Втікачі – Блудний син

Він сказав далі: «В одного чоловіка було два сини. Молодший з них сказав батькові: Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає. І батько розділив між ними свій маєток. Кілька днів потім, молодший, зібравши все, подавсь у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно. І от як він усе прогайнував, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати. Пішов він і найнявся до одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині. І він бажав би був наповнити живіт свій стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому. Опам’ятавшись, він сказав до себе: «Скільки то наймитів у мого батька мають по–достатком хліба, а я тут з голоду конаю. Встану та й піду до батька мого і скажу йому: «Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів». І встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його. Тут син сказав до нього: «Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний зватись більше твоїм сином». А батько кликнув до своїх слуг: «Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся». І вони заходились веселитися.

Список його гріхів довгий та різноманітний. Покинув задля порожньої фантазії батьківський дім, зранив отця, розтринькав маєток, гуляв із блудницями. За кару він на всі часи став синонімом невдячності, гріха й відступництва. Він назавжди залишиться грішним «патроном» тих, які легковажно віддаляються від Бога і «вимагаючи всього, що їм належиться», йдуть у світ жити по-своєму.

Сам інтерес до світу, ота одвічна туга за недосяжним, далеким і незнаним – це ще не гріх.

Навпаки, саме цей інтерес надихає до великих відкриттів, провадить до нових континентів, наказує спинатися на непідкорені гірські вершини, досліджувати морське дно і проникати в таємниці життя. Він спричинює також те, що людині вже не вистачає землі, її природи, обмеженого буття – він наказує шукати трансцендентне, тужити за безконечним, кликати Бога.

Однак не всі рівною мірою досвідчують цієї туги й неспокою. Є люди, яким цілком вистачає дійсності, яку вони застали. Вони люблять спокій, їм добре на власному обійсті, вони легко прийняли передані їм принципи, повірили без проблеми, вони задоволені своєю долею і не вириваються у світ. Це ті євангельські «старші сини», на яких Отець може розраховувати. Вони залишаються в «домі Отця» з різних причин. Одні – тому, що шанобливі, вірні, і їх ощасливлює те, що є. Інші – тому, що вони відчувають відповідальність за дім, хочуть добре виконати свої обов’язки. Ще інші – бо тільки тут почуваються у безпеці. Ще інші не відходять тільки тому, що бояться ризику, хоча, звичайно, часом би хотіли…

Та ось з дитячого гурту відокремлюється якийсь малий «Колумб» і вирушає босоніж польовою дорогою; його веде нездоланна цікавість до того, що там, за поворотом, за татусевим полем. Потім його, скуленого, знаходять десь під кущиком. Заплаканий, переляканий і голодний першовідкривач повертається на руки до мами.

Ось у класі всі спокійно розв’язують завдання, а один – ніяк не може зосередитися. Він крутиться на стільці, йому душно й тісно, він не чує голосу вчителя. Він дивиться у вікно. Йому ввижаються широкі простори, шум далеких морів, дикі прерії, швидкі, як вітер, коні. А тут кажуть обчислювати об’єм куба.

Хлопчина сидить над книжкою. Здалека чути пронизливий свист поїзда. Це вечірній експрес, який не зупиняється на маленькій станції в їхньому містечку. Він мчить до незнаних міст, великих вокзалів. Широкий світ, багатомовний гамір, пейзажі як на барвистих закордонних буклетах і раптом – «Ти не забув купити оселедця?» – втомленим голосом питає мама.

Батьківський дім стає затісний, дотеперішні авторитети недостатні, щоденні обов’язки починають нестерпно обтяжувати. Брат акуратно обгортає зошити в чистий папір, навчається практичної професії і заощаджує на годинник. А цей – тужно дивиться вслід за вервечкою диких птахів, яка щезає на горизонті.

Злетіти б так, відірватися від безнадійної сірості. Втекти. За татусеве поле. До міста. До гуртожитку. Ще десь далі. Жити по-своєму. Пізнати світ. Відбутися. Досягти більшого.

Іноді такий виривається також із Божого Дому. Він виріс уже з катехизмових формулок, як із дитячих штанців. Його дратує наївна віра матері, її образочки й вівтарики. Він хоче на власний розум шукати правди.

Якщо має досить характеру, витривалості й волі, то зможе багато осягнути. Саме такі шукають «нових незвіданих доріг». Один із тих, які на свій розсуд вирушили шукати Бога, – Дам’ян – став великим батьком прокажених.

Один із тих, які не поміщаються у своєму середовищі, – Станіслав – пішки пішов з Відня до Рима, пішов за голосом свого покликання.

Одна з таких, які не хочуть ходити втоптаними стежками, – Тереза – відкрила власну «малу дорогу» до Бога.

Однак частіше, на жаль, ці нетерпеливі сини, які вириваються у світ, губляться в отих «далеких краях», що зблизька виглядають цілком інакше, ніж у мріях і на кольорових буклетах. Вони легко розтрачують свій безцінний посаг: молодість, здоров’я, сили і те, що є найбільшим скарбом людини, – любов. Пускають у небуття все, що винесли з дому.

Вони покидають релігійні практики, як старий зошит із релігії, вже непотрібний тепер у дорослому житті. Вони проходять через багато принижень, зазнають багато розчарувань і ран, поки зрозуміють ціну розтрачених скарбів серця, поки оцінять тепло батьківського дому, поки почнуть з жалем пригадувати слова занедбаної молитви.

Якийсь блудний син хоче, можливо, втекти від обов’язку. Кинути все й відійти. Вирватися з упряжі. Скинути ярмо. Грюкнути дверима та піти. Залишити за собою двадцять років подружнього життя. Залишити людину, як непотрібне вбрання. «Сісти у будь-який поїзд і… дивитись, як усе залишається позаду». Покидаючи своє місце в житті, своє покликання, – він покидає також Бога. Покидає Дім Отця, бо обтяжливими є Його принципи й невигідні заповіді.