Скорчена жінка

Ісус навчав в одній із синагог у суботу. Була ж там одна жінка, що її тримав дух у недузі вісімнадцять років: вона була скорчена й не могла ніяк випростатись. Побачивши її, Ісус покликав і промовив до неї: «Жінко, ти звільнена від своєї недуги».

Вісімнадцять років вона мала духа немочі. «Вона була скорчена, – говорить Євангеліє, – і не могла ніяк випростатись».

Він не чекав навіть на її прохання. Може, вона була вже так скорчена, що не могла побачити Його здалека. Може, вона була так прибита своїм нещастям, що не мала сили просити, продиратися до Нього крізь натовп.

Він сам її побачив, покликав до себе і мовив: «Жінко, ти звільнена від своєї недуги». І поклав на неї руки й вона зараз же випросталась, і почала прославляти Бога.

Жінка – завжди нахилена: над ліжечком, над дитиною, над плиткою, над штопанням, над дитячим зошитом, з якого треба витерти кляксу, над пранням білизни, над розбитим коліном, над чиїмись сльозами… Вона скорчена від безнастанної роботи, безперервного бігу до праці, до садочка, додому, до крамниці – дім, діти, обід, батьківські збори, прання, забракло грошей, прибирання, дитина має нежить, пришити ґудзика, віднести черевики до шевця, дорогою – забрати дитину з садочка, зробити закупи, збігло молоко, посолити суп, «діти, не галасуйте», що завтра на обід, поламалася праска, заплатити рахунки, вечеря, чи зроблені уроки, миття посуду, вмивання, налито в лазничці, чому він ще не повертається, пропав верх від піжамки, «мамо, хочу пити», знову дірка в дитячих штанятах, розкидані іграшки, голова розколюється, завтра збори, де подівся смоктунець, печуть очі, чи вистачить на пальтечко для малого, попрасувати спідницю, чому він не вертається, тепер знову прання, прибирання, штопання, спати, спати… Пробує клякнути до молитви, напівпритомна, вичерпана, очі злипаються, засинає на середині «Богородице…»

Кілька виразних слів любові зняли би половину цього тягаря. Але вона вже давно таких слів не чула. «Чи загнана людина може мати час на любов?» – з гіркотою співає сучасна співачка.

Притлумлена надміром обов’язків, жінка поволі скорчується – і ось бачить вже тільки землю. Не має сили, не має часу, щоб із піднесеною головою поглянути інколи на небо. Хто поверне їй здоров’я, хто дасть відпочинок її втомленим ногам, час її дням, сон її ночам, усміх її устам, спокій змученому серцю?

Може, інша жінка – скорчена під тягарем самотності. Вона вже давно некохана. Роками погорджувана. Непомітна. Покинута задля іншої – молодшої, стрункішої, безтурботної. Принижена, вона прислухається до відлуння кроків на сходах. Грюкнули двері – і її замкнено в порожньому будинку. Хто поверне блиск її очам, сенс її життю?

Або ще інша – скорчена, бо тільки це їй залишилося. Давно вже для неї не таємниця, що для всіх вона – весела і дешева пригода, але ні для кого – кохання. Тепер залишилось одне – не дивитись людям в очі. Відвернути голову – не бачити чужого щастя. Людський поговір шкіриться у злостивій посмішці, тицяє пальцем, кпить і зневажає. Щоб випростатися, треба було б найперше вирівняти дороги, відкликати рішення, повернути назад час.

Хто ж має таку силу? Хто її оздоровить?

А може, вона скорчена не морально, а в буквальному розумінні – сповнена фізичної немочі. Вона мусить просити допомоги, просити, щоб її відвідали й намастили хліба. Вона вже не може навіть всилити нитки в голку.

Може, похилилася – бо збайдужіла: життя не виконало й половини своїх обіцянок.

Може, скорчилася – бо має повно комплексів.

Може, завжди і хронічно схилена тільки над собою – над своєю вродою, над своєю хворобою, над своєю святістю. Цій буде найважче випростатися.

Може, похилилася, бо переконана, що втратила вже всі свої шанси: кожну битву буде програно, жоден бунт вже не допоможе і нема звідки чекати порятунку.

Господь підводить скорчених.

Він чинить це не людською, а Божою силою.

Він знає, що може підняти похилену жінку: повага, почуття жіночої гідності, турбота про інших, усвідомлення того, що вона потрібна, а понад усе – любов.

Адже Той, хто є Любов’ю, побачив колись скорчену жінку, сам її покликав і промовив: «Жінко, ти звільнена від твоєї недуги».