Кращий брат – Брат блудного сина

А старший його син був у полі; коли ж він, повертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці. Покликав він одного із слуг і спитав, що воно таке було б. Той же сказав йому: «Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим». Розгнівався той і не хотів увійти. І вийшов тоді батько й почав його просити. А той озвався до батька: «Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля». Батько ж сказав до нього: «Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє. А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся».

Нема сумніву: ти – не блудний син. Радше – той другий. Ти не маєш нічого від вітрогона й волоцюги. І ти ніколи не збирався покидати Отця.

Перед їжею хрестишся, ходиш до церкви, ледь світ зриваєшся, щоб не спізнитися до праці. З почуттям добре виконаного обов’язку роками повертаєшся додому тією самою дорогою.

Ти – солідний чоловік із портфелем. Здалека обходиш тих, які цілими днями стоять біля будки з пивом, бездумно розтрачаючи час і гроші. Не крадеш, не вбиваєш, шануєш батька й матір. Бог може бути тобою задоволений.

І тому, коли ти дивишся на повернення блудного сина, тебе гризе жаль і проймає гіркота. Оце стільки радості, стільки щасливого гамору й бенкет з нагоди повернення додому волоцюги. Для нього святкова одіж, перстень і годоване теля.

Водночас твоя праведність нікого не дивує. Твоя солідність ніколи не викликала такого ентузіазму. Твоя вірність нікого надмірно не зворушує. Твою шляхетність взагалі не помічають.

Чи варто в такому разі бути шанобливим, якщо кожний ошуканець – тільки б розкаявся – також буде прийнятий Богом?

Чи варто так напружуватися й обмежувати себе, якщо ті, які ніколи ні в чому себе не обмежували, можуть раптом зазнати аж такої любові?

Чи варто було упродовж стількох років обминати (як оту будку з пивом) усі нагоди доброго заробітку, спокуси легшого хліба й забороненої пригоди, якщо цей блудник облетів півсвіту, розтринькав гроші, валандався з волоцюгами, а сьогодні – он як його приймають? Аж хочеться згрішити, щоб зазнати такої самої ласки, так само, як хочеться захворіти, щоб налякати когось близького. Бо тоді сильніше люблять, купують квіти та поправляють подушки. Бо виглядає, що Бог не оцінює міцного здоров’я нашої душі, не зауважує законопослушності.

Ми могли би пробачити Богові це нечуване милосердя, якщо б самі отримали визнання, пропорційне нашим заслугам.

Бо якщо б ми отримали першу нагороду, то нас би вистачило, щоб ласкаво привітати тих, які займуть друге і третє місця.

Якщо ми маємо найновіший автомобіль іноземної марки, то легше пробачаємо сусідам те, що вони придбали собі «жигулька».

Якщо, як нам здається, ми вже маємо гарантоване місце по правиці Божого трону, то можемо дозволити, щоб інші також осягнули Небо. Чому ні? Ми навіть молимось за навернення грішників. Нехай і вони зазнають милосердя. Звичайно, після попереднього покутування провин, у чому ми навіть готові допомогти. Бо мусить бути справедливість. Ми не любимо, коли нас випереджують митарі та блудниці.

Наскільки ж інакше виглядало би повернення блудного сина, якщо б на порозі дому замість милосердного Отця став старший брат.

Той, котрий ніколи не плакав над своїми провинами, перерахував би братові усі його гріхи.

– Йди, звідки прийшов, – промовив би суворо. – Ніхто не примушував тебе залишати дому. Ти сам хотів. Отож тепер маєш. Ти вже мені не брат. Ми відреклися від тебе, як і ти від нас. Дивуюся, як після цього всього ти ще маєш сміливість приходити сюди. Я на твоєму місці не посмів би глянути Отцеві в очі…

На щастя, для сина, який повернувся, на порозі постав Отець і широко розпростер обійми.

На щастя, для людини Бог набагато милосердніший, ніж люди. Доброю рукою Він перекреслює те, що було; велич людини міряє її скромністю, розкаянням і жалем.

Ось священик тихо промовляє молитву розрішення і каже: «Іди і більше не гріши». Отож ти можеш відійти в мирі, бо тобі вже все прощено й забуто. Предвічна Мудрість відає, як важко людині виправитися, коли їй не забувають її провини, коли їй на кожному кроці нагадують про минуле.

Хтось повернувся після курсу лікування від алкоголізму, але назавжди залишиться «старим пияком».

Про самотню дівчину, яка народила дитину, довго ще будуть тріумфально говорити: «Догралася».

Хтось вийшов з ув’язнення, відпокутувавши свою вину, але на новій роботі вже знають. «Треба на нього вважати», – остерігаються «справедливі» люди.

Бог перекреслює і більше до цього не повертається, щоб і людина могла ніколи більше не вернутися до гріха.

Скільки ж то разів ми стаємо на порозі Божої Церкви, у дверях Милосердя і своєю малодушністю заступаємо іншим дорогу повернення до дому Отця? Ретельно відмірюємо чужі гріхи лінійкою власної невинності й щедро розкидаємо Божу кару. Ми вирішуємо навіть долю вічності наших грішних ближніх, повідомляючи їх, що за вчинену нам кривду вони з пекла не вийдуть або у вогні чистилища опам’ятаються від своєї легковажності.

Скільки ж то блудних синів зупинилися на пів дорозі, бо ми не сказали їм вчасно:

«Прийди, брате. Отець чекає. Прийди, разом радітимемо і святкуватимемо день твого повернення. Прийди, бо ти мій рідний брат у грісі та слабкості».

«Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє», – промовить нам Бог.

Нехай здоровий брат не заздрить хворому.

Нехай той, хто бачить ясно, не заздрить засліпленим. Нехай жодна з дев’яноста дев’яти овець не заздрить цій одній, яку несуть на руках.

Бо кожний із нас люблений. Кожний має власну і неповторну дорогу до Отця. Одні йдуть прямо, навпростець, просто в Божі руки. Інші йдуть манівцями, через помилки і спроби, довго кружляючи й навертаючись.

А найдальша дорога до Нього – це пиха. Перший гріх у списку семи головних. Гріх, який говорить нам: «Ти не блудний син, ти – той кращий брат».