Дарування Закону

Отже, євреї підійшли до гори Синай, щоб укласти з Богом Завіт – двосторонній договір. Бог не просто наказував євреям, адже вони вже не були рабами, Він чекав від них усвідомленого прийняття цього союзу: Він обіцяє їм допомогу і захист, вони Йому – послух.

Гора закуталася димом і полум’ям, над нею лунали гуркоти грому… Древні люди дуже сильно відчували велич Божу. Минуть століття, перш ніж вони звикнуть називати Його Отцем – а доки вони бачили в Ньому передусім грізного Царя. Вони не наважувалися піднятися на гору, та й Сам Він не дозволив їм цього робити – перш, ніж говорити Богові “Ти”, слід навчитися бачити дистанцію між Ним і собою.

Тільки Мойсей від усього народу зійшов на цю гору і “вступив у морок, де Бог” (Вихід 20:21). Уся активна діяльність цього пророка відбувалася від його близького спілкування з Богом, яке Писання називає мороком – не тому, що це спілкування було похмурим, а тому, що воно таємниче, не доступне поглядам інших. Це спілкування тривало сорок днів, і Бог передав йому дві скрижалі – кам’яні таблиці, на яких було написано десять заповідей – те, що зобов’язувались дотримувати люди, якщо хотіли перебувати в союзі з Богом.

Десять заповідей, Юліус фон Каролсфельд

Сьогодні десять заповідей здаються нам банальними: не вбий, не вкради… Але так було не завжди, і ці заповіді досі не відомі народам, серед яких не проповідували послідовники великих світових релігій. У деяких народів донині вбивство чужака (іноді з подальшим його поїданням) нерідко вважається справою доблесті та честі.

Бог передав Мойсеєві дві скрижалі, на яких заповіді діляться на дві групи. Перша регулює стосунки Бога і людини. У біблійній картині світу людина є образом Божим, і тому навіть наші щотижневі вихідні нагадують про відпочинок Бога після шести днів творіння.

“Я Господь, Бог твій, Який вивів тебе з землі Єгипетської, з дому рабства; нехай не буде в тебе інших богів перед лицем Моїм.
Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог ревнитель, що карає дітей за провину батьків до третього і четвертого роду тих, які ненавидять Мене, і творить милість до тисячі родів тим, що люблять Мене і дотримуються заповідей Моїх.
Не вимовляй імені Господа, Бога твого, марно, тому що Господь не залишить без покарання того, хто промовляє ім’я Його марно.
Пам’ятай день суботній, щоб святити його; шість днів працюй і виконуй у них усякі справи твої, а день сьомий – субота Господу, Богу твоєму: не роби в цей день ніякої справи ні ти, ні син твій, ні дочка твоя, ні раб твій, ні рабиня твоя, ні худоба твоя, ні прибулець, який в оселях твоїх; бо за шість днів створив Господь небо і землю, море й усе, що в них, а на день сьомий спочив; тому благословив Господь день суботній і освятив його“. (Вихід 20:2-11)

Друга група заповідей регулює стосунки між людьми, але… хіба могла б вона з’явитися без першої? І досвід двадцятого століття свідчить, що в країнах, де поклонялися не Богові, а людині чи ідеології, послідовно скасовували і всі заповіді “другої скрижалі”. От вони:

“Шануй батька твого і матір твою, щоб тобі було добре і щоб продовжилися дні твої на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі.
Не вбивай.
Не перелюбствуй.
Не кради.
Не говори неправдивого свідчення на ближнього твого.
Не бажай дому ближнього твого; не бажай дружини ближнього твого, ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні осла його, нічого, що у ближнього твого” (Вихід 20:12-17).

Саме Закон став головним стержнем Завіту. Вже в давні часи євреї викладали його суть максимально коротко: “Люби Бога і свого ближнього, а все інше – лише коментарі”. Дійсно, одна частина Закону детально розписувала правила богослужіння, а друга – викладала правила, за якими мали жити люди обраного народу. Це і була деталізація загальних принципів, викладених у десяти заповідях.

Багато їхніх положень були абсолютно революційними: наприклад, принцип рівності всіх людей перед Законом або навіть знаменитий принцип “око за око”. На перший погляд, він закликає нівечити злочинців, але насправді він обмежує відплату: ти не можеш заподіяти злочинцеві більше зло, ніж він заподіяв тобі. За майнові злочини (такі, як крадіжка) Закон накладає тільки штраф і ніколи не позбавляє за це життя, як було прийнято в дуже багатьох суспільствах, від вавилонського до радянського…

Але доки Мойсей перебував на горі, ізраїльтяни попросили його брата Аарона зробити їм золотого тельця. Бог був далеко, Мойсей теж їх покинув. Їм так хотілося мати простий і ясний символ Божества, як в інших народів! Здавалося б, що в цьому поганого? Вони ж не відмовлялися від Бога. Але вони прагнули “одомашнити” Його, пристосувати Його до своїх потреб і уявлень. Бог на таке погодитися не міг.

Спустившись з гори, Мойсей застав свято поклоніння золотому тельцю в самому розпалі. У гніві він розбив кам’яні скрижалі: договір був порушений перш, ніж укладений! Господь запропонував Мойсеєві: “Нехай запалає гнів Мій на них, і винищу їх, і породжу численний народ від тебе” (Вихід 32:10). Але Мойсей ублагав Бога не знищувати народ – адже Він Сам обіцяв ввести його в Обітовану землю! Хіба в радість йому буде життя, якщо виявиться, що він вивів Свій народ у пустелю на погибель?

Народ спіткало суворе покарання, багато винуватців було вбито, а Мойсея чекало нове сходження на гору, за новими скрижалями. У житті взагалі мало, що виходить з першої спроби.

Нові скрижалі, Юліус фон Каролсфельд

У другий раз укладання Завіту стало можливим. Але це було не останнє укладання Завіту між Богом і людьми, з часом люди поновлювали його. Закон був даний народу на зростання – і вся подальша історія цього народу, що міститься в біблійних книгах, показує, як він зростав, щоб виконати своє призначення.