“Хто сказав тобі, що ти голий?”

Що ж сталося далі? Біблія описує, як Бог у саду кличе Адама: “Адаме, де ти?“. Напевно, Він не просто цікавився місцем розташування Адама, але волав до нього: подумай, в якому становищі ти тепер опинився, і навернися до Мене! Адам відповідає: “Почув я голос Твій у раю, і злякався, тому що я нагий, і сховався” (Буття 3:10). Досі він спілкувався з Богом вільно, але тепер голос Бога викликає в ньому сором і страх.

Тоді Бог запитує безпосередньо: “Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи не їв ти від дерева, з якого Я заборонив тобі їсти?” (Буття 3:11).

Адам і Єва ховаються від лиця Господнього, Юліус фон Каролсфельд

Основний сенс цієї розмови цілком зрозумілий: Бог не відразу засуджує людей, Він залишає для них можливість розкаяння і навіть Сам підштовхує їх до цього, як і розумний батько не квапиться покарати неслухняну дитину. Будь-яку неслухняність можна виправити, якщо є головне – довіра, якщо є бажання спільно знайти вихід із складної ситуації.

Але чому таке важливе місце відведене в цьому діалозі голизні? Адже зовсім не вона була головною в історії про гріхопадіння. Мабуть, тому, що вся ця історія побудована навколо протиставлення двох станів голизни: першої, безневинної та неганебної, коли людині нічого приховувати від Бога і від іншої людини, і другої, тяжкої та ганебної, яка примушує ховатися і виправдовуватися. Усвідомлення власної голизни не з’являється саме по собі, хтось або щось повинні сказати про це людині, – і “очі розкриває” їй не стільки сам плід, скільки свідомість того, що єдина заповідь Бога порушена і тепер людині є що від Нього приховувати.

Особливо добре це стає видно, якщо подивитися, як розвивається далі діалог Бога і людей. На питання, чи не їли вони плоди забороненого дерева, Адам відповідає: “Жінка, яку Ти мені дав, вона дала мені від дерева, і я їв” (Буття 3:12). І сказав Господь Бог жінці: “Що це ти зробила?” Жінка відповіла: “Змій спокусив мене, і я їла“. (Буття 3:13). Словом, винен хто завгодно, але тільки не я: змій, жінка чи навіть Сам Бог, Який дав мені цю жінку. Людина, яка скоїла гріх, не може більше виходити назустріч Богові радісно і відкрито, вона ховається за іншими людьми, чужими словами, вчинками і обставинами життя, як ховає вона своє тіло за одягом. Замість правди приходять виправдання.

Власне, решта Біблії – розповідь про те, як важко і тяжко поверталося людство від цих виправдань до втраченої правди, як наново вчилося воно “безневинній голизні перед Богом”, коли ти не намагаєшся із себе зображувати когось, а залишаєшся в Його присутності тим, хто ти насправді є.

Наслідки гріхопадіння

Але прояснення людства буде пізніше. А в Едемському саду розкаяння не відбулося, і тоді настає покарання. Бог проклинає змія і говорить про війну, яка віднині буде між ним і людським родом: “Ворожнечу покладу між тобою і між жінкою, і між сіменем твоїм і між сіменем її; воно буде уражати тебе в голову, а ти будеш жалити його в п’яту” (Буття 3:15). Саме звідси це і пішло: “ворог роду людського” як визначення сатани.

Покарання жінці – скорботи вагітності та пологів, а також непереборне прагнення до чоловіка, який пануватиме над нею. Покарання самому чоловікові – тяжка і малопродуктивна праця: “У поті лиця твого будеш їсти хліб” (Буття 3:19). Віднині дерева едемського саду не дадуть їжу людині, і замість вільної творчої праці її чекає сувора боротьба за існування. Особливо різко ці слова повинні були прозвучати в тому світі, де не щодня їли досхочу, і де основним сільськогосподарським інструментом була проста сапка. До появи офісних працівників залишалися тисячоліття.

Але найголовніше – люди тепер підвладні смерті. Ні, вони не померли відразу – і вони, і їх нащадки, за свідченням книги Буття, жили неправдоподібно довго (Адам, наприклад, 930 років), але тепер, далеко від Бога і від раю, починається їх вмирання. Богослови наступних віків сперечатимуться про те, як і чому гріх Адама і Єви передався наступним поколінням людей. Біблія не пояснює цього механізму, але лише підтверджує: так, відтоді люди періодично вибирають непокору Богові. Історія гріхопадіння – не просто факт далекого минулого, вона повторюється постійно і в наших життях.

Перед тим, як вигнати людей з раю, Бог одягає їх у “одяг шкіряний” (Буття 3:21). Цілком можливо, що тут мається на увазі не одяг у нашому розумінні, а наші нинішні тіла. Якщо так, то Едем розташовувався в якомусь абсолютно іншому світі, а в цей світ людина потрапила вже після гріхопадіння. Світ, в якому ми живемо, із самого початку виявився наповнений стражданням і смертю. Його доля нерозривно пов’язана з тією самою свободою вибору, якою Бог обдарував людину, і одного дня цей світ буде прощений і відновлений в едемській гідності. Як саме – про це розказано вже в Новому Завіті, але до нього мав відбутися довгий шлях проб і помилок, який ми сьогодні називаємо Священною Історією, і книга Буття – лише самий її початок.