Цар Соломон

Золоту добу древнього Ізраїлю прийнято пов’язувати із царюванням сина Давидового, царя Соломона. З його ім’ям пов’язані й деякі книги Старого Завіту, але при цьому про самого Соломона, на відміну від Давида, у Біблії сказано досить мало. Про нього скоріше говорять його справи й слова – збудований ним Храм, сказані ним притчі.

Колись цар Давид вів звитяжні війни, підкорював навколишні народи й збільшував площу своєї держави. І от одного разу Давид вирішив, що настав час збудувати палац не тільки для себе, але й для Бога. Давид покликав до себе пророка Нафана і сказав йому: “Ось, я живу в домі кедровому, а ковчег Божий знаходиться під наметом” (2 Царств 7:2). Дійсно, чому б не збудувати розкішний храм, віддячивши Богу за всі Його благословення? Пророк погодився з царським планом. Але не завжди храмобудівництво угодне Богові.

Наступної ночі Нафану з’явився уві сні Сам Господь і передав для Давида такі слова: “Чи ти побудуєш Мені дім для Мого перебування, коли Я не жив у домі з того часу, як вивів синів Ізраїлевих з Єгипту, і до цього дня? Де Я не ходив із усіма синами Ізраїля, чи говорив Я хоча слово якому-небудь з колін, якому Я призначив пасти народ Мій Ізраїля: “чому не побудуєте Мені кедрового дому”? І тепер так скажи рабові Моєму Давиду: так говорить Господь Саваоф: Я взяв тебе від отари овець, щоб ти був вождем народу Мого, Ізраїля; і був з тобою скрізь, куди не ходив ти, і знищив усіх ворогів твоїх перед лицем твоїм, і зробив ім’я твоє великим. І Я влаштую місце для народу Мого, для Ізраїля, й укоріню його… Коли ж сповняться дні твої, і ти спочинешь з батьками твоїми, то Я поставлю після тебе сім’я твоє, яке народиться від стегон твоїх, і зміцню царство його. Він побудує дім імені Моєму, і Я утверджу престіл царства його повіки. Я буду йому батьком, і він буде Мені сином; і якщо він згрішить, Я покараю його жезлом мужів і ударами синів людських; але милости Моєї не відніму від нього” (2 Царств 7:5-15).

Бог нагадав царю, від кого насправді походить ініціатива: не людина будує для Нього будинки, але Бог дає простір для життя людині. Ще Він нагадав Давиду, що це Він Сам – дійсно справжній Цар Ізраїлю. Будь-яка людина на престолі була лише Його намісником, який був успішним більшою чи меншою мірою. Давид не був ні безгрішною людиною, ні ідеальним правителем, але він завжди залишався вірним Богові. Відтепер тільки його нащадки могли бути законними царями Ізраїлю, якщо, звичайно, вони наслідуватимуть його. А в пророцтві твій син “буде Мені сином” звучить передвістя прийдешнього народження Ісуса з Назарету, Якого назвуть сином (тобто нащадком) Давидовим й Сином Божим.

Але пророцтво ще не означає, що все відбудеться саме по собі. Тут уже довелося потрудитися матері Соломона, цариці Вирсавії. Операція “Спадкоємець” вимагала від неї та її союзників при дворі Давидовому чималого мистецтва, бо інший син Давидів від другої дружини, Адонія, уже проголосив себе царем. Вирсавія, попередньо домовившись про все з вірними їй з царського причту, поскаржилася цареві: він обіцяв престол Соломону, але його вже зайняв Адонія. У той самий момент до Давида ввійшов пророк Нафан і підтвердив правоту її слів. І тоді цар ухвалив рішення.

Помазання Соломона на царство, Юліус фон Каролсфельд

Він викликав первосвященика й воєначальника, звелів їм помазати Соломона на царство й проголосити його царем просто зараз, ще за свого життя.

Перед смертю Давид дав Соломону низку напучень. Частина з них стосувалася того, як слід вчинити з ворогами Давидовими (нічого доброго їх не чекало), але головне все-таки було в іншому. Він сказав синові: “Ось, я відходжу в путь усієї землі, ти ж будь твердим і будь мужнім і зберігай завіт Господа Бога твого, ходячи путями Його і дотримуючись уставів Його,.. щоб бути тобі розсудливим у всьому, що будеш робити” (3 Царств 2:2,3).

Так Соломон зійшов на престол, пам’ятаючи про обіцянку Господа ставитися до нього як до Свого сина. Незабаром Він Сам з’явився юному цареві уві сні й сказав: “Проси, що дати тобі”. І сказав Соломон: Господи Боже мій, Ти поставив раба Твого царем замість Давида, батька мого; але я отрок малий; даруй же рабові Твоєму серце розумне, щоб судити народ Твій і розрізняти, що добро і що зло” (3 Царств 3:6-9). Це сподобалося Господу, і Він обіцяв: “За те, що ти просив цього і не просив собі довгого життя, не просив собі багатства, не просив собі душ ворогів твоїх, але просив собі розуму, щоб уміти судити, – ось, Я даю тобі серце мудре і розумне, так що подібного до тебе не було раніше тебе, і після тебе не постане подібний до тебе; і те, чого ти не просив, Я даю тобі, і багатство і славу” (3 Царств 3:11-13).

Лише одна історія в Біблії ілюструє мудрість царя Соломона. Цікаво, що пов’язана вона із сімейною драмою, а на рішення найславнішого царя чекають дві жінки найнижчих верств – блудниці, які живуть в одному й тому ж будинку. У кожної з них народилася дитина, але раптово одна дитина померла. Кожна жінка стверджувала, що в живих залишився саме її син, а інша таємно підмінила живу дитину мертвою. Генетичної експертизи тоді не існувало, інших доказів теж не було в жодної зі сторін. Тоді Соломон, немовби він втомився від цих сперечань, наказав принести меч і розрубати дитину надвоє, а потім віддати кожній жінці по половинці. Чужа готова була погодитись із цим рішенням: “ні мені, ні тобі”, але рідна мати прагнула зберегти життя дитині за всяку ціну й благала не робити цього. Їй і наказав цар віддати дитя.

Звістка про мудрого царя поширилася далеко по сусідніх країнах, і одного разу до нього прийшла заради “культурного обміну” цариця далекої південної країни Сави. Біблія розповідає тільки про те, як Соломон ділився з нею своєю мудрістю, і як вони, за звичаями східних монархів, наділили один одного розкішними дарами.

Але головною справою Соломона стало будівництво Храму в Єрусалимі. Його батько Давид приготував для будування й плани, і матеріали, але здійснити цей проект судилося саме Соломону. І він узявся за діло… Напевно, сучасній людині цей храм, розміри якого, не враховуючи другорядних і службових приміщень, становили 30 на 10 метрів, видався б непоказним, але як на ті часи його спорудження було величезною подією. Тепер поклонятися Єдиному Богу ізраїльтяни повинні були тільки в одному місці, щоб безліч святилищ і обрядів не призвели до “розмивання” віри древнього Ізраїлю на безліч місцевих культів, як в язичницьких народів.

Соломон будує Храм, Юліус фон Каролсфельд

На церемонії освячення Храму Соломон промовив молитву, яка передбачила подальшу історію Ізраїлю. Але головне, вона пояснила, у чому полягає сама суть храмового богослужіння в Старому Завіті: “Господи Боже Ізраїлів! немає подібного до Тебе Бога на небесах вгорі і на землі внизу. Небо і небо небес не вміщають Тебе, тим менше цей храм. Почуй моління раба Твого і народу Твого Ізраїля, коли вони будуть молитися на місці цьому; почуй на місці перебування Твого, на небесах, почуй і помилуй. Воздай кожному за путями його, тому що Ти один знаєш серця всіх синів людських. Якщо й іноплемінник прийде і помолиться біля храму цього, почуй з неба, з місця оселі Твоєї, і зроби все, про що буде взивати до Тебе іноплемінник, щоб усі народи землі знали ім’я Твоє. Коли вийде народ Твій на війну і буде молитися Господу тоді почуй з неба молитву їхню і прохання їхнє і зроби, що потрібно для них. Коли вони згрішать перед Тобою, – бо немає людини, яка не грішила б, – і Ти прогніваєшся на них і віддаси їх ворогам, і ті, відведуть їх у ворожу землю, і звернуться до Тебе всім серцем своїм і всією душею своєю в землі ворогів, тоді почуй з неба, з місця оселі Твоєї, молитву і прохання їхні і вчини, що потрібно для них; і прости народу Твоєму, в чому він згрішив перед Тобою, бо Ти відокремив їх Собі в наділ з усіх народів землі, Владико Господи!” (Молитва царя Соломона надається в скороченому вигляді – повний текст міститься в 3 Царств 8:23-53).

Дійсно, на ізраїльтян чекали й криваві війни, і полон у чужій землі, але найважливішою є та велика роль, яку їм належало зіграти в історії людства – донести до всіх народів землі звістку про Єдиного Бога.

Книги царя Соломона

Ім’я царя Соломона носять і кілька книг Біблії. Навряд чи він був їхнім автором у тому сенсі, в якому Шевченко був автором “Кобзаря”. Найімовірніше, він поклав початок збиранню мудрих висловів і прекрасних пісень, а якісь із них склав сам. Зрештою, у книзі Притч так і зазначено: частину цих висловів зібрали люди царя Єзекії, а іншу частину взагалі було написано язичницькими царями Агуром і Лемуїлом. Але ім’я царя в юдейській, християнській і навіть ісламській традиції завжди пов’язувалося з мудрістю як такою, і книги, написані вже після його життя, як і раніше могли присвячуватися йому як головному мудрецю Священної Історії. Точно так само й Книга Псалмів, куди входить, наприклад, 136-й псалом “На ріках вавилонських”, має ім’я головного поета Біблії – царя Давида, хоча він і помер за кілька століть до вавилонського полону.

Єврейський переказ каже, що в молодості Соломон написав Пісні Пісень, у зрілому віці – книгу Притч, а в старості – книгу Екклезіаста.

Такий переказ добре відображає зміст цих книг, у яких перед нами мовби проходять три пори людського життя. Пісні Пісень – це гімн юної любові.

• О, ти прекрасна, люба моя, ти прекрасна! очі твої блакитні під кучерями твоїми; волосся твоє – як стадо кіз, які сходять із гори Галаадської; зуби твої – як отара вистрижених овець, які виходять із купальні, у кожної з яких пара ягнят, і неплідної немає між ними (Пісні 4:1,2).
• Поклади мене, як печатку, на серце твоє, як перстень, на руку твою: бо міцна, як смерть, любов; люті, як пекло, ревнощі; стріли її – стріли вогненні; вона полум’я дуже сильне. Великі води не можуть погасити любови, і ріки не заллють її (Пісні 8:6,7).

Ця книга настільки переповнена складними образами, що її здавна намагалися витлумачити символічно, вбачаючи в ній, наприклад, історію любові Бога й обраного народу, або Бога й людської душі, або Христа й Церкви. Усі ці тлумачення цілком осмислені й правомірні, але на буквальному рівні перед нами гімн любові дівчини та юнака. Зрештою, істинній любові не буває далеким ні духовний, ані тілесний бік.

А от Притчі – це роздуми зрілої людини про те, як улаштований цей світ і як поводиться в ньому розумна людина й людина нерозумна.

• Мудра дружина влаштує дім свій, а нерозумна зруйнує його своїми руками. (Притчі 14:1)
• Мудрий боїться і віддаляється від зла, а нерозумний дратівливий і самовпевнений. (Притчі 14:16)
• Лагідне серце – життя для тіла, а заздрість – гниль для кісток. (Притчі 14:30)

Нарешті, Екклезіаст, тобто “Проповідник” – це сумні міркування про тлінність людського життя, такі співзвучні літньому віку:

• Рід проходить, і рід приходить, а земля перебуває повіки. Сходить сонце, і заходить сонце, і поспішає до місця свого, де воно сходить. Іде вітер до півдня, і переходить до півночі, кружляє, кружляє на шляху своєму, і повертається вітер на кола свої. Всі ріки течуть у море, але море не переповнюється: до того місця, звідки ріки течуть, вони повертаються, щоб знову текти. Усі речі – у труді: не може людина переказати всього; не насититься око зором, не наповниться вухо слуханням. Що було, те і буде; і що робилося, те і буде робитися, і немає нічого нового під сонцем. (Екклезіаст 1:4-9)

***

• І пам’ятай Творця твого в дні юности твоєї, доки не прийшли тяжкі дні і не настали роки, про які ти будеш говорити: “немає мені задоволення в них!” доки не померкли сонце і світло і місяць і зірки. (12:1,2)
• Відходить людина у вічний дім свій, і готові оточити його на вулиці плакальниці; – доки не порвався срібний ланцюжок, і не розірвалася золота пов’язка, і не розбився глечик біля джерела, і не поламалося колесо над колодязем. І повернувся порох у землю, чим він і був; а дух повернувся до Бога, Який дав його.  (12:5-7)

І насправді, слова цієї книги співзвучні до долі Соломона. Його правління було мирним і безтурботним. Але золота доба ніколи не триває так довго, як хотілося б…  У старості Соломон, у гаремі якого було близько тисячі жінок, піддався спокусі ідолопоклонства. Ні, він не залишив Єдиного Бога, але занадто поблажливо ставився до культів найрізноманітніших язичницьких божеств, що процвітали в його гаремі, і навіть зайнявся облаштуванням святилищ для цих богів, щоб “задовольнити релігійні потреби” своїх дружин і наложниць…

Усе, що відбулося після його смерті, Біблія трактує як покарання за цей гріх. Його спадкоємцем став син Ровоам. Коли він вступив на престол, народ направив до нього делегацію із проханням зменшити важкий тягар данини і податків (виявляється, небувала розкіш храму й царського двору обходилася народу досить дорого). Мудрі радники пропонували Ровоаму прислухатися до прохань, але молоді товариші радили йому показати, хто тут хазяїн. Так новий цар і оголосив народу: “Батько мій наклав на вас тяжке ярмо, а я збільшу його; батько мій карав вас бичами, а я буду бити вас скорпіонами” (2 Літопис 10:14).

Але нічого доброго із цієї поради не вийшло. Народ повстав, і Ровоам зберіг владу тільки над своїм рідним племенем – коліном Іуди, що займало південну частину Палестини. Північні племена об’єдналися в новому царстві, назвавши його Ізраїльським.

Розділення царства на Ізраїль та Іудею, Юліус фон Каролсфельд

Так почалася довга історія двох царств одного народу, яким уже ніколи не судилось возз’єднатися…