Ной: людство як сім’я

Кажуть, деякі чеченці зводять самоназву свого народу, нохчі, до Ною (давньоєврейською Ноах) і вважають себе його нащадками. Що ж, якщо вірити Біблії, вони праві – але те саме можна сказати і про всі інші народи землі. Але чому Біблія говорить про ще одного єдиного прабатька всіх людей, окрім Адама?

Бог створив людину за Своїм образом, а далі – Адам народив сина “за подобою своєю” (Буття 5:3) (більше в Біблії такий вираз не зустрічається). Після гріхопадіння людство починає жити власним життям, будуючи свою цивілізацію.

Адам і Єва після вигнання, Юліус фон Каролсфельд

Усе починається з братовбивства: Каїн вбиває Авеля, його виганяють, в Адама і Єви народжується третій син, Сиф. Заразившись гріхом, як небезпечною хворобою, людство котиться вниз похилою площиною і, нарешті, досягає критичної точки: Бог засуджує його до винищування. Він знаходить тільки одного праведника – Ноя.

Серед людей свого часу тільки Ной “ходив перед Богом” (Буття 6:9), тобто жив з постійною пам’яттю про Бога і поводився так, щоб Йому догодити. Тому Бог вирішив створити нове людство саме від Ноя. Він повелів Ною спорудити Ковчег, тобто величезний плаваючий будинок.

Ковчег був побудований людьми, але коли люди і тварини зайшли всередину, двері Ковчегу зачинив Сам Бог – так Він додав останній штрих до творіння людини. У цей час хлинула злива, або, як каже оповідання, “відкрилися усі джерела великої безодні” (Буття 7:11).

Адже стародавні люди вірили, що одна водна безодня лежить під поверхнею землі, а інша – над небесним склепінням (за думкою багатьох вчених все так і було). Вода все прибувала, і, нарешті, вкрила навіть верхівки гір. Після того, як дощ припинився і вода пішла на спад, минуло ще немало часу, перш ніж мешканці Ковчегу змогли вийти на сушу. Щоб дізнатися, чи з’явилася суха земля, Ной випускав ворона та голуба. Коли голуб повернувся до нього з листком маслини в дзьобі, Ной зрозумів, що життя на суші відроджується – от звідки в нас цей образ голуба з гілочкою в дзьобі.

Вийшовши з Ковчегу, Ной приніс жертву Богові, і Той пообіцяв, що більше не винищуватиме людство за його гріхи. Це була перша угода (говорячи біблійною мовою, “завіт”) Бога з людством після гріхопадіння.

Принесення всепалення, Юліус фон Каролсфельд

Його ознакою стала веселка – “лук” Бога (давньоєврейською мовою веселка називається тим самим словом, що і бойовий лук). Але, щоб стримати зло, Бог встановив перший принцип старозавітного законодавства: “Хто проллє кров людську, того кров проллється рукою людини: бо людина створена за образом Божим” (Буття 9:6). Згодом цей принцип ляже в основу старозавітного законодавства, а з часом він стане основою і нашої правосвідомості.

Ною належало стати прабатьком нового людства. Його синів звали Сим, Хам і Яфет, і далі Біблія детально перераховує нащадків кожного з них. Але, з погляду Біблії, це не просто окремі люди – це родоначальники цілих народів. По суті справи, тут перед нами перелік усіх народів, які були відомі древнім євреям (звичайно, серед них ми не знайдемо мешканців Далекого Сходу, Америки чи Австралії). І всі вони – родичі в тій або іншій мірі. І кожному народові належало зіграти свою роль у Священній історії, яка була з ним пов’язана якимсь особливим, якщо не сказати таємничим чином.

Наприклад, Ной був першим виноградарем і винарем, і одного дня, дещо перестаравшись з дегустацією, лежав оголеним у своєму шатрі. Хам, чиє ім’я після цієї історії стало прозивним, розповів про це своїм братам. А брати накрили одягом голизну свого батька, зайшовши в шатер задом наперед – так, щоб його не бачити. Протверезівши, Ной благословив Сима і Яфета, і прокляв чомусь не самого Хама, а його сина Ханаана, сказавши: “Раб рабів буде він у братів своїх” (Буття 9:25).

Ной проклинає Ханаана, Юліус фон Каролсфельд

Далі ми читаємо про нащадків Ханаана, хананеях, які шанували язичницьких богів і робили це найогиднішим чином, аж до людських жертвопринесень. Вони спокушали і ізраїльтян, тому Старий Завіт наказує досить жорстке ставлення до них. Чи є зв’язок між нешанобливістю до батька далекого предка і нешануванням Бога з боку нащадків? Напевно, є, просто він нам не відкритий і ми не можемо судити про долі народів за сторінками цієї книги. Але Бог може.

У наступні століття європейські рабовласники, які вважали себе нащадками Яфета, а негрів – нащадками Хама, дуже любили цю історію. Подобалася вона також євреям і арабам, нащадкам Сима (семітам). Але насправді вона, звичайно, не виправдовує расової нерівності, а говорить про наслідки певного ставлення до батьківських гріхів. До того ж Новий Завіт досить ясно говорить, що в Христі національні межі долаються і вже “немає ні елліна, ні юдея” (Кол. 3:11).