Не маю нікого – Оздоровлення кривого

Один чоловік там був, що нездужав тридцять і вісім років. Побачив Ісус, що він лежить, а довідавшися, що було воно вже дуже довго, каже до нього: «Бажаєш одужати?» «Не маю нікого, пане, – одрікає Йому недужий, – хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший передо мною поринає». Мовить Ісус до нього: «Устань, візьми ложе твоє і ходи!» Відразу ж і одужав той чоловік, і взяв ложе своє і почав ходити.

«Бажаєш одужати?» – запитав Ісус чоловіка, який лежав при дорозі. «Так, Господи, – застогнав той, – але не маю нікого, хто б допровадив мене до купелі». Всі ці криві й паралізовані, які оточують Ісуса, – це також наші близькі родичі, бо і в нас є повно різноманітних немочей. Людина нашої епохи занедбує м’язи. Вона не мусить надто багато ходити – всюди завезе її автомобіль. Під землею має метро, на воді – катери на підводних крилах, у повітрі – реактивні літаки.

Не мусить ходити сходами – ліфт завезе.

Не мусить спинатися на вершину гори – є підйомник.

Не мусить також надмірно втомлювати розум – має калькулятори, програмовані машини з пам’яттю й електронний мозок.

Якщо м’язи не тренувати, то вони не розвиваються, а полишені надовго без діяльності – атрофуються. Подібно стається з іншими здатностями людини – і моральними, і емоційними. Сучасна людина хворіє на параліч, який інакше називається лінивство, вигода, бездумність, млявість.

Людину може також паралізувати страх. Її може паралізувати нерішучість. Її може виснажити розчарування і зневіра в собі. Вона може мати паралізовану волю і криве серце.

Вона не хоче працювати – бо кому це потрібно?

Не хоче напружуватися – все одно ніхто цього не помітить.

«Не маю нікого, Господи», – хотіла би поскаржитися людина.

«Нема нікого, хто б мене помітив, повірив у мої можливості, допоміг би звільнитися від паралічу серця і думки.

Нема того, хто б зрушив моє приспане серце, поміг відкрити закопані таланти, на які я вже давно махнула рукою.

Нема нікого, хто вдихнув би в моє життя щось нове, хто був би моїм натхненням, вирвав би мене з безнадійного оціпеніння, з автоматизму щоденних занять, із зневіри, з апатії і рутини, які паралізують мої думки.

Нема нікого, хто міг би вчинити, щоб я знову кохала, тужила, поривалася до неможливого. Щоб я хотіла зриватися удосвіта, із запалом працювати, повертатись додому із завмираючим серцем, радіти, сумувати, співати та боротися. Просто жити».

Людина потребує людини й сама комусь потрібна. Бог сполучив людей предивним взаємним зв’язком. Ми взаємно потрібні одне одному для життя, для щастя, навіть для спасіння. Більшість наших зустрічей із Богом не може відбутися без допомоги людини. Люди колись уперше принесли нас до церкви. Людина охрестила нас в ім’я Христа. Людина нам про Бога розповідала. Своє Тіло і Кров дає нам Христос людськими руками. Через людину Він нам пробачає. Через людину – виявляє Свою любов. Через людину – об’являє Свою волю. Через людину підбадьорює і додає сили.

Людина може нас від Бога віддалити, але може і привести до Бога.

Людина може паралізувати нас своєю неприязню, ворожістю і насмішкою. А любляча, щира та близька людина може влити в нас струмінь життя і радості. Теплим словом може розігріти скам’яніле серце, може надати нашій думці високого лету, нашим діям – жвавості, нашому життю – нового ритму.

Скажи своєму чоловікові, що ти віриш у нього. У те, що він сильний, що багато може досягнути і що ти довіряєш йому. Побачиш, з яким запалом він візьметься до праці.

Скажи дружині, що, попри сивину у волоссі й перші зморшки, вона для тебе єдина і найпрекрасніша. Побачиш, як вона розквітне, почуєш, як вона співатиме, миючи посуд.

Скажи підлеглому, що з нього будуть люди, що він добре виконав свою працю. Ти побачиш, скільки нової енергії визволять у ньому твої слова.

Поцілуй дідуся і скажи йому, що вам дуже потрібна його порада. Ти побачиш, як сонячно засяє його лице. Як золота осінь.

Скажи дитині, яка плутається під ногами, що вона дуже тобі помагає, хоча сліди цієї «допомоги» – на руках, на личку, на фартушку.

Скажи приятелеві: «Що б не сталося, я тебе не залишу».

Скажи тещі: «Що б ми без вас, мамо, робили?»

Скажи хворому: «Скоро вертайся, без тебе сумно».

Скажи слабкому: «Тільки ти можеш мені допомогти». Скажи тому, хто має криве серце й паралізовану волю, що Христос може вилікувати всяку духовну неміч. Поможи наблизитися до Учителя. Поможи волати про Його допомогу. Один паралітик, – оповідає Євангеліє, – мав приятелів, які, не маючи іншої можливості проштовхнутися з ним до Ісуса, форсували обложений натовпом дім, протягнувши свого хворого через дах. Скільки зусиль треба було докласти, щоб втяти таку штуку! А скільки було в ній Любові та віри! Вони обеззброїли цим Ісуса. Він їх похвалив і нагородив. Дякуймо Богові, якщо поряд із нами є люди, яким так дуже залежить на тому, щоб полегшити нам зустріч із Богом. Які готові зробити все, щоб ми віднайшли радість, мир серця і життя. Саме таким способом ми повинні допомогти одне одному форсувати брами Неба. Сьогодні ти підтримуєш мене, завтра ролі можуть помінятися. Нехай той, хто є близько, лагідно піджене тих, які марнують час. Той, хто не дає собі ради, нехай не відпихає руки, яку йому простягнули, щоб допомогти. Найслабших, можливо, треба буде якусь частину дороги понести.

Нехай Бог береже нас від того, щоб у нашому оточенні виявився хтось, у кому б завмерло Боже життя, згасла радість і бажання жити, догоріла надія, бо – не було нікого…