Покликання Аврама

Три світових релігії, що ґрунтуються на вірі в Єдиного Бога-Творця – юдаїзм, християнство та іслам, – називають іноді «авраамічними». Дійсно, усі три так чи інакше беруть початок саме від Авраама (мусульмани називають його Ібрагімом). Судячи з Біблії, й до Авраама були люди, які вірили в Єдиного Бога-Творця й навіть укладали з Ним завіт, як, наприклад, Ной. Але з Авраамом пов’язане дещо особливе: починаючи з нього, обрання переходить від одного покоління до іншого. Так виникає в історії не просто нова релігія, а дещо значно важливіше – народ Божий. Але до цього було ще далеко, все розпочалося з покликання.

Біля чотирьох тисяч років тому в місті Ур, одному з центрів великої месопотамської цивілізації, жив чоловік на ім’я Аврам зі своєю дружиною Сарою. Ми не знаємо, чим відрізнялися вони від усіх інших, але трапилося так, що з усіх людей тої епохи тільки Аврам почув Божий заклик. Утім, могло бути й так, що чули його й інші, але лише він один відповів на нього і тим самим назавжди увійшов до історії людства. Цей заклик пролунав так: «І сказав Господь Авраму: піди з землі твоєї, від роду твого і з дому батька твого і йди у землю, яку Я покажу тобі; і Я спороджу від тебе великий народ, і благословлю тебе, і звеличу ім’я твоє, і будеш ти благословенням; Я благословлю тих, що благословляють тебе, і тих, що лихословлять тебе, прокляну; і благословляться у тобі всі племена земні». (Буття 12:1-3)

Покликання Аврама, Юліус фон Каролсфельд

Авраму судилося стати предком навіть двох великих народів: від його сина Ізмаїла беруть своє походження араби, а від іншого сина, Ісаака, – євреї. Але цього мало: Бог обіцяв, що він стане джерелом благословення для всього людства, навіть для тих народів, які від нього не походять. Тому й християни сьогодні вважають себе духовними нащадками цієї людини, з якого б народу вони не походили. У цьому найважливіша особливість Старого Завіту: він розповідає нам історію одного обраного Богом народу, але ця історія – лише стрижень, на який нанизані долі всього людства.

Але щоб увійти в історію, Авраму належало відмовитися від звичного способу життя, рідних і близьких, і навіть від значної частини того, що люди називають спадщиною предків. А якби Аврам із Сарою лишилися в славетному місті Ур – хто б тепер пам’ятав їхні імена?

Обіцянки Бога здійснилися не відразу – попереду були довгі роки поневірянь. І до цього дня в пустелях Близького Сходу, вдалині від великих міст, кочують сім’ї бедуїнів з гуртами кіз, овець і верблюдів. Історія, політика, цивілізація ніби обходять їх стороною, залишаючи лише мізерні сліди на зовнішньому вигляді їхніх помешкань. Ці кочування ніколи не були схожі на легкі туристичні прогулянки. Двічі, в Єгипті та Герарі, Авраму довелося вдаватися до не надто пристойних хитрощів. Свою красуню-дружину Сару він назвав сестрою, щоб уникнути неприємностей – а що, як її визнають гідною кандидаткою для гарему місцевого царя, а самого Аврама вб’ють? Сару дійсно забирали до гарему, але Господь відразу ж покарав царя за цей злочин, і цар, таким чином, переконався, що цей хитрий бедуїн дійсно користується небесним заступництвом. У ті часи до таких речей ставилися серйозно, і цар, багато обдарувавши подружжя, відпустив їх своєю дорогою (точніше, вигнав цю небезпечну пару геть).

З нашого погляду, більш ніж сумнівний вчинок. Але ми сьогодні згадуємо Авраама не тому, що він був бездоганний, а тому, що він єдиний пішов за Божим покликом і цілковито підкорив Йому своє життя. У всьому іншому він повністю лишався людиною свого часу, де хитрість і жорстокість вважалися за норму, а жінку іноді сприймали як цінний товар. Щоб картина колись змінилася, щоб сьогодні все це здавалося нам диким – для цього Авраму й довелося кинути рідний дім. Але це була тільки перша сходинка до етики Нового Завіту!

Іншого разу Аврам утягнувся до війни відразу з чотирма царями (у ті часи в кожному містечку міг бути власний цар), щоб звільнити з полону свого племінника Лота. Вертаючись із перемогою, він зустрів ще одного царя, який водночас був і священиком – таємничого Мелхиседека із Салиму (можливо, так називався в ті часи майбутній Єрусалим). Мелхиседек благословив Аврама, а той передав йому десяту частину військової здобичі – так на багато віків були встановлені зразкові відносини між воїном і священиком, а в постаті Мелхиседека християни згодом побачать прообраз Христа, Первосвященика й Царя в одній особі.

Мелхиседек благословляє Аврама, Юліус фон Каролсфельд

Господь декілька разів повторював Свою обіцянку Авраму. Але як міг вийти великий народ від того, у кого зовсім не було дітей? Вони з Сарою, на жаль, були бездітні. Тоді Сара запропонувала своєму чоловікові розділити ложе з невільницею Агар’ю – у ті часи для заможного чоловіка було цілком нормально мати окрім дружини наложниць, діти яких мали зовсім інший статус і наслідували майно батька лише в тому випадку, якщо дружина не народжувала спадкоємців. Так з’явився на світ Ізмаїл, і Сара страшенно заздрила своїй більш щасливій служниці. Подружжю залишалося сподіватись та чекати.

Як знак укладеної між ними угоди, Господь наказав Авраму здійснити обрізання. У подальшому так мали робити і його нащадки. У Старому Завіті обрізанню надається особливий сенс: воно служить знаком угоди між Богом та обраним народом. Людина, яка вступає в завіт з Богом, визнає, що готова працювати над собою, щоб стати краще, те ж саме вона готова робити стосовно своїх дітей.

Зі Свого боку, Бог дав подружжю нові імена. Ім’я на давньому Сході сприймалося не просто як випадкова комбінація звуків, яка дозволяє відрізнити одну людину від іншої, а як характеристика справжньої сутності людини, а іноді – як пророцтво щодо її долі. Отже, Аврам («високий батько») став Авраамом («батьком багатьох»), а Сара («моя господиня») стала Саррою («господинею»).

Та чи не виглядали нові імена як глузування? Як може бути «батьком багатьох» старий, у якого є лише один син від наложниці? Здавалося би, давно минув час вимагати в Бога якогось виконання всіх цих нескінченних обіцянок. Адже Авраам приніс уже стільки жертв – то де ж нагорода? Подружжя чекало…

І от, одного разу, під час денної спеки Авраам нерухомо сидів біля входу до свого намету, як і належить старому бедуїнові. Раптом на дорозі з’явилися троє мандрівників – Авраам і не знав, хто вони такі. Безумовно, за законами гостинності, йому треба було запросити їх до себе, але Авраам пішов значно далі, ніж того вимагала ввічливість: повелів слугам омити гостям ноги, розпорядився спекти свіжого хліба і навіть заколов відгодоване теля.

Незвичайно повелися й гості. Один з них сказав Аврааму:  «Я знову буду в тебе у цей же час у наступному році, і буде син у Сарри, дружини твоє…» (Буття 18:10). Сарра, як і належить порядній бедуїнці, знаходилася в жіночій половині намету і уважно слухала цю розмову. У цей момент вона мовчки посміхнулася: напевно, гість хоче полестити господареві! Який же новонароджений може бути в подружжя старих, які давно вже втратили здатність до дітородіння?

Обітниця Аврааму про народження сина, Юліус фон Каролсфельд

Але таємничий гість наполягав: «Чому це розсміялася Сарра? Чи є щось важке для Господа? У призначений час буду Я у тебе в наступному році, і буде у Сарри син» (Буття 18:13,14). Тепер подружжя зрозуміло, Хто стояв перед ними. Щоправда, Сарра так і не зізналася, що сприйняла Його слова зі сміхом. Чи легко сперечатись із Господом?

Тим часом двоє супутників пішли до Содому – міста, котре Господь побажав покарати за гріхи. Але перш, ніж зробити це, Він вирішив дати їм останній шанс: два Янголи мали увійти в місто, щоб перевірити, як поставляться до них місцеві жителі. Авраам, утім, уже передбачив, чим закінчиться цей візит, і дуже непокоївся за свого племінника Лота, який жив у Содомі. І тоді він дозволив собі поторгуватися з Богом, як і до цієї пори роблять бедуїни на базарі: «Невже Ти погубиш праведного з нечестивим? Може, є в цьому місті п’ятдесят праведників?.. Не може бути, щоб Ти вчинив так, щоб Ти погубив праведного з нечестивим!.. Суддя всієї землі чи вчинить неправосудно?» (Буття 18:23-25)

Господь відповів: «Якщо Я знайду в місті Содомі п’ятдесят праведників, то Я заради них пощаджу все місто й усе місце це» (Буття 18:26). Але Авраам не угамовувався: «Ось, я насмілився говорити Владиці, я, порох і попіл: можливо, до п’ятдесяти праведників не вистачить п’яти, невже через недостачу п’яти Ти винищиш усе місто?» (Буття 18:27,28).

Так Авраамові вдалося «збити ціну» до десяти. Праведник намагався захистити від Божого гніву грішників, але в Содомі Янголи не знайшли й десятка. Коли два Янголи прийшли до цього міста, його жителі побачили в них двох гарненьких юнаків і захотіли їх зґвалтувати. І тільки Лот запросив їх до себе додому і захистив від натовпу, виконавши закон гостинності. Після цього Господь вивів із Содому всю родину Лота і знищив це місто з його околицями.

Загибель Содому й Гоморри зазвичай пов’язують із тим, що там процвітав гомосексуалізм. Дійсно, Біблія суворо засуджує його, але головна причина не в цьому. Бог чи Янгол приходить до людини у вигляді іншої людини і дивиться, як Його зустрінуть. Авраам спішить назустріч гостям, Лот запрошує їх до себе додому, а жителі Содому збираються їх зґвалтувати. У результаті кожен отримує своє: Авраам – довгоочікуваного сина, Лот – безпечне місце проживання, а жителі Содому – вогняний дощ.

Авраам із Саррою стали чекати народження довгоочікуваного сина. Його назвали Ісааком, бо це ім’я єврейською співзвучне слову «сміятися». Сарра іронічно посміхалася, коли почула пророцтво про його народження, і їй же судилося щасливо розсміятися, дивлячись на дорогоцінного малюка…