Вавилонська вежа

Перша історія, яку книга Буття розповідає відразу після історії всесвітнього потопу, – це історія про будівництво Вавилонської вежі. Сини Ноя стали прабатьками нового людства, а значить, людство було, по суті, єдиною сім’єю. Саме так описує це книга Буття. Люди розуміли один одного, і могли діяти заодно, могли створювати щось славне і велике.

Тоді вони вирішили побудувати місто з вежею до небес, щоб “зробити собі ім’я” – кажучи інакше, власними зусиллями зійти на небо, обезсмертити своє ім’я. Вічне бажання людини – створити чи зробити щось таке, що залишиться у віках, буде помітне навіть з небес.

Але, як іронічно оповідає книга Буття, Богові довелося “зійти”, щоб розгледіти їх грандіозне будівництво. Масштаб занадто різний: що здається горою мурашці, для слона виглядає маленькою купкою, і найбільшу споруду тодішнього людства Богові і не розгледіти здалека. Розгледівши це велике будівництво, Бог вирішив його зупинити. Чому? Можливо, не хотів, щоб люди самі підіймалися на небеса? Чи будівництво супроводжувалося чимось таким, що мало бути зупинене? Древній єврейський переказ свідчить: на цьому будівництві, коли з верхнього ярусу риштування падала цеглина, будівельники горювали, бо нову цеглину було важко підняти на таку висоту. А коли зривалася з риштування людина, ніхто не переживав: нова сама підніметься вгору.

Це, звичайно, переказ, і він не знаходить жодних підтверджень у самій Біблії, але хіба не так виглядають усі великі будівництва всіх великих тоталітарних держав? Важливо здати об’єкт у зазначений строк, звеличити своє ім’я, а люди – витратний матеріал… Навіть якщо цей переказ і неточний, він служить свого роду пророцтвом про тоталітарні режими двадцятого століття.

Вавилонська вежа, Юліус фон Каролсфельд

Як би то не було, Бог змішав мови будівельників, і вони, переставши розуміти один одного, розсіялися по всій землі. Адже це така сама доля всіх жорстоких режимів: вони руйнуються не через натиск зовнішнього ворога (такий натиск, навпаки, може згуртувати і зміцнити їх), а в результаті нестачі взаєморозуміння. Один каже “подай мені цеглину”, а другий думає, що йому сказали “йди звідси”. І велике будівництво перетворюється на великий абсурд…

Нерідко можна почути, що виникнення різних мов Біблія пов’язує з Вавилонською вежею, але це не зовсім так. Перед самою розповіддю про неї йде перелік нащадків Ноя: Сима, Хама і Яфета, і вже там вказується, що вони стали родоначальниками різних народів, які жили в різних країнах і говорили різними мовами. Хоча, зрозуміло, ці згадки можна зрозуміти і так, що різноманіття мов виникло пізніше, але мені чомусь здається, що воно не було пов’язане з будівництвом Вавилонської вежі і не служило покаранням від Бога. Хіба було б добре, якби на всій землі була б тільки одна мова? Це б сильно збідніло людство.

Що ж тоді втратили люди в історії з Вавилонською вежею? Взаєморозуміння. Біблія каже, що тоді на всій землі була “одна мова” – можливо, не єдина, а просто загальнозрозуміла, як російська в СРСР або як англійська в сучасному міжнародному житті. Погано не те, що ми говоримо різними мовами (живемо в різних країнах, носимо різний одяг, дотримуємося різних поглядів). Погано, коли при всьому тому ми не можемо один одного зрозуміти. І велич задумів дуже цьому сприяє. Коли люди говорять про свої прості потреби, усім усе зрозуміло: кожен бажає щастя і благополуччя для своїх близьких. А якщо ми будуємо щось грандіозне, наші смаки і погляди розходяться. Одним до душі самодержавна імперія, другим демократична республіка, третім – трудова комуна. Почнемо будувати – не порозуміємося.

Біблія поміщає цю велетенську споруду в найбільшому політичному, релігійному та економічному центрі стародавнього світу – у Вавилоні. На мові його мешканців (акадскій) він носив гордовите ім’я “бабілу”, тобто “брами бога”, але Біблія зв’язує його з єврейським дієсловом “баляль”, “змішувати”. Місто, яке прагнуло бути центром всесвіту і брамами небесного світу, яке споруджувало величезні храми-зікурати (ступінчасті вежі, піднімаючись на які, жерці неначе і справді сходили до неба) насправді виявився великим змішенням племен, мов і релігій.

Так виглядав храм-зікурат у ті часи

У такому вигляді зберігся Великий зікурат, зведений близько 2047 р до н.е. в місті Ур – батьківщині Аврама (сьогодні територія сучасного Іраку). Цей храмовий комплекс має основу 64 м. на 46 м. та висоту до 30 м.

На початку нашої ери він прийшов у повне запустіння, а незабаром люди і зовсім про нього забули, і, аж до археологічних розкопок XIX століття, ніхто вже і не знав, де колись знаходилася ця велика столиця.

У Новому Завіті образ Вавилона, великої блудниці, з’являється в останній книзі – Одкровенні Іоанна Богослова. Часто його пов’язують з Римом, який у ті часи став столицею великої імперії, але слід сказати, що у світовій історії ще багато міст намагалося збудувати чергову вежу до небес, щоб “зробити собі ім’я” (згадаємо хоч би проект Палацу Рад зі статуєю Леніна на місці Храму Христа Спасителя в Москві). Що характерно, результат завжди був приблизно однаковим. Повторюючи слова про єдину сім’ю народів, будівельники імперій не раз створювали для цієї сім’ї щось, що мало нагадувало про сімейний затишок. Проте саму ідею, що людство спочатку було однією сім’єю і може нею одного дня знову стати, ми зустрічаємо вперше саме в Біблії – в історії Ноя та його сім’ї.