Ісая – Пророк з великої літери

Як в українській літературі є поет номер один – Шевченко, – так і в Старому Завіті є головний пророк – Ісая. У минулі часи, якщо наводилося якесь пророцтво зі Старого Завіту, то за замовчуванням вважалося, що належить воно безпосередньо Ісаї, особливо якщо в цьому пророцтві ми бачимо вказівку на Христа. Утім, Ісая був не єдиним і навіть не найпершим пророком, чиї промови склали окрему книгу – ще до нього був пророк Амос. Але, мабуть, ніхто з пророків не говорив яскравіше за Ісаю, ніхто не порушував настільки різні та глибокі теми. І в цьому сенсі він – справді перший з пророків.

Сам Ісая був із числа священиків Єрусалимського Храму – тих самих людей, які повинні були говорити з людьми про Бога. Але не завжди в них це виходило, не завжди цього й хотілося – багатьом досить було звершувати звичне богослужіння. Саме під час богослужіння одержав небесний заклик Ісая. Йому на жереб довелося зайти всередину святилища, у місце таємничої присутності Бога. І там…

“У рік смерти царя Озії бачив я Господа, Який сидить на престолі високому і величному, і краї риз Його наповнювали весь храм. Навколо Нього стояли серафими; у кожного з них по шість крил: двома закривав кожен лице своє, і двома закривав ноги свої, і двома літав. І взивали вони один до одного і говорили: Святий, Святий, Святий Господь Саваоф! уся земля повна слави Його! І похитнулися верхи врат від голосу тих, що викликували, і дім наповнився курінням. І сказав я: горе мені! загинув я! бо я людина з нечистими вустами, і живу серед народу також з нечистими вустами, – і очі мої бачили Царя, Господа Саваофа. Тоді прилетів до мене один із серафимів, і в руці у нього розпалене вугілля, яке він узяв кліщами з жертовника, і торкнувся вуст моїх і сказав: ось, це торкнулося вуст твоїх, і беззаконня твоє вилучене від тебе, і гріх твій очищений. І почув я голос Господа, Який говорить: кого Мені послати? і хто піде задля Нас? І я сказав: ось я, пошли мене. І сказав Він: іди і скажи цьому народові: слухом почуєте – і не зрозумієте, і очима будете дивитися – і не побачите. Бо огрубіло серце народу цього, і вухами насилу чують, і очі свої зімкнули, нехай не побачать очима, і не почують вухами, і не зрозуміють серцем, і не навернуться, щоб Я зцілив їх” (Ісаї 6:1-10).

Звернемо увагу: Ісая – доброволець, він сам викликався на проповідь, чудово усвідомлюючи при цьому свою недостойність. Але в чому ж полягала його звістка? Жителі Єрусалима продовжували дотримуватися Закону, приносили встановлені жертви, дбали про святилище. Але багато хто з них вважав за краще забути, що Бог чекає від людини не тільки виконання релігійних обрядів, але й праведної поведінки. Бог не приймає молитов людини, яка гнобить свого ближнього. Із самого початку своєї проповіді Ісая передає народу слова Господні: “Для чого Мені безліч жертв ваших?.. Коли ви приходите стати перед лице Моє, хто вимагає від вас, щоб ви топтали двори Мої?.. Новомісяччя ваші і свята ваші ненавидить душа Моя: вони тягар для Мене; Мені тяжко нести їх. І коли ви простягаєте руки ваші, Я закриваю від вас очі Мої; і коли ви примножуєте моління ваші, Я не чую: ваші руки повні крови. Обмийтеся, очистіться; віддаліть злі діяння ваші від очей Моїх; перестаньте чинити зло;  навчіться чинити добро, шукайте правди, рятуйте пригнобленого, захищайте сироту, заступайтеся за вдову. Тоді прийдіть – і розсудимо, – говорить Господь” (Ісаї 1:11-18).

А ще Ісая, наприклад, розповідав своїм слухачам притчу про виноградник. Хазяїн насадив його на пагорбі, обніс огорожею, зробив усе, щоб одержати добірний урожай. Але виноградні лози принесли йому тільки дикі, кислі плоди. Що стане він робити з таким виноградником? Звичайно, закине його, щоб перехожі його спустошили. І цей виноградник – не що інше, як обраний Богом єврейський народ… Який шок повинна була викликати ця звістка серед його слухачів! Минуть століття, і вже Ісус буде розповідати нову притчу про виноградник нащадкам слухачів Ісаї, і вони так само будуть дивуватися Його словам й обурюватися ними.

Але в книзі Ісаї ми знаходимо не лише грізні попередження. От він зустрічається із царем Ахазом, який боїться навали ворогів – Північне (Ізраїльське) царство вступило в союз із Сирією та готується напасти на Юдею. Але пророк каже цареві: «Не бійся». І відразу виголошує пророчі слова: “Сам Господь дасть вам знамення: ось, Діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім’я Йому: Еммануїл. Він буде годуватися молоком і медом, доки не буде розуміти відкидати зле й обирати добре; бо перш ніж це немовля буде розуміти відкидати зле й обирати добре, земля та, якої ти страхаєшся, буде залишена обома царями її” (Ісаї 7:14-16).

Ім’я Еммануїл означає не що інше, як «з нами Бог». Ще до Різдва Христового євреї стали вірити, що тут мається на увазі якесь чудесне народження особливого немовляти – адже політичні події часів царя Ахаза вже нічого не значили для них.

Коли в Діви Марії у Вифлеємі народилося Немовля, Вона – а слідом за Нею і євангеліст Матфей, і всі християни – побачила в Ньому виконання пророцтва Ісаї. Здавалося б, деталі не збігаються – немовля назвали не Еммануїл, а Ісус (це ім’я означає «Господь рятує»). Але тут через розбіжність імен збігаються їхні сенси: Господь приходить до Свого народу та спасає його.

Пророцтво завжди неоднозначне, адже це не метеорологічний прогноз і не розклад руху поїздів, які очевидним чином збуваються чи не збуваються в певний відрізок часу. Пророцтво дивним чином з’єднує разом різні періоди часу та говорить одночасно про тимчасове і про вічне.

Тут перед нами постає дуже цікаве питання: а чи всю книгу Ісаї написав єрусалимський священик VIII століття до Різдва Христового? Він жив більш ніж за сто років до того, як Єрусалим був зруйнований і значна частина його населення була виведена у вавилонський полон. І тим не менш, друга частина його книги, починаючи з 40-го розділу, повідомляє радісну звістку: вавилонський полон швидко закінчиться, євреї повернуться додому, Єрусалим буде заново відбудований!

Звичайно, пророк міг передбачити все це заздалегідь. Але чи був сенс говорити про ці речі людям, які навіть не доживуть до падіння Єрусалима? Уявимо собі, що хтось у Росії під час війни з Наполеоном став би пророкувати про швидке падіння радянської влади. Та його би просто не зрозуміли, пророцтво було би повністю позбавлене сенсу!

Саме тому ми можемо вважати, що насправді ці слова виголошував інший пророк, спадкоємець Ісаї Єрусалимського, який додав свої слова до пророцтв великого попередника – виголошував їх уже в часи полону, коли це пророцтво було дійсно актуальним. Річ у тім, що в давнину інакше ставилися до питань авторського права. Людям того часу було не так важливо знати, хто вперше вимовив ті чи інші слова, набагато важливіше було зрозуміти, яку духовну традицію ці слова продовжують. І в цьому сенсі відсилання до Ісаї цілком правильне: це справді пророцтво в його дусі, його силі – так само, як у Євангелії Іоанн Хреститель був свого роду новим втіленням пророка Іллі, хоча, звичайно, він був зовсім іншою людиною. Іноді цього нового автора називають Другоісаєм. Втім, не всі згодні з цим підходом, та й не так важливо, хто саме сказав ці слова. Важливо, що Старозавітна Церква прийняла їх як своє Писання та внесла до книги пророка Ісаї.

Про що ж говорить це пророцтво? Насамперед – про повернення юдеїв додому, яке повинне стати свідченням Божої слави й величі: “Приготуйте путь Господу, прямими зробіть у степу стежки Богу нашому; усякий діл нехай наповниться, і усяка гора і пагорб нехай понизяться, кривизни випрямляться і нерівні путі зробляться гладенькими; і явиться слава Господня” (Ісаї 40:3-5)

***

“Які прекрасні на горах ноги благовісника, що сповіщає мир, благовістить радість, проповідує спасіння, який говорить Сиону: “воцарився Бог твій!” Торжествуйте, співайте разом, руїни Єрусалима, бо утішив Господь народ Свій, відкупив Єрусалим” (Ісаї 52:7,9)

Отрок Господній

З поверненням з полону все зрозуміло. Але пророцтво Другоісаї не обмежується цією радістю. Її заступають дивні слова про Отрока Господнього, Який перетерпів безліч мук за інших людей. Про кого йде мова? Як пов’язано це з відродженням Єрусалима? Важко сказати однозначно. Давайте спочатку прочитаємо ці рядки: “Бо Він зійшов перед Ним, як пагін і як паросток із сухої землі; немає у Ньому ні вигляду, ні величі; і ми бачили Його, і не було у Ньому вигляду, який приваблював би нас до Нього. Він був знехтуваний і умалений перед людьми, муж скорбот, що пізнав болісті, і ми відвертали від Нього лице своє; Він був зневажуваний, і ми ні у що ставили Його. Але Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби; а ми думали, що Він був уражений, покараний і принижений Богом. Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися” (Ісаї 53:2-5)

Одні кажуть, що тут мається на увазі весь ізраїльський народ, який повинен був привести до Бога все людство, що не знало в ті часи Єдиного Бога. Такі слова, очевидно, могли навернути до Ізраїлю язичників. Але тут недвозначно сказано, що Отрок не був ні в чому винний, тоді як гріхи ізраїльтян – наскрізна для всіх пророків тема.

Інші вважають, що тут пророк має на увазі себе самого. Так, ми знаємо, як часто правдива проповідь накликала на пророків гоніння та навіть мученицьку смерть, і церковний переказ справді розповідає, що за свою проповідь Ісая багато постраждав за царя Манасії. Зрештою цар наказав убити його, перепиливши дерев’яною пилою, щоб заподіяти якнайбільше мук. Але все-таки… чи не занадто голосно звучить така заява про себе самого? Чи не має пророк на увазі когось іншого?

Уже в давнину серед юдеїв виникла надія на прихід великого царя, який установить царство праведності та справедливості на землі. Такого царя із числа нащадків Давида називали Помазаником – давньоєврейською це слово звучить як «Машіах» (звідси наше «Месія»), а давньогрецькою як «Христос». І тому можна погодитися з тими, хто бачить тут вказівку на прихід такого царя. Але саме Ісая говорить про дивні речі: славі Месії буде передувати страждання за гріхи інших людей! Його перемога не буде легкою прогулянкою, Йому доведеться пройти через біль і навіть смерть. Але все минеться Його перемогою, яка принесе благі плоди й іншим людям.

Чи варто дивуватися, що через понад п’ять століть ці слова сприйняли як пророцтво про долю Ісуса з Назарету? Звичайно, той, хто вимовив їх, не знав і не міг знати історію Його життя. Але ж пророк говорить не тільки від себе, він передає ту звістку від Бога, яку часом і сам не розуміє до кінця.

Новий світ

Особливо це стосується таких сторінок книги, де пророк описує якийсь новий світ, у якому все буде інакше, ніж тепер: “Бо ось, Я творю нове небо і нову землю, і попередні уже не будуть згадувані і не прийдуть на серце. І буду будувати доми і жити у них, і насаджувати виноградники і їсти плоди їх. Вовк і ягня будуть пастися разом, і лев, як віл, буде їсти солому, а для змія порох буде їжею: вони не будуть чинити зла і шкоди на усій святій горі Моїй, – говорить Господь” (Ісаї 65:17,21,25).

Звичайно, важко очікувати, що вовки та леви в буквальному розумінні колись стануть вегетаріанцями. Можна розуміти ці слова в такому значенні: хижі й кровожерливі люди, яких можна вподібнити вовкам, більше не будуть губити своїх безмовних сусідів, схожих на ягнят.

Але можна побачити тут опис іншого, кращого світу, де не буде ні старості, ні хвороб, ні смерті, навіть серед тварин. На що буде схожий цей світ? І як буде виглядати лев, якому не потрібно нікого гризти? Про це можна тільки здогадуватися – навіть у наш час ми нічого не знаємо точно про цей світ.

Пророк впевнений лише в одному: цей кращий світ буде призначений не лише для юдеїв, але для всього людства. Зараз ці народи можуть бути сліпими язичниками, що не відають Бога, але настане час, коли жителі Єрусалима повернуться у своє місто, а всі люди навернуться до свого Творця: “Не бійся, бо Я з тобою; від сходу приведу плем’я твоє і від заходу зберу тебе. Півночі скажу: “віддай”; і півдню: “не утримуй; веди синів Моїх здалеку і дочок Моїх від країв землі, кожного, хто називається Моїм ім’ям, кого Я створив для слави Моєї, утворив і впорядкував. Нехай усі народи зберуться разом, і з’єднаються племена” (Ісаї 43:5-7,9)

У чому ж сенс релігії?

Але поки люди живуть на колишній землі, їхні стосунки з Богом утілюються у форму конкретної релігії з її усталеними формами: обрядами, молитвами, постами. Тому й тепер пророкові доводиться говорити про те, навіщо потрібна ця релігія, що дає вона людині. Пророк зображує діалог між віруючими, які пишаються ретельним виконанням усіх приписань, і Богом, Якому вони думають послужити: “Чому ми постимося, а Ти не бачиш? смиряємо душі свої, а Ти не знаєш?” – Ось, у день посту вашого ви виконуєте волю вашу і вимагаєте тяжких трудів від інших. Ось, ви поститеся для сварок і суперечок і для того, щоб жорстокою рукою бити інших…

Ось піст, що Я обрав: зніми кайдани неправди, розв’яжи пута ярма, і пригноблених відпусти на волю, і розірви усяке ярмо; розділи з голодним хліб твій, і подорожніх бідних уведи у дім; коли побачиш нагого, вдягни його, і від єдинокровного твого не ховайся. Тоді відкриється, як зоря, світло твоє, і зцілення твоє швидко проросте, і правда твоя піде перед тобою, і слава Господня буде супроводжувати тебе. Тоді ти взиватимеш, і Господь почує; заволаєш, і Він скаже: “ось Я!” (Ісаї 58:3,4,6-9)

Релігійність, яка не звертає уваги на людину, яка стоїть поруч з тобою, зовсім марна. Стосунки з ближнім – школа твоїх стосунків з Богом, неодмінна їхня умова. Про це довго й докладно будуть говорити автори Нового Завіту. Але про це вже знав Ісая з Єрусалима, знали ті, хто пішов його стопами, і знав той пророк, який продовжив його книгу.

Пророк Ісая дійсно зумів піднятися над часом, і тому його книга залишалася новою та актуальною в часи Вавилонського полону та в часи земного життя Христа. Такою залишається вона сьогодні й для нас.