, люстер, одягу? Він вблагав ангелів, щоб ті дозволили перебути в поближньому місті Сигор. Ангели погодилися, але рішуче додали, що ми не маємо просити про дальші поступки. Вони дали нам ще одну пораду:

– Щоб не діялося, ви не маєте права оглядатися, бо тоді загинете, як і всі інші!

І ми побігли. Лот біг перший з нашими доньками, а я волокла ноги позаду, як завжди. Я собі думала: «Це неймовірно! Ми жили в такій розкоші, а закінчимо так, як звичайні безхатченки. Мене силою відірвали від усього, що я любила: від друзів, дому, закупів, комфорту… Мені це не подобається».

Тоді я не мала про це зеленого поняття, але дядько Авраам молився, щоб нас врятувати. Бо нас вважали справедливими. Ми не були такими. Однак порівняно з іншими мешканцями Содоми ми жили як святі. Авраам впросив Бога врятувати місто, якщо Господь знайде в ньому бодай десять справедливих. Це мали бути ми: Лот і я, наші п’ять доньок, троє зятів та двоє майбутніх зятів. Лот зумів переконати лише мене та двох наших доньок, хоча й ми послухали його не надто охоче.

Ми були вже близько Сигору, коли почули страшний гуркіт. Небо затягнулося чорними хмарами, а на плечах я відчула гарячу хвилю. Лот і наші доньки уже добігли до села, а я бігла щораз повільніше і повільніше…

І тут я почала відчувати спокусу. Я не могла нічого з цим вдіяти… Мені страшенно хотілося побачити, що ж там діється. Так, я пам’ятала пересторогу «Не оглядайтеся». Але як комусь може зашкодити один мій погляд? Якщо я отак швиденько зиркну, тож нічого не станеться, правда ж?… Лише раз… Я поглянула лише краєм ока, не повертаючи голови, і нічого не трапилося. Я не могла стриматися. Мені ж треба було ліпше роздивитися все, що там діялося.

Я зупинилася й оглянулася. Мої очі побачили щось, що не можна описати словами. З неба падав дощ сірки та вогню, а все в Содомі та Гоморрі палало. Хмари зливалися з димовою завісою. Я ніколи цього не забуду. І раптом я почала якось дивно почуватися. Почалося з того, що я не відчувала пальців на ногах. Це дивне затерпання поширювалося угору і вже через кілька секунд я не могла навіть рушитися. Просто стояла як вкопана. Ще через якусь мить у мене стерпли руки і я почувалася так, ніби от-от зімлію. А потім все почорніло. Я лише встигла подумати: «І навіщо я так сильно хотіла оглянутися?».

Чого нас вчить історія дружини Лота?

Коли Бог говорить «Іди», то ідімо. Коли Він каже «Не оглядайся», то не оглядаймося. Коли каже «Біжи!», то біжімо. Ці два ангели дали чіткі й зрозумілі вказівки, настільки ж зрозумілі, як Боже Слово. Незважаючи на це, дружина Лота та його доньки вагалися, ніби не вірили в те, що почули. Вони були настільки прив’язані до матеріальних речей, що не змогли їх залишити.

Речі залишаються лише речами, вони дані нам на деякий час, а життя, підпорядковане Господові, триває вічно. Тож що має мати для нас більшу цінність: те, що матеріальне, чи те, що триває вічно? Проблема в тому, що більшість з нас любить свої речі. Чи любимо ми їх настільки сильно, щоб заради них ризикувати вічністю? На це запитання можемо відповісти лише ми.