Особа: що привернуло б мою увагу

В Апостольському символі віри все Ісусове життя помістилося в одному абзаці: прямо від народження ми перескакуємо до смерті, зішесття в пекло і сходження на небеса. Хвилиночку! А ми нічого не забули? Він народився від Діви Марії і був розіп’ятий при Понтії Пілаті. А що сталося між цими двома подіями? При такому поспішному переказі Його життя, усе, що Ісус зробив і сказав за тридцять три роки, які провів на землі, залишилося осторонь. Як пройшло Його життя тут?

Те, що я пам’ятаю з недільної школи, значною мірою зводить нанівець мої спроби зобразити Ісусове повсякденне життя, оскільки там воно показувалося у вигляді неживих фігурок. От Він читає проповіді. От тримає на руках ягняти. От розмовляє із самарянкою, а от говорить з чоловіком на ім’я Никодим. Мабуть, найживіша картинка – крихітний човник, що розгойдується на намальованих хвилях, а в ньому Ісус з учнями. Пам’ятається, була ще одна, де Ісус стоїть з хлистом посеред храму, але все це ніяк не співвідноситься з тим, що я знаю про Нього. Картинок, де Ісус веселиться на святі, точно не було. У недільній школі мені розповіли лише деякі факти з Його життя, і Він залишався для мене далеким і двовимірним.

Мій Христос ожив, коли я подивився фільми про Нього. Деякі режисери, приміром Дзефірелі в «Ісусі з Назарету», створили декорації в точній відповідності з Євангелієм.

Кадр з фільму “Ісус з Назарету” (1977)

На відміну від неживих шкільних сценок, фільми представляють Христа в русі. Він оточений вируючим натовпом, нетерплячі слухачі протискуються ближче зі своїми проханнями.

Я дивлюся ці фільми, читаю Євангелія і за звичкою уявляю себе в ролі журналіста. От я з блокнотом у руках змішуюся з натовпом, слухаю, щоб потім написати про Ісуса, і в той же час розумію, що Його розмови і мене самого змінюють. Що я бачу? Що мені подобається? Що обурює? Як розповісти про Нього читачам?

* * *

Я не можу почати свій репортаж з того, з чого починаю зазвичай: із зовнішності мого героя. Цього ніхто не знає. Перші, хоч трохи близькі до реальності зображення Ісуса, з’явилися лише в п’ятому столітті нашої ери, та і вони ґрунтувалися на припущеннях. До того греки малювали його безбородим юнаком із зовнішністю Аполлона.

У 1514 році був сфабрикований документ, підписаний римським намісником Публієм Лентулом, наступником Понтія Пілата. У ньому містився такий опис Ісуса:

«Високий, фізично розвинений чоловік, люб’язний і доброзичливий; волосся його, колір якого важко описати, витончено в’ється… і, розділене прямим проділом, прямує йому на плечі, улюблена зачіска в жителів Назарету; лоб його високий, чиста шкіра без слідів зморшок; приємний рум’янець на щоках, ніс і рот правильної форми, борода того ж кольору, що і волосся, розділяється надвоє, очі яскраво-блакитні, світлі і спокійні».

Таким малювали Ісуса на бетонних стінах у церкві мого дитинства. Фальсифікатор видає себе в наступній фразі: «Ніхто не бачив, щоб він сміявся». Мабуть, ми з ним читали різні Євангелія. У моїх взагалі не говориться про Ісусову зовнішність, проте згадується, що перше своє диво він створив на весіллі, а учням давав жартівливі прізвиська і до всього іншого уславився людиною, яка «любить їсти, пити вино» (Лк. 7:34).

Пир у домі Симона фарисея (фрагмент), Паоло Веронезе

Коли Його учням докорили в недотриманні обрядів, Ісус відповів: «Чи можуть постити гості весільні, коли з ними жених?» (Марка 2:19). Ісус невипадково обрав саме цей образ – жених, який своєю радістю осяює весільний бенкет.

Одного разу я показав у класі підборку слайдів, на яких були представлені зображення Ісуса, виконані майстрами різних країн і континентів, – Африки, Кореї, Китаю, – а потім попросив учнів описати мені Ісуса. Виявилось, що всі уявляли Його високим, більшість припустила, що він мав привабливу зовнішність, товстим Його ніхто не назвав. Коли я показав їм фільм Бі-Бі-Сі про життя Христа, де головну роль зіграв невисокий повненький актор, деякі визнали це блюзнірством. Ми вибираємо високого, красивого і, вже звичайно, стрункого Ісуса.

Між тим, у другому столітті була поширена думка, що Христос був горбанем. У Середні віки безліч християн вважали, що Ісус страждав на проказу. Сьогодні віруючі морщаться, почувши таке, або навіть вважають єрессю. Як же! Адже Він був досконалістю. Проте в усій Біблії я знайшов лише один опис Його зовнішності. Це пророцтво, промовлене за сотні років до Його народження. От як описав Його Ісая в уривку, який Новий Завіт відносить до Ісусового життя:

«Як багато хто дивувався, дивлячись на Тебе, – настільки був спотворений більше за будь-яку людину лик Його, і вигляд Його – більше за синів людських!… немає у Ньому ні вигляду, ні величі; і ми бачили Його, і не було у Ньому вигляду, який приваблював би нас до Нього. Він був знехтуваний і умалений перед людьми, муж скорбот, що пізнав болісті, і ми відвертали від Нього лице своє; Він був зневажуваний, і ми ні у що ставили Його» (Ісаї 52:14, 53:2-3).

Кадр з фільму “Страсті Христові” (2004)

Євангелія нічого не розповідають про Ісусову зовнішність. Отже ми не можемо з упевненістю знати про це. І добре, як мені здається. Наші захоплені уявлення про Ісуса кажуть більше про нас самих, ніж про Нього. У Ньому не було нічого надприродного: Іоанн Хреститель визнав, що ніколи не упізнав би Ісуса, коли б не особливе одкровення (див. Іоанна 1:33). Відповідно до того, що пише Ісая, ми не можемо пояснити привабливість Христа ні Його красою, ні величчю, нічим іншим, що стосується зовнішності. Розгадка не в цьому.

Тепер ми залишимо питання про зовнішність Христа і спробуємо розібратися, що Він був за Людиною. Які особові характеристики виявили б у Нього при тестуванні?

Ісус, Яким ми бачимо Його на сторінках Євангелій, абсолютно не схожий на Ісуса, з Яким виріс я, на Ісуса, Якого я бачу в деяких старих голлівудських фільмах. Кіношний Ісус спокійно без емоцій вимовляє Свої репліки. Він крокує по життю як єдиний спокійний персонаж серед натовпу метушливих статистів. Ніщо не бентежить Його. Розмірено і рівно Він прорікає мудрі думки. Можна подумати, Він наковтався транквілізаторів.

Проте Євангелія описують людину, наділену неймовірною привабливою силою: люди готові були просидіти три дні без їжі, аби почути Його проповідь. Їм рухає то співчуття, то жалість. З євангельських сторінок на нас дивиться неймовірно емоційна Людина: от Він пошкодував прокаженого, от радіє успіхам учнів, от розгнівався на холодних серцем фарисеїв, а от тяжко плаче в Гефсиманії і на хресті.

Нескінченно терплячий з людьми, Він непримиренний до несправедливості і влади.

Мені довелося брати участь в одному семінарі, метою якого було допомогти чоловікам «зрозуміти власні емоції» і зруйнувати сталі стереотипи. Я слухав, як хтось скаржився, що нездатний виразити свої почуття і зближуватися з людьми, і зрозумів, що Ісус був ідеалом чоловіка, який і двадцять століть потому залишається недосяжним для більшості з нас. Якщо не помиляюся, тричі Він плакав перед учнями. Він не приховував Своїх страхів і не соромився просити про допомогу: «Сумна душа Моя смертельно“, – звернувся Він до них у Гефсиманському саду, – почекайте тут і пильнуйте зі Мною» (Мф. 26:38). Хто з сьогоднішніх лідерів не побоїться показати свою слабкість?

На відміну від більшості людей, яких я знаю, Ісус не скупився і на похвали. Коли Він творив диво, то часто говорив, що воно сталося завдяки самому зціленому: «Віра твоя спасла тебе» (Мф. 9:22). Про Нафанаїла Він сказав: «Ось воістину ізраїльтянин, у якому нема лукавства» (Ін. 1:47). Іоанна Хрестителя назвав найбільшою людиною, народженою жінкою. Непостійному Петру дав прізвисько «камінь». Жінку, яка виразила Йому свою відданість дуже екстравагантним чином, Ісус захистив від нападок і сказав, що розповідь про її щедрість житиме у віках.

У Євангеліях ми бачимо, що Ісус легко завойовував довіру людей, які Йому зустрічалися. Чи говорив Він з жінкою біля колодязя, або з релігійним лідером у саду, або з рибалкою на березі озера, Він умів відразу ж перейти до суті, і люди тут же відкривали Йому найпотаємніше. Люди того часу звикли триматися на шанобливій відстані від рабинів і «святих», але Ісус викликав до Себе інше ставлення, Він настільки притягував до Себе, що люди збиралися навколо натовпами лише для того, щоб доторкнутися до Його одягу.

Хворі в очікуванні, коли підійде Ісус, Джеймс Тіссо

Письменниця Мері Гордон каже, що її в Ісусі привернула передусім турбота про жінок і дітей. «Він єдиний люблячий герой у літературі. Важко уявити собі ніжним Одіссея чи Енея». Коментуючи слова Ісуса, звернені до дочок Єрусалиму, – «Не плачте за Мною, а плачте за собою і за дітьми вашими», – Гордон каже: «Я завжди хотіла дітей і відчула, що ці слова звернені до мене. А чи часто чоловіки замислюються, як важко виносити і виховати дитину?»

Ісус не просто автоматично виконував певний список справ на сьогодні, навряд чи Йому до душі припало б наше прагнення до пунктуальності і точного планування. По кілька днів Він святкував весілля. Він знаходив час для кожного зустрічного, будь то кровоточива жінка, яка боязко торкнулася Його одягу, або докучливий сліпий бродяга. Два найяскравіших Його дива (воскресіння Лазаря і дочки Іаїра) сталися тільки через те, що Він прийшов надто пізно.

Христос був «людиною, яка живе для інших», як точно підмітив Бонхефер. Він завжди був відкритий для ближнього. Хто б не запрошував Його в гості, Він приймав запрошення. Такої кількості різноманітних друзів не було в жодної людини: багачі, римські центуріони, фарисеї, збирачі податків, пропащі жінки, прокажені. Людям добре було поряд з Ісусом: де був Він, там була радість.

* * *

Як і багатьох Його сучасників, мене б, напевно, спантеличили домагання цього нічим непримітного юдея. Називає Себе Сином Божим, а Сам їсть і п’є, як звичайні люди, втомлюється і навіть мучиться від самотності. Та Хто ж Він такий?

Ісус вів звичайне життя земної людини, проте навряд чи Він почував Себе на землі як вдома. Згадаємо хоч би єдину розповідь, що дійшла до нас, про Його отроцтво. Батьки загубили Його в Єрусалимі, і мати вимовляла Йому потім: «Чадо! Що Ти зробив з нами?». Її можна зрозуміти, адже батьки шукали Його три дні. А Ісус відповідає на це: «Навіщо вам було шукати Мене? Хіба ви не знали, що Я маю бути в тому, що належить Отцю Моєму?» (Лк. 2:48-49). Вже тоді Ісус відділяє Себе від батьків. Він вибирає, кому служити.

Знайдення Спасителя в Храмі, Вільям Холман Хант

У цьому світі, де панують вільна воля і неслухняність, Ісус, напевно, часто почував Себе «далеко від дому». Тоді Він усамітнювався і молився. Йому потрібен був ковток чистого повітря, щоб жити на отруєній планеті. Проте Він не завжди отримував чіткі відповіді на Свої молитви. У Луки ми читаємо, що Він молився всю ніч, перш ніж вибрати дванадцять учнів, та все ж серед них виявився зрадник. У Гефсиманії Він попросив, щоб чаша страждань минула Його, але цього не сталося. У саду ми бачимо людину, яка відчуває себе «не вдома», хоча і відкидає всі спокуси врятуватися надприродним чином.

Краще за все, по-моєму, це протиставлення «як вдома» і «далеко від дому» проступає в такому уривку. Шторм розігрався на морі Галілейському, ледь не перевернувши човна, в якому спав Ісус. Він встав і велів стихіям: «Умовкни, перестань» (Мк. 4:39). Учні в жаху. Що Він за Людина, якщо наказує вітру, немов пустотливій дитині?

Побачивши, як Він утихомирює бурю, учні переконалися, що Ісус не такий, як інші люди. Проте ця сцена також показує нам усю глибину втілення. «Бог уразливий», – сказав філософ Жак Марітен. Ісус засинає, бо втомився. Більше того, Син Божий виявляється жертвою Свого власного творіння: Творець дощових хмар стоїть під дощем, Творець світил смажиться під сонцем Палестини і обливається потом. Ісус підкоряється законам природи навіть тоді, коли вони суперечать Його бажанням («Якщо можливо, нехай обійде Мене чаша» – Мф. 26:39). Він жив за земними законами і помер за ними.

«Ще нікому не відомий, Він приходить у село Галілейське. Селяни зустрічають Його холодно і суворо. Усе життя вони прожили в бідності і прекрасно знають, де лежить межа між просто бідністю і убогістю. На вигляд Він звичайний жебрак. Проте де ж раболіпний погляд, де плаксивий голос? І ступає Він твердо… Він говорить про Божі заповіді, і люди слухають швидше з цікавості. Вони всі знають про закони і владу, про царство і імперію. Адже вони сплачують податки і борги, недоїдають і хворіють, їх утискують і пригноблюють. Що їм дійсно цікаве, так це відповідь на питання: чи може Царство Боже допомогти паралізованим, сліпим або біснуватому, який самотньо бродить серед могил на краю села?» – Жан Домінік Кросан

Сусіди Христові незабаром зрозуміли, що Він здатний зробити для них. Він поставив на ноги паралізовану дитину, дав зір сліпому, вигнав демонів, що мучили біснуватого. Коли Ісус почав учити і зціляти, Його сусіди тільки в потилиці чухали: «Звідки в Ньому премудрість ця і сили? Чи Він не син теслі? Чи не Його Мати зветься Марією» (Мф. 13:54-55).

Спочатку, напевно, десь близько року, Ісус користувався великою популярністю. Люди натовпами стікалися до Нього, так що іноді Йому доводилося рятуватися від натовпу на човні. Звичайно, славу Йому принесли саме зцілення. Юдеї вірили, що хвороби насилає диявол і святі люди можуть зціляти словом Божим. Цілителів в Ізраїлі завжди вистачало. (Один з них, на ім’я Хоні, жив незадовго до Ісуса, його ім’я згадується істориком Йосифом Флавієм.) Ісус знав про інших цілителів і не давав Своїм учням викривати їх.

Біля третини євангельських історій про Ісуса розповідають про зцілення, і я, підкоряючись журналістському інстинкту, напевно, розслідував би всі ці випадки, поговоривши з лікарями і родичами тих, хто розповідав про диво. Зцілення не походили одне на друге. Одну людину Ісус зцілив на відстані. Деякі хворі видужували миттєво, в інших випадках на це йшов певний час. Часто від самого хворого вимагалося зробити щось.

Звернемо увагу на цікаве протиріччя, пов’язане з чудесами. З одного боку, Ісус зціляв усіх, хто цього потребував: Він бачив хворого, шкодував його і зціляв. Жодного разу Він не залишив заклик про допомогу без відповіді. З другого боку, Ісус зовсім не прагнув афішувати Свою силу. Він докоряв, що цей «рід лукавий і перелюбний» (Мф. 12:39), вимагає знамень, і боровся зі спокусою вразити натовп, як робив це ще в пустелі. У Марка ми знаходимо сім випадків, коли Ісус просить зціленого хворого: «Не кажи нікому»! Там, де в людях не було віри, Він не творив чудес.

Можна, звичайно, пуститися в міркування про те, що людина з такою силою зробила б у Римі, Афінах або Александрії. Брати Ісусові пропонували Йому відправитися в Єрусалим, в столицю Ізраїлю. Проте Сам Ісус вважав за краще триматися в тіні, чимдалі від натовпу. Більшу частину часу Він проводив у маленьких провінційних містечках.

Проте, Він міг без коливань використовувати диво, як доказ того, Хто Він такий. «Вірте Мені, що Я в Отці і Отець у Мені. Якщо ж ні, то вірте Мені за самими ділами», – казав Він Своїм учням (Ін. 14:11). Його двоюрідний брат Іоанн Хреститель, запроторений до темниці, послав до Ісуса своїх учнів, щоб дізнатися, чи Месія Той. От яку відповідь Ісус дав їм:

«Розкажіть Іоанну, що бачили тут. Розкажіть про сліпих, які отримали орлиний погляд. Розкажіть про кульгавих, які викинули милиці і наділи чоботи-скороходи. Розкажіть, як забиті розпрямили плечі, а найнікчемніші уперше зрозуміли, що означає жити». переказ Фредеріка Бюхнера

* * *

Якби я задався метою розповісти сучасникам Ісуса, Хто Він такий, я б вибрав слово «рабі» – «учитель». Сьогодні у світі не знайти паралелей Ісусового життя. Звичайно, Його життя відрізнялося від життя нинішніх проповідників з їх наметовими містечками і стадіонами, з їх групами підтримки, рекламними щитами і поштовими розсилками, з їх презентаціями, обладнаними електронікою. У Нього була лише маленька група послідовників, які ходили разом з Ним з міста в місто без особливого плану.

«Лисиці мають нори і птахи небесні – гнізда, Син же Людський не має де голови прихилити», – казав Ісус (Мф. 8:20). Живи Він у наш час, коли з бродяжництвом борються, Ісуса, швидше за все, заарештували б і видворили б з міста. У древні часи, проте, було багато мандруючих проповідників.

В Індії мені довелося побачити людей, які живуть подібно до Христа. Місцеві місіонери наслідують «святих людей», які сповідували індуїзм і буддизм. Деякі підходять до пасажирів на вокзалах і запитують, чи не хочуть ті більше дізнатися про Бога. Інші подорожують з міста в місто разом зі своїми учнями. Хтось запрошує учнів в ашрами, де вони разом моляться і вивчають Писання.

Ісус з учнями не мали ні власності, ні штаб-квартири. В їх групці не було офіційного розподілу обов’язків, окрім хіба скарбника (Іуда). Вони, схоже, ледве зводили кінці з кінцями. Ісус посилав Петра рибалити, щоб назбирати грошей на сплату податків. Йому довелося просити монету, коли Він говорив про кесаря, та і осла Він позичив. Коли Його учні йшли через поля, вони зривали колоски та їли їх, оскільки закон Мойсеїв дозволяв бідним брати невелику частину урожаю. Ісусові зустрічалися впливові люди на кшталт Никодима і багатого юнака, проте Він жодного разу не скористався їх грошима і владою.

На які ж кошти жив Ісус? У ті часи на Близькому Сході проповідники існували на пожертвування вдячних слухачів. Лука відмічає, що багато жінок, яких Ісус зцілив, – і серед них дружина домоправителя Іродового! – допомагали Йому. Під час пасхальних свят деякі жінки навіть зважилися на довгу і небезпечну подорож з Галілеї в Єрусалим. Вони залишалися з Ісусом до самого кінця, навіть коли учні покинули Його.

Ісус був великим проповідником. Він захоплював слухачів магнетичною силою слів. Самі натхненні Свої проповіді Ісус вимовляв без всякої підготовки, відповідаючи на питання. У жінки було сім чоловіків. Дружиною якого вона буде у вічному житті? Чи дозволено платити податки кесареві? Що робити, щоб наслідувати життя вічне? Хто стане першим у Царстві Небесному? Як людина може народитися, якщо вона вже стара?

Ісус, подібно до Сократа, любив так ставити питання, що підводив співрозмовника до істини. Він завжди вмів заглянути в суть питання і в серця слухачів. Бесіда з Ісусом позбавляла і від самовпевненості і самовдоволення.

Живи я в ту пору, притчі Ісусові – Його фірмовий знак – вразили б мене. Письменники всіх часів захоплювалися Його майстерністю на життєвих прикладах розбирати глибокі істини. Докучлива жінка дошкуляє судді. Цар обмірковує військові плани. Діти сваряться на вулиці. Розбійники пограбували подорожнього і кинули його помирати. Жінка втратила монету і шукає її, немов втратила скарб. В Ісусових притчах немає ні казкових героїв, ні заплутаних сюжетів, Він просто описує навколишнє життя.

Притчі – саме те, що треба Ісусові. Послухати цікаву історію хочеться всім, а Ісус був чудовим оповідачем. Його слухачі – в основному безграмотні селяни і рибалки. Історії запам’ятовуються набагато легше, ніж абстрактні ідеї і поняття. Притчі допомагали зберігати Його вчення: через багато років, роздумуючи над Його вченням, люди в найменших деталях згадували ці притчі. Одна справа – міркувати про безмежну любов Господню. І зовсім інша – розповісти про людину, яка життя віддала за друзів, або про батька, який щоночі тяжко вдивляється в горизонт, очікуючи блудного сина.

Ісус прийшов на землю повний «благодаті й істини», читаємо ми в Євангелії від Іоанна 1:14. У цій фразі – сама суть Його вчення. Він повний благодаті: законники обтяжували віру безліччю формальностей, Ісус же просто говорив про Божу любов. Господь дарує нам Свою любов без всякої причини – ми цієї любові не вартуємо та все ж отримуємо її безоплатно, без умов, «з доставкою додому».

Відома притча того часу розповідає про власника винограднику, який наймав працівників на збирання врожаю. Час йшов, і лише до одинадцятої години  (до п’ятої години вечора), він відправив на поле останню бригаду. Працівникам залишалася всього лише година, щоб показати свою старанність. У класичній версії ті, хто запізнився, працювали з таким завзяттям, що керівник у нагороду заплатив ним, як за цілий день. Коли цю притчу розповідає Ісус, Він нічого не каже про старанність працівників. Він підкреслює щедрість Хазяїна винограднику, Господа, Який рівно віддає і тим, хто прийшов першими, і тим, хто спізнився. Він нікого не обманює і кожному дає значно більше, ніж той заслуговує.

Ісус багато говорив про милість Божу, проте в жодному разі не принижував Його святість. Я швидше, навпаки, здивувався б суворості Ісусової проповіді, суворості, на яку не вирішувалися навіть найсуворіші рабини того часу. Тоді вважалося, що не можна «накладати на общину вимог, якщо більшість її членів не в змозі їх виконувати». Ісус не був таким поблажливим. Він прирівняв гнів до вбивства, похіть до перелюбства, заздрість до злодійства. «Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий», – сказав Він, встановивши моральну планку на недосяжній висоті (Мф. 5:48).

Елтон Трублад помітив, що символи, до яких прибігає Ісус, найчастіше пов’язані із суворими випробуваннями: ярмо – непосильна ноша, чаша – страждання, рушник – рабство і, на кінець, хрест – страта. Ісус чесний зі Своїми послідовниками. Вичисліть витрати, – попереджає Він.

Наш сучасник, рабин Якоб Нойснер, фахівець в області юдаїзму в епоху раннього християнства, у книзі «Рабин говорить з Ісусом» роздумує про те, як би він відгукнувся на проповідь Ісуса. Нойснер з глибокою повагою говорить про Ісуса і християнство, а Нагорна проповідь, зізнається він, вразила його. Почувши її, – каже Нойснер, – він напевно злився б з натовпом і йшов би за Ісусом всюди, упиваючись Його мудрими розмовами.

Проте рано чи пізно, – вважає Нойснер, – їх шляхи розійшлися б. За його словами, учитель з Назарету «робить важливий крок, але не в той бік»: замість звичного для єврейської общини «ми», Він каже «Я». Нойснер не може залишити Тору і визнати авторитет Христовий. «Усе тримається на Ісусі, вчення немає… І врешті-решт Ісус вимагає від нас те, що може вимагати лише Бог». Цього Нойснер не приймає, він не в силах змінити свої погляди.

Нойснер правий, Ісус разюче відрізнявся від інших юдейських проповідників. Не походив Він ні на Конфуція, ні на Сократа. Він не шукав істину, Він являв її Собою. У Матфея ми читаємо: «Він учив їх, як Той, Хто має владу, а не як книжники і фарисеї» (Мф. 7:29). Ті рідко висловлювали власну думку, вони в усьому спиралися на тексти Писання і на існуючі тлумачення до них. Ісус говорив від Себе, Він Сам коментував Писання. «Ви чули, що було сказано древнім… Я ж кажу вам». – раз у раз повторював Він (Мф. 5:21-22). Він Сам був джерелом. Для Ісуса не було відмінностей між Своїми словами і словами Божими. І слухачі це прекрасно розуміли, навіть коли відмовлялися прийняти. «Він богохульствує!», – говорили вони (Мф. 9:3).

Ісус не боявся суперечок. Він відповідав на будь-яку критику і кепкування. Він відбив у натовпу пропащу жінку, яку вирішили побити камінням. Служителі, яким духовенство доручило схопити Його, повернулися в храм з порожніми руками. «Ніколи не говорила людина так, як Цей Чоловік», – сказали вони, приголомшені почутим (Ін. 7:46). Ісус навіть демонам віддавав накази: «Замовкни і вийди з нього» (Мк. 1:25). «Душе німий і глухий! Я тобі повеліваю: вийди з нього і більше не входь у нього» (Мк. 9:25). (І от що цікаво: біси завжди впізнавали Ісуса, зверталися до Нього «Святий Божий», «Син Бога Всевишнього», а люди сумнівалися в Христі.)

Ісус говорив про Себе нечувані речі («Я і Отець – єдине» (Ін. 10:30); «Син Людський має владу на землі відпускати гріхи» (Мк.2:10); «Зруйнуйте храм цей, і Я за три дні поставлю його» (Ін. 2:19)), за що без кінця піддавався нападкам. Його вчення настільки пов’язане з Ним Самим, що багато Його слів просто не могли існувати після Його смерті. Вони померли разом з Ним на хресті. Його послідовники, які називали Його учителем, повернулися до звичайного життя, повторюючи в печалі: «Ми ж сподівалися, що Він є Той, Хто має визволити Ізраїль» (Лк. 24:21). Тільки Воскресіння перетворило Його слова на безперечну істину.

Воскреслий Христос, Рембрандт ван Рейн

* * *

Я уявляю, як підходжу до натовпу навколо Ісуса. Мене тягне до цього рабі, але я все ще сумніваюся. А тепер спробую відірвати погляд від Ісуса і оглянутися по боках. Навколо учителя я бачу як би кілька концентричних кіл.

Далі за всіх від центру, у зовнішньому колі, зібралися роззяви, випадкові перехожі і люди на кшталт мене, які ще тільки придивляються до Ісуса. Ці люди однією своєю присутністю захищають Ісуса: Його вороги не сміють схопити учителя, адже «весь світ іде за Ним» (Ін. 12:19). Спочатку до Ісуса прибилися і прибічники незалежності Іудеї: вони вважали, що Ісус підніме повстання проти римлян. Я помічаю, що Ісус ніколи не звертається до зовнішньої групи. Проте Його проповідь звернена і до них, і цим Ісус відрізняється від проповідників-єссеїв і інших сектантів, які говорять лише з посвяченими.

Ближче до центру стоять послідовники Христові, Його вірні супутники. Їх близько сотні. Я знаю, що багато хто з них прийшов до Ісуса після арешту Іоанна Хрестителя: учні Іоанна скаржилися, що «усі» перейшли до Христа. Ісус не прагне завербувати якомога більше прибічників і говорить в основному з цими допитливими слухачами. Він веде їх все далі за Собою, Він строгий з ними і виховує їх. Не можна служити двом панам, – говорить Він. – Відмовтеся від багатства і світських задоволень. Забудьте про себе. Служіть іншим. Несіть свій хрест.

Останнє для слухачів не порожні слова: уздовж доріг стоїть безліч хрестів. Римляни жорстоко карають тих, хто провинився, для напоумлення інших. Що ж думали учні, чувши таке «запрошення»? Учитель поведе їх на муки? Схоже на те. Одно Своє висловлювання Христос повторює частіше за інші: «Хто зберігає душу свою, загубить її, а хто загубить душу свою заради Мене, збереже її» (Мф. 10:39).

Кажуть, коли дванадцять учнів з центрального кола запевняли, що готові на цю жертву, Ісус відповів  «Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я маю пити» (Мф. 20:22). «Можемо», – простодушно відповідали вони.

* * *

Іноді я думаю, захотів би я стати одним з цих дванадцяти? Втім, мого бажання тут було б мало. На відміну від інших проповідників Христос не чекав, доки учні прийдуть до Нього, Він Сам обрав їх. Ісус мав таку привабливу силу, що кількох слів вистачило, щоб апостоли кинули свої домівки, роботу і пішли за Ним. Брати Яків та Іоанн у парі з двома іншими братами, Петром і Андрієм, ловили рибу, коли Він призвав їх. Забавно, що саме цього дня завдяки Ісусу на них чекав найбагатший у житті улов, але вони все ж залишили свої сіті. Усі учні, окрім Іуди Іскаріота, походили з рідної Ісусу Галілеї. Іуда був з Іудеї. Це зайвий раз доводить, що слава Ісусова гриміла по всій країні.

Дивно, якою різнобарвною компанією були ці дванадцять. Симон Зилот був затятим супротивником Риму, а митар Матфей фактично був у римлян на службі. Серед обраних не було ні людей учених, таких як Никодим, ні заможних, на кшталт Йосифа з Аримафеї. Жодних особливих талантів в апостолів не спостерігається, скільки ні шукай.

Та і взагалі мені здається: що і об’єднувало учнів, так це їх нетямущість. «Невже ви такі нерозумні? – засмучується Ісус. – Доки терпітиму вас?» (Мф. 17:17; Мк. 7:18). Він учить їх служити один одному, а вони тут же затівають суперечку, хто з них вищий. Їх маловір’я доводить Ісуса до відчаю. Вони бачили стільки чудес, проте всякий раз сумніваються. Учитель нагодував п’ять тисяч людей, а чотири зможе? Нерозуміння, немов димова завіса, відділяє апостолів від Ісуса.

На що здалися Ісусові ці бездари? Пошукаємо відповідь в Євангелії від Марка. От як там пояснюється, навіщо Ісус обрав дванадцять: «Щоб були з Ним і щоб посилати їх на проповідь» (3:14).

Щоб були з Ним. Ісус не приховує Своєї самотності і потреби в інших людях. Тому Він вибирає Собі не слуг, а друзів. Він ділить з ними радість і горе. Вони – Його опора в нужді. Вони – Його сім’я: Його мати, брати і сестри. Вони все кинули заради Нього, а Він від усього відмовився заради них. Він попросту любить їх.

Щоб посилати їх на проповідь. Ісус знав про те, що станеться одного разу на Голгофі, тому і призвав їх. Він знав, що час Його перебування на землі обмежений, а значить, успіх Його справи залежить не лише від Нього, але і від тих дванадцяти (вірніше, одинадцяти), які залишаться після Нього, щоб перетворитися на тисячі і мільйони.

Я озираюся в минуле, і, як не дивно, саме ординарність перших учнів дає мені надію. Ті, кого вибрав Ісус, не були ні талановитими, ні бездоганними, у них не було жодної величі. Христос оточив Себе звичайними людьми, які насилу розуміли Його, не могли похвалитися силою духу і іноді поводилися, як твердолобі школярі. Найчастіше діставалося від Ісуса братам Якову та Іоанну, а також Петру. З цих трьох двоє потім стануть першими серед пастирів ранньої церкви.

Схоже, Христос навмисно відбирав звичайнісіньких людей. Одного разу Він відправив на проповідь сімдесят Своїх учнів. Коли вони повернулися і розповіли Йому про свої успіхи, Ісус зрадів. У Євангелії, мабуть, немає іншого прикладу такої Його радості: «У той час зрадів духом Ісус і сказав: славлю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти утаїв це від премудрих та розумних і відкрив те дітям. Так, Отче, бо таке було Твоє благовоління» (Лк. 10:21). З такого от різношерстого люду Ісус створив церкву, яка і через багато віків продовжує рости.