Амністія – Жінка-чужоложниця

І привели тоді книжники і фарисеї до Нього жінку, спійману на перелюбі, поставили її посередині, і кажуть до Нього: «Учителю, жінку оцю спіймано саме на перелюбнім вчинку. Каменувати отаких приписав нам Мойсей у законі. Що ж Ти на те?» Іспитували вони Його, казавши так, – щоб мати чим оскаржити Його. А Ісус нахилився додолу і писав пальцем по землі. А що вони наполягали та допитувалися в Нього, то Він підвівсь і каже до них: «Хто з вас без гріха, – нехай перший кидає у неї камінь!» І знову нахилившись, писав по землі. Почувши таке, почали вони виходити один по одному, почавши з щонайстарших аж до останніх. І залишилися тільки Ісус та жінка, яка стояла посередині. Підвівсь Ісус, а нікого, крім жінки, не побачивши, мовить до неї: «Де ж вони, жінко, оті твої обвинувачі? Ніхто не осудив тебе?» «Ніхто, Господи», – відповіла. Тоді Ісус до неї: «То і Я тебе не осуджую. Йди та вже віднині не гріши».

Розпусниця – це та, яка відкрито грішить. Вона не вміла або не хотіла приховувати своїх провин, отже, інші з радістю її викрили. Всі знають про її гріх і не сумніваються.

В іншій ситуації перебувають ті, які грішать таємно. Вони були достатньо спритні, щоб не дати себе спіймати на гарячому. Вони добре пильнують, дбайливо прикривають свій гріх покривалом невинності, добрим виразом обличчя і бездоганною репутацією солідної людини. А найкращий спосіб відвернути від себе увагу і приховати власні провини – це атакувати інших. Закидати камінням обурення. І саме так та, що в думках має грішне, але не сповнене бажання, ні за що у світі не пропустить ту, яка згрішила вчинком. Вона першою зауважить той гріх і найагресивніше нападе.

Самотня жінка, яка народить дитину, буде каменована злими поглядами тих, які тихцем увільнилися від материнства. Той, хто займається малою контрабандою, тим ревніше демаскуватиме нечесність інших.

Малі грішники тішаться, коли вдається зловити на гарячому великого грішника, тому що на тлі його провин їхні тихі грішки маліють і никнуть, як мала калюжа порівняно з потужною річкою зла. Вони тріумфально хапають каміння, кидають тяжкі й гіркі слова, безжальні погляди, відвертаються з погордою і осудом. «На що це подібне», – волають обурені, а в їхніх окриках крім «святого» гніву є також виразна інформація: «Я цього не вчинив. Я кращий».

Гріх належить затаврувати. Не можна толерувати зла. Але при цьому не варто вбивати людини. Чи ж можна пострілом з пістолета вбити осу на чолі ближнього, виходячи з міркування, що оса шкідливе створіння, і її треба знищувати?

Камінь і агресія – це не засоби навернення.

Коли ламається автомобіль, мудрий водій не лупить молотком по кузову. Він терпеливо шукає причину дефекту.

Пригадування вад нікого не оздоровлює. Якраз навпаки – воно поглиблює рану, посилює страждання і часто утруднює дорогу навернення.

Крім діагнозу потрібне лікування, а воно полягає у створенні нового шансу для того, хто схибив. Людина для людини повинна бути радше лікарем, аніж суддею.

Але наше таврування зла не завжди випливає зі щирої турботи про добро грішника. Часто дорадником є турбота про власну шкуру, бажання сховати власний гріх і – заздрість. Ця остання особливо ревно переслідує і винюхує кожний слід навіть уявного зла.

Оце комусь добре ведеться. Купив собі кращий автомобіль, гарніше помешкання. Звідки ці доходи? – запитують люди з кислою міною. – Тут пахне криміналом. Каменувати злодія…

Ось кімната в гуртожитку. Вони, безбарвні й ніякі, не знають, що зробити з довгим недільним надвечір’ям. Вона наспівує щось перед дзеркалом, причепурюючись на побачення. Повертається пізно, сяюча й задоволена. Це дуже підозріло. Каменувати розпусницю. Вони, бліді й невиспані під час сесії, сліпають над конспектами. Вона – має на все час, засмагла і безтурботна йде на іспит, як на бал. Складає його не гірше за інших. Звичайно, тут щось нечисто. Каменувати…

Вони старанно оберігають нечисленні товариські контакти. А до неї – надходять листи, запрошення, телефонні дзвінки, подарунки. Це свідчить про моральний занепад. Каменувати…

Ти роками в поті чола вивчаєш іноземні мови, вислужуєшся перед керівництвом, мозольно спинаєшся по кар’єрних щаблях, а ця вже втретє їде у закордонне відрядження. Ясно, що за цим може критися.

Єдиною розрадою в таких випадках є отой камінь обурення в наших руках і радісна можливість вершити скорий суд. А суддя тільки один.

Вони привели до Нього дівчину. Оточили її зловорожою стіною, тримаючи каміння за пазухою.

Він сказав їм: «Хто з вас без гріха, – нехай перший кидає у неї камінь!» І почав малювати знаки на піску. Так, ніби питав їх: «А Ти?…»

Серед них тільки Він був без вини. Тільки Він міг кинути в неї камінь. Однак, відав, що хворий потребує лікаря. Сказав:

«…Я тебе не осуджую. Йди та вже віднині не гріши».

Вона, спантеличена, відійшла: як людина, котра чекала удару – а до неї доторкнулися з любов’ю.

Ті ж відійшли ще раніше – тихенько втекли, присоромлені, бо відкрилися їхні приховані гріхи.

А найшвидше відійшли ті «найсолідніші», що найголосніше обурювалися, бо ж написано в Письмі, що вони відійшли, «почавши з щонайстарших».