Понеділок 27 Травень 2024   Українська  /   Русский       Пошук    

Саломія, дружина Зеведея

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ ДОПОМОГТИ СВОЇМ СИНАМ

Мироносиці йдуть до Гробу, Роберт Белл

Намагаймося не плутати її з донькою Іродіади, хоча так склалося, що обидві жили в той самий час. Значення її імені можна знайти на початку попереднього розділу. Виникло чимало легенд, у яких Саломія показана як перша дружина Йосифа або як донька Захарії чи навіть сестра Марії, матері Ісуса. Натомість Біблія і словом не згадує про її походження.

Ми знаємо, що вона була дружиною Зеведея, рибалки, який був настільки багатий, що навіть мав помічників. Ми бачимо його біля човна, де він лагодить сіті. Ісус, Який проходив повз, покликав його синів, Якова та Івана, піти за Ним. Можемо припустити, що Зеведей і його дружина вірили в Ісуса, оскільки не намагалися затримати синів. Виглядає на те, що це була побожна сім’я, в якій панувала згода та гармонія.

Євангеліє від Матвія 20:20-24; 27:56; Євангеліє від Марка 15:40-41; 16:1-2

Її погляд…

Я навіть не знаю, з чого почати… Я хотіла би дуже багато розповісти. Виросла я в чудовій родині. Мої люблячі та добрі батьки допомогли мені стати справжньою жінкою. Це з них я брала приклад, коли створювала свою сім’ю. Мій Зеведей – чудовий чоловік та батько. У нас було двоє синів, яких ми виховали богобоязкими та працьовитими. Разом із батьком вони ловили й продавали рибу. Нам жилося дуже добре, але одного дня все змінилося…

Ми чули про народження обіцяного Месії – Ісуса. Подейкують, що у віці дванадцяти років Він з’явився у синагозі й там здивував Своєю мудрістю навіть книжників. Потім Він кудись зник, аж до того часу, як з’явився Іван Хреститель. Одного дня той Ісус пішов на річку й попросив Івана охрестити Його. Це було щось неймовірне. Коли Ісус вийшов із води, небо відкрилося і всі зібрані люди, а серед них була і наша сім’я, побачили Божого Духа, Який зійшов на Нього у вигляді голуба. Ми всі відчули, що відбувається щось незвичне, що це справді історична мить.

Мені не вистачає слів, аби все це описати. Неймовірно гучний, вражаючий голос велично промовив з неба:

– Це Син Мій улюблений! У Ньому Моє уподобання.

Немислимо! Я ніколи раніше не відчувала нічого подібного. У мені зародилась упевненість, що цей чоловік точно Месія, якого обіцяв Бог, і я маю шанс побачити Його зблизька!

Потім Ісус кудись зник і щойно за якийсь час я довідалася, що впродовж сорока днів Він постив у пустелі. Так Він готувався до початку публічної діальности. Про цю подію говорили ще впродовж наступних сорока днів! Ми були дуже схвильовані, хоча й не мали уявлення, що відбуватиметься далі.

Коли Ісус повернувся з пустелі, то був уже якийсь інший, ніби пройшов обряд помазання. Він затримався в Капернаумі й там почав навчати. Його слухали величезні натовпи людей, і ми теж часто брали участь у цих зібраннях. Я ніколи не чула, щоби хтось отак навчав – зовсім інакше, ніж наші рабини. Ісус промовляв як повновладний. Ми вслухалися в кожне Його слово. А Він проголошував, що Боже Царство незабаром пануватиме в Ізраїлі.

Одного дня Ісус проходив біля озера Генесарет саме тоді, коли там рибалили брати Петро й Андрій. Ісус запросив їх піти за Ним, і Він зробить їх рибалками людей. Яка гарна метафора. Звісно, вони Його послухали. Коли пішли далі, вже втрьох, Ісус помітив двох моїх хлопців, Якова та Івана, які сиділи з батьком у фірмовому човні, і також покликав їх. Хлопці не вагалися жодної миті! Вони залишили батька, човен, все… І пішли за Ним. Їх було вже п’ятеро. Потім Ісус покликав ще вісьмох єврейських чоловіків. Разом їх було тринадцять, – тринадцять чудових, щасливих, молодих чоловіків. Вони сміялися, розмовляли, сперечалися, кричали одні на одних і раділи своєму товариству, але передусім вони пишалися тим, що можуть ходити разом з Ісусом.

Що ж, насамперед я – матір, отож моя перша думка була такою: «Хто про них піклуватиметься? Хто їх годуватиме? Хто пратиме їхній одяг? Хто їх розрадить? Хто допоможе знайти місце для ночівлі?». І раптом у мене сяйнула думка: це буду я, їхня мати, адже я вмію готувати, пекти, прибирати, прати і знаюся на інших господарських справах. Я була переконана, що без моєї допомоги вони не зможуть успішно навчати. Хіба треба вам пояснювати, що за успіхом кожного чоловіка стоїть жінка, яка пере його сорочки? Мене не кликали – я сама зголосилася, як і інші волонтерки. Ото в нас була команда! Ходити від міста до міста було дуже цікаво, але для нас, жінок, це було пов’язано з багатьма заняттями, зовсім не легкими.

Ми були свідками перших чудес, помноження хліба, численних оздоровлень, але насамперед ми щодня могли вслухатися в незвичайну науку. Я тяжко працювала. Про те, щоб писати щоденник, навіть не могло йтися. Але ви можете прочитати про нас у чотирьох Євангеліях. Я пишаюся тим, що саме мій Іван написав одне з них, а також інші книги. Заохочую вас прочитати їх – це справді варто знати.

Хочу розповісти вам про Ісуса з погляду жінки. Ваші богослови, священики, письменники та митці, хоч їх і було дуже багато, не зобразили Його таким, яким Він був насправді. Вони показують Його достойним, зосередженим, поважним чоловіком, часом навіть насупленим. Чи вам колись доводилося бачити ікони, на яких Ісус зображений щасливим і усміхненим? От і я про це. І це дуже погано. Шкода, що ви не бачили Його на власні очі. Він любив бувати на свіжому повітрі й усюди ходив пішки, а оскільки раніше працював теслею, то був у чудовій фізичній формі – чоловік на всі сто. Де би Він не з’явився, довкола Нього відразу збиралися юрби дітей, а ви добре знаєте, що діти не горнуться до насуплених. Жінки обожнювали Його і йшли за Ним, а чоловіки поважали й довіряли Його словам.

Я добре пам’ятаю той день, коли Він зайшов до Святині і поперекидав столи купців та банкірів. Своїми сильними руками Він перевертав стіл за столом, і ніхто, навіть охоронці Святині, не наважилися Його стримати. Він не зупинився, поки не очистив усю Святиню від тих торгашів.

Ісус також був делікатним, але не таким, як жінки, – Його делікатність випливала зі сили, яку Він повністю контролював. Насправді ж мені прикро, що люди вашого часу зображають Його настільки невдало.

Я любила Ісуса за те, ким Він був і що робив для хворих та стражденних. Він давав їм не тільки надію – Він давав їм здоров’я. Найважливіше те, що всім нам Він показав цілком інший, чудовий образ Бога-Отця. А його не вдасться навіть описати.

Якщо ви ніколи не зустрічали Ісуса, то затримайтеся на хвильку і попросіть, щоб Він став вашим Господом і Спасителем. Цю найважливішу правду виразив мій син Іван у своїх відомих словах: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16). Що ви на це скажете? Ви вже стали Його учнями? Якщо ні, запрошую. Станьте ними.

Що ж, цей наш незвичайний досвід тривав трохи більше трьох років, бо саме стільки ми ходили з Ісусом. Упродовж останніх кількох місяців ми помітили деякі зміни. Вчитель був зосередженішим, а Його науки стали безпосередніми. Він ставав дедалі серйознішим. Так ніби готувався до Своєї смерті. Нас це засмучувало. Ми, як і багато інших людей, вірили, що на землі встановиться Боже Царство, яке знищить ненависний Рим.

Я була доброю матір’ю і тому хотіла для синів тільки найліпшого. Одного дня я привела їх до Ісуса і сміливо запитала:

– Вчителю, коли Ти встановиш Своє царство і засядеш на троні, чи Яків та Іван зможуть сісти по Твоїй правиці й лівиці й бути Твоїми заступниками?

Його відповідь нас неабияк здивувала. Щойно пізніше я зрозуміла, наскільки знаменною і пророчою вона була.

– Хіба ви можете випити келих, який призначений для Мене? – запитав Ісус в Івана та Якова.

Обоє відповіли:

– Можемо!

Тепер, оглядаючись на ті події, я вже розумію, що Він мав на увазі. «Хіба ви хочете померти смертю, якою Я помру?».

На їхню ствердну відповідь Ісус лагідно відповів їм:

– Ви побачите Мою смерть і помрете за Мене, але не Я вирішуватиму, хто де сяде.

Ви, мабуть, здогадуєтеся, як інші відреагували на цю розмову. Вони розгнівалися на моїх синів, і на мене, напевно, також. Ісус використав цю ситуацію, аби дати нам ще одне повчання. Він розповів нам і всім присутнім, що шлях до неба – це служіння іншим.

Через кілька днів Його розіп’яли. Я не вмію описати той розпачливий біль, який пронизував мене, коли Його катували і прибивали до хреста. Всі жінки спостерігали за цим.

Коли Він помер, Йосиф забрав тіло і поклав його у своєму гробі, бо ж наближалася субота і вже не було часу приготувати тіло до похорону.

Відразу після суботи ми з двома Маріями взяли пахощі і з тяжким серцем пішли до гробу намастити Ісусове тіло.

– Хто відсуне нам величезний камінь, аби ми могли увійти всередину? – питали ми одна одну.

Коли ми прийшли на місце, то побачили, що гріб вже відчинений. Але… Ісуса там не було. Нас охопив страх. І тоді ми побачили юнака в білих шатах. Він промовив:

– Не бійтеся. Ісус воскрес.

Оце так новина! Він живий!

А юнак вів далі:

– Переконайтеся самі. Йдіть і розкажіть про це іншим. Незабаром ви зустрінете Його в Галилеї. Пам’ятаєте, Він обіцяв вам?

Ми побігли назад, дезорієнтовані, і аж тремтіли від хвилювання, але нікому нічого не розповідали, бо боялися. Лише Марія Магдалина знайшла в собі відвагу. Вона поспішила до міста і розповіла про все Його учням. Однак вони не йняли віри, на жаль.

Іван же мій повірив і разом із Петром побіг до гробу. Син мій добіг туди першим, оскільки був молодший від Петра та прудкіший, але всередину не ввійшов. Врешті правда дійшла до нас усіх і вибухнула радістю в наших серцях. Ісус живий! Він воскрес! Це ж чудова новина! Найпрекрасніша новина в історії людства!

По суті, тут і закінчується моя історія. Я мала щастя спостерігати, як мої сини допомагають будувати нову організацію, що називається Церквою. Яків очолив першу Церкву в Єрусалимі й один із перших віддав життя за віру.

Іван став автором Книги Одкровення і помер останнім із дванадцяти апостолів у віці дев’яноста шести років. Мої хлопці потрапили до світової історії, а я мала честь бути частиною їхнього діла.

Чого нас вчить історія Саломії, дружини Зеведея?

Історія цієї жінки вказує нам на багато життєвих правд. Згадаю лише про деякі з них. По-перше, любляча родина – це найліпше середовище для зростання, – середовище, де діти переймають цінності, які надають сенс їхньому життю та скеровують його в правильному напрямі. Виглядає на те, що Зеведей та Саломія добре знали, як виховати своїх синів.

По-друге, справжній християнин, який вірить в особу та навчання Ісуса, повинен бути Його відданим учнем. Врешті-решт, навіщо ми живемо? Що є нашою найважливішою ціллю? У чому ми найбільше зацікавлені?

По-третє, коли Саломія помітила чиюсь потребу, то не залишалася пасивною. Вона приєдналася до групи, котра «за кулісами» допомагала потрапити навчанню Ісуса до адресатів.

По-четверте, вона була амбітною жінкою, яка для своєї сім’ї прагнула усього найліпшого. Амбіція – це добра властивість, якщо вона не суперечить Божій волі.