Іоанна

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ ДОПОМОГТИ В ПРОГОЛОШЕННІ ЄВАНГЕЛІЯ

Святі жінки біля Гробу воскреслого Христа, Анібале Каррачі

Іоанна належала до невеликої групи жінок, які йшли за Ісусом. Її ім’я означає «Господь ласкаво обдаровує» або «Господь ласкавий». Як і у випадку з багатьма іншими жінками, ми нічого не знаємо про її походження. Можемо лише робити припущення.

Знаємо, що Іоанна була дружиною Хузи, який керував маєтком Ірода Антипи. Обоє були дуже багаті, їх вважали аристократами, членами привілейованого правлячого класу. Дехто припускав, що саме Хуза був тим царським урядовцем з Євангелія від Івана, син якого отримав зцілення (див. Ін. 4:46-54). Внаслідок цієї події урядовець та всі його домочадці стали учнями Христа. Серед них була і Іоанна, його дружина.

Євангеліє від Луки 8:1-3; 23:55; 24:10

Її погляд…

Я народилася в багатій родині й одружилася з багатим чоловіком. На щастя. Я оберталася у вищих сферах, серед впливових та високопоставлених людей. До такого стилю життя легко звикаєш.

Коли живеш в оточенні володаря, то швидко вчишся плисти бурхливими водами палацових інтриг. У цьому брутальному світі мають значення сила і корисні знайомства. Я досить швидко опанувала мистецтво виживання і, не вагаючись, смикала за різні мотузки. Почали поширюватися чутки, що зі мною ліпше не ворогувати. Я пишалася своєю репутацією. Розум та чарівність були моєю візитною карткою.

Мого Хузу вважали наймогутнішою людиною в царстві, після царя, звісно. Щоправда, офіційно правив цар, але Хуза був його заступником. А це означало, що все, що доходить до Ірода, спочатку проходить через руки Хузи. Мені ж таке чоловікове становище запевняло безпосередній доступ до влади. Я це обожнювала! Ви живете в демократичному світі й тому не можете уявити собі багате життя римлян, де все робилося напоказ. Це діяло на нас як наркотик, а я робила все, щоб ним натішитися. У цьому суспільному прошарку панувала безжалісна конкуренція. Мить неуважності могла дуже дорого коштувати.

Я думала, що вже виробила імунітет на садизм та жорстокі методи панування Ірода… Однак часом те, що він робив, доводило мене до шалу. Я не могла дивитися на голову Івана Хрестителя на тарелі. Найсвятішого чоловіка в Ізраїлі покарали за те, що він говорив правду. Саме в цей момент я почала сумніватися у своїй системі цінностей.

Через кілька тижнів після цієї події, коли ми відпочивали в Капернаумі, наш найстарший син раптом захворів. Хуза і я безпорадно дивилися, як він знесилюється на очах. Його оглянули найліпші лікарі, але всі розводили руками і радили готуватися до найгіршого. Ми ледь не божеволіли. Удень і вночі ми чували біля його ліжка і бачили, що стан дитини лише погіршується.

Ми вже подумали, що варто віднести його до Цілителя, про якого останнім часом говорили всі довкола. Він називався Ісус. Ми ніколи Його не бачили, але багато людей переконували нас у тому, що Він володіє якоюсь надприродною силою. Врешті, коли закінчилися геть усі можливості, ми вирішили піти до того Ісуса, приятеля грішників та людей нижчих сфер, хоча це й було для нас приниженням. Наш син був уже настільки хворий, що не міг підвестися з ліжка, тож Хуза поїхав сам, а я залишилася з хлопчиком і намагалася якось облегшити його страждання.

Хуза застав Ісуса в Кані Галилейській. Кажуть, що нещодавно Він перемінив тут воду на вино. Хуза звернувся до Вчителя якнайпокірніше:

– Вчителю, прошу, прийди до моєї літньої резиденції й уздоров мого сина. Він настільки хворий, що, боюся, помре.

Ісус відповів:

– Якщо ви, багаті й впливові люди, не побачите чуда, то ніколи не повірите.

Це стримало Хузу, але ненадовго. Коли займаєш настільки високе становище, треба вміти діяти в різних ситуаціях. Тож він продовжував наполягати:

– Вчителю, благаю, прийди, поки син мій не помер.

Ісус відповів:

– Можеш іти. Немає Мені потреби іти до твого дому. Твій син житиме.

Хуза повірив Ісусові на слово, може тому, що за роки служби в царя навчився розпізнавати ошуканців та шахраїв. У нього був такий собі внутрішній детектор брехні, який, мабуть, наказував повірити в те, що Ісус не обманює. Так, Хуза повірив Учителеві, сів на колісницю й вирушив у дорогу додому.

Увесь цей час я сиділа біля ліжка сина, який марив і ледве дихав. Раптом він підвівся, сів на ліжку й сказав:

– Мамо, я голодний! Принесіть мені поїсти.

Отак просто! Потім вистрибнув із ліжка і побіг до кухні, а я за ним. Це було чудо! Слуги були настільки вражені, що кілька з них осідлали коней і виїхали назустріч моєму чоловікові.

Хуза запитав їх:

– Коли це трапилося?

– Лихоманка припинилася вчора увечері, ще до заходу сонця.

Хуза був шокований.

– Це якраз тоді, коли Ісус сказав мені, що син житиме.

Уже дорогою додому вони почали радіти й святкувати.

Коли Хуза повернувся додому, то міцно обійняв нашого здорового хлопчика. Обійняв його як люблячий батько обіймає сина, якого вирвав із пащі смерті. Це був чудовий день, після цього дивовижного оздоровлення вся моя родина та слуги повірили в Христа. Я розповідала про це чудо нашим знайомим, навіть Іродові та підступній Іродіаді. Я розповідала про це за кожної нагоди.

Врешті в мене виникла одна ідея. Я задумалася, що можу зробити, аби зняти з рамен Ісуса щоденні клопоти про їжу, одяг, ночівлю чи місце, де можна було б відпочити. Я хотіла звільнити Його хоча б від таких приземлених турбот, аби Він міг зосередитися на проголошенні доброї новини. Я зголосилася бути волонтеркою і стала однією з Його учениць. Добровільно та щедро я давала свої гроші на потреби Вчителя та Його учнів. Хуза також вважав, що це слушний вибір. Це служіння виражало нашу любов.

Коли мій син цілком одужав, я довідалася, що також потребую оздоровлення. Мій стан не був настільки серйозним, я ще не була при смерті, але в моєму тілі прогресувала якась хвороба. Я вирішила, що також звернуся до Ісуса, як колись мій чоловік. І знову трапилося чудо! Коли Ісус молився за різних людей та їхні потреби, Він доторкнувся до мене і сказав, що я вже здорова. Це сталося в одну мить, як і в мого сина. Я знову була здорова, мене переповнювала енергія. Це було неймовірно!

Повернімося ще до мого служіння біля Ісуса. Діялося стільки незвичайних речей, що я навіть не можу згадати усі. Розповім лише про одну. Одного дня великий натовп слухав навчання Ісуса, – напевно з двадцять тисяч чоловіків, жінок та дітей. Вони настільки прагнули Його повчань, що забули навіть про голод.

Настала пора відпочинку. Жінки, які дбали про їжу, між ними і я, ствердили, що не дадуть ради нагодувати таку величезну кількість людей. У нас було лише п’ять хлібин і дві невеличкі рибини, які зі собою приніс один хлопчик. Це був якраз його обід. Я навіть не уявляю, де Андрій знайшов ту дитину. Він привів хлопчину до Ісуса і розповів про нашу проблему. У нас не було їжі, а люди ледве стояли на ногах.

Ісус, Який завжди вмів опанувати ситуацію, промовив:

– Накажи людям сісти невеликими групами.

Потім взяв від хлопця його обід – п’ять хлібин і дві рибини. Дав цю їжу своїм учням і наказав роздати людям. Через кілька секунд ми почули:

– Це найсмачніша риба, яку ми коли-небудь їли!

– Дайте мені ще одну!

Це була справжня учта. Що більше ми їли, то більше їжі залишалося, поки кожен із присутніх не наївся досита. У мене був найліпший кухар у царстві, але навіть він не вмів приготувати настільки смачної риби. Він багато разів намагався відтворити цей смак. Не вдалося. Напевно, це заслуга небесних приправ, – приправ не з цього світу.

Потім Ісус наказав нам зібрати рештки. А їх назбиралося дванадцять повних кошиків, які ми залишили вбогим. Цей хлопчик взяв один кошик для своїх батьків. Цікаво, що вони собі подумали, коли почули його розповідь.

Напевно, навіть не треба говорити про те, що кожен день приносив несподіванки. Я супроводжувала Ісуса понад два роки. Все закінчилося, коли Ісуса арештували, ув’язнили, жорстоко побили й розіп’яли. Це був жахливий день. Я дивилася на Його страсті до самого кінця, аж до моменту, коли тіло Ісуса поклали в гріб, який загородили величезним каменем. Усі чоловіки порозходилися. Ми, жінки, хотіли повернутися до Ісусового гробу відразу після шабату й намастити тіло пахощами. Ми купили дуже дорогі олійки.

Я переказала Хузі та нашому синові кожну подробицю тих подій.

Коли закінчився шабат, у неділю раненько ми вирушили до гробу. Ви, напевно, вже знаєте, що сталося потім. Дехто з нас поспішно повернувся в Єрусалим, аби розповісти про все апостолам. Але нас звинуватили в істерії. У мене, як і в інших жінок, не було найменших сумнівів. Я знала, що Ісус мав велику силу, але для воскресіння треба було ще чогось більшого. Уявіть собі, яку треба мати силу, щоб після трьох днів повернутися до життя.

Це велика честь належати до грона людей, які були свідками воскресіння Ісуса Христа, Царя царів та Господа володарів. Мій Спаситель, мій Відкупитель, друг, Який повернув мені життя, зробить те саме і для вас, якщо ви тільки цього захочете.

Чого нас вчить історія Іоанни?

Іоанна навчила нас простої правди: після кожної ночі настає день. Коли Ісус воскрес, то перемінив темну ніч на білий день, а плач і смуток – на радість. Навіть якщо ми проплакали багато ночей, не варто піддаватися. Врешті настане радісний ранок. Це може трапитися завтра, наприкінці тижня або наприкінці життя, але Спаситель обіцяв, що для кожного, хто в Нього вірить, ніч колись скінчиться і настане ясний день.

Коли Іоанна пішла за Ісусом, то зрозуміла, що означають слова «Блаженніше давати, ніж приймати» (Діян. 20:35). Що більше вона давала, то більшу радість отримувала.