Засліплені

І як Він наближався до Єрихона, один сліпий сидів край дороги й просив милостині. Почувши, що народ іде повз, він спитався, що б воно могло бути. Йому сказали, що це Ісус Назарянин проходить. І він почав голосно кричати: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!» Ті, які йшли попереду, сварилися на нього, щоб замовчав, та він кричав ще дужче: «Сину Давидів, змилуйся надо мною!» Ісус зупинився і звелів привести його до Себе. І коли той наблизився до Нього, спитав: «Що хочеш, щоб Я зробив тобі?» «Господи, – сказав той, – щоб я прозрів!» Ісус сказав до нього: «Прозри! Віра твоя спасла тебе». І вмить прозрів той і пішов за Ісусом, славлячи Бога.

Мистецтво бачити – це справа не тільки здорових і бистрих очей. Важливі слова говорить Маленький Принц: «Найважливіше невидиме… дивись серцем…». Ні на що не знадобиться соколиний зір, якщо серце незряче. Тоді людина – як той сліпий, що сидів при дорозі. Дивиться, але не бачить.

Як невиліковний дальтонік, він не розрізняє барв і відтінків дійсності. Бачить світ сірим. Або тільки рожевим.

Бачить світ тільки в одному вимірі, як плаский малюнок без перспективи, глибини і світла. Має обмежене поле зору. Бачить тільки те, що є на відстані власної руки, у світлі власних інтересів.

Він бачить тільки поверхню дійсності. Дивлячись на клієнта, бачить тільки його елегантний костюм. Дивлячись на жінку, бачить тільки тіло. Дивлячись на квітучі сади, бачить тільки ціну яблук. За законом селекції вибирає тільки те, що у своїй ієрархії цінностей визнає вартим бачити, те, що служить його інтересам. Отже, він не зауважує втоми матері. Не бачить пригаслого погляду дружини. Не помічає несміливого прохання в очах дитини.

Бачить замало. Або забагато.

Бачить тільки зло. Або, навпаки, якраз на зло їх закриває.

Він неадекватно співвідносить важливість різних подій: біль свого зуба сприймає як епохальне лихо, а чужі сльози називає істерією. Бачить пилинку в оці ближнього, а в своєму оці не бачить колоди.

Може, він далекозорий – бачить лише віддалені драми: зворушується долею дітей війни на Далекому Сході, але не зауважує болісної реакції дитини в домашній війні власної родини. Може, він короткозорий – його цікавить лише теперішнє. Він не бачить завтра. Не бачить Неба. Не пам’ятає про вічність.

Може, він косо дивиться на чуже щастя.

Його очі розбігаються. Він прикриває їх. Не може відірвати очей. Відвертає очі. Йому привиджується. Він бачить те, чого нема, наприклад, дірки в цілому. Бачить власні помилки в інших. Він не вміє дивитися на себе критично. Не бачить потреби. Не бачить виходу. Не бачить порятунку. Або не бачить сенсу.

Він – осліплений. Він – засліплений. Врешті-решт він цілком сліпий на красу життя і людини, красу світу, в якій, якщо добре придивитися, завжди можна добачити Божі сліди. А отже, він не бачить Бога.

Тайна бачення Бога, бачення світу, бачення людини – це не тільки справа здорових і бистрих очей. Це справа серця. Точніше – чистого серця: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать».

Отже, тільки очищення може повернути зір нашому серцю. Отож вийдімо, як євангельський сліпий, ми – усі сліпі, недобачаючі, засліплені, які живуть у темряві духу, – і просімо: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся над нами. Вчини, щоб розплющилися наші очі. Щоб ми прозріли і прославили Твоє Ім’я».

Чудо почалося тоді, коли отой сліпий край дороги захотів бачити й повірив, що Христос може це зробити.

Чудо почнеться тоді, коли ми захочемо, щоб наше серце прозріло, і повіримо, що Христос може нам допомогти.

Бо найбільше каліцтво – це не прагнути очищення, не прагнути прозріння, не зауважувати своїх недоліків, своєї ущербності. Господи, торкнися моїх очей.

Щоб я побачив свій гріх і Твоє милосердя, щоб заплакав гарячими сльозами, щоб ніколи на загубив з виду Твій слід.

Торкнися моїх очей, щоб вони усміхнулися; щоб зуміли посеред фальшивого побачити отой справжній блиск;

щоб узріли, скільки дарів, скільки ласки Ти дав мені;

щоб пізнали, що в житті варте любові й захоплення;

щоб в них відбилося небо;

щоб завжди впізнавали Тебе: під кожним видом, у частичці, у сповідникові, у Твоєму Слові й у кожній події, у кожній людині.

«Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю, як і я спізнаний» (1 Кор. 13:12).