Донечка – Дочка Яіра

Коли Він їм казав це, приступив один начальник і, вклонившися, мовить Йому: «Дочка моя тільки що померла. Прийди но, поклади на неї Свою руку, і вона оживе.» Підвівсь Ісус і пішов за ним, а й учні Його…

А коли Ісус прибув до дому начальника й побачив там сопільників і юрбу схвильовану, сказав: «Уступіться, бо дівча не вмерло, а спить». І насміхалися з Нього. Якже випроваджено людей, Він увійшов, узяв її за руку, і дівча встало. Чутка про це розійшлась по всій тій країні.

Твоя донечка спить. Ви вимкнули телевізора. Тільки годинник цокає у глибині кімнати. Тихенько ти заходиш у напів темряву кімнати і, щасливий, дивишся. Дякувати Богові, не маєш нічого спільного із пригодою Яіра. Ваша донечка аж надто жива. Ви не маєте ні хвилини спокою. Цілий день її ноженята невтомно дріботять, її рученята працьовито стягують усі серветки, фіранки та вази.

Її плач, її сміх, її щебетання наповнюють ваш дім і ваші серця.

Ще хвилину тому вона торгувалася з тобою за казку. Ви святкували щоденний обряд засинання. Ви милувалися кольоровими цятками на піжамці. Хрестячись, вона знову «загубила» Святого Духа. Отож ти попровадив малою ручкою у знак хреста. А тепер вона спить. Волоссячко розкидане на подушці. До рожевої щічки притулився ведмедик, вилинялий від дитячих поцілунків. Рівне і спокійне дихання. Маленька донечка.

Ти закохано дивишся: вона гарна. Вона твоя. Вона ваша.

Ти дивишся зачудовано: це мале створіння у поцяткованій піжамці – частинка тебе. Співпрацюючи з Богом, ти сотворив безсмертний витвір – людину. Цей витвір має твої очі, усмішку. В її дитячих реакціях ти бачиш живу мініатюрку себе.

Дивишся схвильовано: вона беззахисна й довірлива. Її цілком довірено тобі, твоїй опіці та відповідальності. Вона довірена тобі так само, як довірена тобі її мати – твоя дружина.

Ти дивишся – і в тобі зростає любов. Від цього споглядання в тобі росте сила до праці, до боротьби. Ти готовий стати на прю з кожною небезпекою, яка могла би перервати її спокійний сон. Ти готовий потроїти зусилля, щоб їй нічого не забракло, щоб запевнити її безпеку і щастя.

І ось до берега твого тихого захоплення прибивається хвиля неспокою – бо в кожній батьківській любові відлунює драма Яіра: ти не можеш дати своїй дитині всього.

Вона не завжди буде в полі твого зору, у вашому тихому помешканні.

Ця донечка твоя, але все-таки не належить тобі.

Ти дав їй життя, але не маєш над ним влади. Сьогодні ти поправляєш відкинуту ковдрочку, вигладжуєш складки на подушці, але ти не у змозі сховати її від труднощів життя, не спроможний вигладити всі нерівності людської дороги.

Ти вимкнув телевізора, щоб вона могла спокійно спати, та все ж ти не приглушиш повністю гамору світу, який колись її оточить.

Ти не маєш влади над серцем твоєї дитини, над коханням, яке вона колись вибере.

Ти не маєш також достатньо відваги, щоб витримати довірливий погляд твоєї доні, для якої ти сьогодні непомильний авторитет і перший учитель життя.

А духовне здоров’я твоєї дитини? Скільки-то дітей, що мають бездоганне харчування, рум’яні личка, западають у глибоку анемію в духовному розвитку. Тому що батьки не забезпечили дитині необхідної духовної поживи.

Вони забули, що, окрім тіла, яке потребує вітамінів, дитина ще має душу; що вони народили свою дитину не тільки для кількох десятків років земного життя, а на цілу вічність. Не навчили любити. Не навчили молитися. Вони вбили дитячу прямолінійну потребу шукання Бога. Ці діти – мертві. І ніхто не зауважив, навіть батьки, моменту їхньої смерти.

Чи твоя доня справді живе?

Раптом твоя сила починає здаватися тобі ілюзорною, твоя життєва второпність – непотрібною, твоя любов – безпорадною. Бо без Христа людині не під силу виховати дитину, навчити її любити, забезпечити їй щастя і дати правдиве життя. Не тільки тут, на землі, але також і «життя після життя».

Отож впади, як Яір, на коліна й гаряче проси:

Господи, я боюся за свою дочку. Прийди і поклади на неї руки, щоб вона жила тепер і вічно…

Якщо б вона закашляла, я побіг би тепер, вночі, по лікаря.

Якщо б їй забракло хліба, я би свої руки до решти випрацював, щоб його добути. Коли вона підросте, я проситиму вчителів і вихователів, щоб вони допомогли виплекати її розум і серце.

Якщо б виникла потреба, я віддав би заради неї життя і кров.

Але цього замало…

Ти – ЖИТТЯ і ЗДОРОВ’Я, НАЙКРАЩИЙ ВИХОВАТЕЛЬ і УЧИТЕЛЬ. ХЛІБ і КРОВ. Увійди, хоч я недостойний, на поріг нашого дому й поглянь на мою донечку.

Якщо через нашу невмілість ми занедбали щось у її розвитку, воскреси її і розбуди. Скажи: «Дівчинко, кажу тобі, встань. Таліта кум».